Мозковий штурм: Топ-5 науково-популярних книжок українською

Хоч як дивно, але сьогодні вільно буде знову говорити про керівну роль літератури, немов за пріснопам’ятних часів соцреалізму. Оскільки іноді, виявляється, навіть у науково-популярних книжках не можна обійтися без її терапевтичної допомоги. Річ у тому, що все в нашому житті так чи інакше пов'язане, немов за сюжетом, і лише від нас залежить, в якому жанрі буде написана наша власна Книга буття.

Дік Свааб. Ми - це наш мозок . – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016

У книжці відомого ескулапа не обійшлося без літератури. Так, наприклад, розповідаючи про народження, він зазначає, що "навіть у романах можна знайти згадки про активну участь дитини в цьому процесі". І правда, зокрема, Джордж Джексон у романі "У серцях вогонь" пише: «23 грудня 1941 року проти волі матері я протиснувся з її лона в світ, відчувши себе вільним». А юний Оскар з роману Гюнтера Грасса «Бляшаний барабан» відразу ж після свого народження був не в захваті від нашого світу. Тому він «волів би повернутися назад в матку, але повитуха, на жаль, вже перерізала пуповину».

Але якщо література – це велика таємниця, то походження "фактів", які породжує чутки – взагалі загадка для автора. Наприклад, міф про те, що ми використовуємо свій мозок лише на 10 відсотків. Або неймовірна історія про мільйони мозкових клітин, які ми нібито втрачаємо щодня в результаті старіння.

Зрозуміло, що розповідаючи в цій книжці про те, як працює наш мозок, автор відповідає лише на деякі антинаукові питання. В основному ж мова про те, як мозок розвивається у хлопця або дівчини, що відбувається в голові молодої людини, як мозок відповідає за збереження індивіда і як відбувається наше старіння, як стається слабоумство і смерть, як мозок продовжує розвиватися, як функціонує пам'ять і формується почуття моралі.

Крім усього іншого, розглянуті не тільки теми порушень свідомості, ушкоджень мозку (наприклад, у боксі) і таких захворювань, як залежності, аутизм і шизофренія, але й новітні розробки в лікуванні та регенерації мозку. Ну і, безумовно, згадано про зв'язок між мозком і релігією, а також духом і волею.

Елізабет Кольберт. Шосте вимирання. – К.: Наш формат, 2016

Поза будь-яким сумнівом, всі п'ять масових вимирань, про які мова у цій науково-популярній книжці,  пов'язані між собою. Хоча б думкою авторки про те, що всі ми обов'язково помремо, тож це, як завжди, лише питання часу. Але щоб уточнити деталі, розрахувавши час, який нам залишився, з точністю до дня народження Всесвіту, знадобилося побувати майже на всіх континентах, відвідати наукові бази в тропіках Амазонії та на островах Великого Бар’єрного рифу, ну й поспілкуватися з сотнями людей.

Утім, головною причино, яка спонукала авторку до написання книжки, були не люди, а тварини, що вимирають, знаходячись під загрозою зникнення. Аналізуючи кожен період нашої планети, в якій гинула величезна кількість видів, вона приходить до висновку, що саме людина була причиною цього. При цьому історія, скажімо, про безкрилих гагарок читається, як детектив, або гірше того – трилер біологічного зразка.

Останніми, хто бачив цих птахів живцем, був десяток ісландців. У червні 1844 року вони гребли всю ніч і дісталися острова вранці. Чомусь вже троє, наче негренята у Агати Крісті. Їм вдалося вибратися на берег, де вони знайшли пару птахів і одне яйце. «Впродовж декількох хвилин ісландці схопили птахів і задушили їх», - повідомляє автор, після чого вже двом чоловікам вдалося повернутися назад у човен, а третього довелося тягнути на канаті по хвилях. І далі вже в цій «смертельній» історії, яких чимало в книжці, трапляється суцільна містика вкупі з метафізикою.

