Фабіан Ескаланте, колишній шеф кубинської контррозвідки, нарахував 638 спроб вбити Фіделя Кастро. Цей факт люблять згадувати журналісти, згадуватимуть і зараз, у зв'язку зі смертю команданте від старості. Можливо, спецслужбіст за звичкою властивою людям цієї професії, накинув сотню-іншу випадків, але навіть якщо реальних спроб було 38 - це все одно дуже багато.
Але лідер кубинської революції дожив до дев'яноста років. Хоч насправді, він вже давно помер. Перший раз це сталося після розпаду Радянського Союзу. Повністю зав'язана на радянську допомогу кубинська економіка буквально завалилася. Красиві ідеї соціальної рівності та загального забезпечення безкоштовними і якісними послугами якось працювали за умови постійного зовнішнього підживлення.
Внутрішніх підстав для існування вторинної соціалістичної держави не було. Пішов Союз - пішла надія, яка йшла в міру закисання й загнивання самого СРСР. Вже в 70-х стало ясно, що красиво, як хтось сподівався, не вийде.
А сподівалися багато хто. Все ж таки Куба десь народила, а десь відродила революційну романтику, віру в те, що можливе правильно організоване життя на основі свободи і справедливості. Коли красунчику і розумнику Фіделю вдалося прийти до влади, вигнавши ну дуже непривабливого диктатора Батісту, природно, підтримка була на його боці. І коли він зробив розворот у бік побудови соціалізму, симпатії до лідера передавалися всій Кубі.
Особиста чарівність Кастро була реальним і важливим ресурсом цієї маленької острівної держави. Якби на чолі барбудос - партизанів-бороданів, що здобули перемогу над диктатурою, - опинився не цей тридцятитрирічний юрист та природжений лідер, а хтось попростіше особою й спокійніше темпераментом, все могло б скластися прозаїчніше. Та й закінчитися експеримент міг значно раніше і з меншою шкодою для учасників і оточуючих.
Чарівність Фіделя Кастро та Куби, в свою чергу, запалили революційну боротьбу, в яку втягнулася величезна кількість людей по всій Латинській Америці, де не бракувало своїх ненависних батист.
На зміну свободі, як це буває в таких режимах, досить швидко прийшла революційна необхідність і боротьба з ворогами народу, рівності - зрівнялівка, а справедливості - досить бідна система розподілу. Але тут незле б розуміти, що для багатьох злидарів у сусідніх країнах рівень життя на Кубі здавався справжнім раєм.
І ось з втратою радянської підтримки це вельми умовне благополуччя розвалилося. Жодні запальні промови не могли вже нікого переконати, що попереду чекає тільки найкраще. Куба стала відверто боротися за виживання, а той Фідель, який запалював надію, помер.
Другий раз Фідель помер, коли 2006 року стан здоров'я так погіршився, що він більше не зміг керувати країною. Кастро не при справах - це вже якийсь інший Кастро, пенсіонер у спортивному костюмі. Кубу очолив його брат Рауль, якого кубинці завжди недолюблювали.
Чавес і Кастро
Третій раз Фідель помер, коли 2013-го помер Уго Чавес, президент Венесуели і його великий шанувальник і друг, теж вельми харизматична фігура, до пари самому команданте.
Венесуела з кінця 90-х значною мірою стала грати ту роль, яку в економіці Куби грав Радянський Союз: практично дармова нафта в будь-яких потрібних кількостях йшла на острів, істотно підтримуючи його життєдіяльність.
Спочатку пішов Уго, а потім пішла й нафта: Венесуела сама перетворилася на показову економічну катастрофу. Остання спроба соціалістичного експерименту за прикладом Куби в Латинській Америці закінчилася крахом. Фіделю доля дала роки, щоб він міг стати свідком і цього краху. Жорстоко.
Щоб виживати далі, Кубі довелося миритися з США, заспхнувши подалі свою славнозвісну гордість, і Фідель дожив до першого візиту в свою країну американського президента.
Загалом, жити йому давно вже не було потреби, але Кастро все не йшов, немов сподіваючись, що хоч наостанок промайне якийсь знак, що все було не марно. Ми вже не дізнаємося, чи визначив він для себе, озираючись назад і не зізнаючися іншим, ту точку, в якій слід було зробити поворот в якийсь інший бік.
Можливо, він тоді не дожив би до дев'яноста, але помер би щасливою людиною в оточенні трохи щасливіших людей.
Читайте також: Фідель - це Моторола, що вижив