Атул Ґаванді. Бути смертним. Що важливо наприкінці життя. – Х.: Віват, 2016

Ставши відомим лікарем, автор цієї книжки з подивом згадує, що в його медичних підручниках майже нічого не писали про старіння, хвороби чи смерть. Його не вчили, як відбувається цей процес, як люди переживають кінець життя і як це впливає на того, хто поруч. Адже на думку професорів, метою медичної освіти було навчити тому, як рятувати життя людей, а не займатися їх смертю.

І тут на допомогу студентам прийшла література. І, зокрема, «Смерть Івана Ілліча» Льва Толстого, чи не єдиного тексту з корпусу світової літератури, в якому розповідалося про те, що насправді відчуває вмираючий. Якщо пригадуєте, найприкріше для Івана Ілліча було те, що ніхто не жалів його так, як йому хотілося, щоб його жаліли: «Івану Іллічу іноді, після довгих страждань, найбільше хотілося, хоч як соромно було зізнатися в цьому,- хотілося, щоб його, як дитя хворе, пожалів би хто-небудь; йому хотілося, щоб його приголубили, поцілували, поплакали над ним, як пестять і втішають дітей».

Ось чому тема цієї книжки - як гідно піти у вічність? Як людині, його сім'ї і лікарям підготуватися до неї, подбавши про неминучий кінець? І мова в даному випадку - про життя старих людей, що мають родину, але перебувають у будинку престарілих, або прикутих до ліжка. А також про те, що означає бути створіннями, які старіють і вмирають. Ну, і про те, чи йдуть наші уявлення про власну смертність врозріз із реальністю.

Ася Казанцева. Хто б міг подумати! - Х.: Віват, 2016

Авторка цієї книжки – відомий блогер, популяризаторка науки, а від недавнього часу – ще й невтомна лекторка. Саме з лекціями її запрошували в Київ і Харків, і саме там, у Харкові, вийшов її бестселер. Спираючись на авторитетні наукові праці, будучи, крім усього іншого, випускницею біофаку, вона також чимало користає з власного досвіду.

Скажімо, свого часу Ася Казанцева працювала в глянцевому журналі, і їй надіслали рекламу шампуню. Ним треба було терміново вимити голову, але на картинці була намальована зовсім інша молекула. Це була молекула сірчаної кислоти! «Хто вбив Асю?» - міг би вийти наступного ранку журнал з таким заголовком на обкладинці. Але це зовсім інша історія, а в цій, дебютній книжці уважливої журналістки, з якої розпочалася її слава, всі залишилися живі.

Хоч значна її частина присвячена поганим звичкам і тим механізмам, які заважають нам їх позбутися. «Скільки можна жерти?» - запитує один з розділів, а наступний відгукується назвою «Пекельна білка», будучи присвячений, ясна річ, не тваринам, а банальній пиятиці.

Мартін Форд. Пришестя роботів. - К.: Наш Формат, 2016

З цієї книжки можна, нарешті, дізнатися, чи справді звичайні роботи можуть забезпечити людям добробут, надлишок вільного часу і якісну медицину та освіту, а чи вони перетворять наш світ на світ нерівності і масового безробіття. І чи правда, що завзятість і талант при цьому перестану0ть бути запорукою життєвих досягнень.

Успішний розробник програм, IT-підприємець і заодно автор книжки, не претендуючи на те, що знає відповіді на всі питання, аргументовано доводить, чому сучасні технології здатні виявитися набагато більш руйнівними для ринку праці, ніж інновації минулого. Утім, мета автора - не налякати читача, а привернути увагу до наболілих питань. Наприклад, до того, що протягом перших десяти років нового тисячоліття  в Америці не було створено жодного робочого місця.

Мовляв, такого не було від часу Великої депресії, а кожного десятиліття в післявоєнний період кількість робочих місць взагалі збільшувалася не менш ніж на 20%. Зрозуміло, що це породжує страх у людей, який грає на руку політикам. І лише незворушні роботи продовжують наступати.