В український прокат виходить новий фантастичний фільм "Пробудження" норвезького режисера Мортена Тільдума, що прогримів декілька років тому з біографічною драмою про Алана Тьюрінга - "Гра в імітацію".
"Пасажири" (оригінальна назва), на відміну від "Гри в імітацію" зроблений у більш популярному сьогодні жанрі космічного фільму-катастрофи з елементами психологічної драми і комедії.
Фільм розповідає про період в історії цивілізації, в якому земляни відправляються у міжгалактичні подорожі, з метою колонізації більш привабливої для життя планети. Для того, щоб витримати політ, людей поміщають у спеціальні капсули, присипляють на цілих 120 років.
Незважаючи на те, що космос у фільмі показаний досить правдоподібно, це кіно не про те, як людина далеко зайшла у науково-технічному прогресі. А про те, що неймовірні відкриття і стрибок у розвитку цивілізації зробили людину ще менш захищеною від самотності, байдужості і смерті. Людина в "Пробудженні" - це піщинка у неосяжному всесвіті, пасажир з квитком в один кінець.
З іншого боку, поведінка героїв в цій футуристичній реальності відсилає думками до історій про виживання на безлюдному острові. Робінзонаду нагадує той факт, що на космічному кораблі герой не зустрічає жодної живої людини, окрім бармена, який виявляється роботом і стає таким собі другом-П'ятницею з романів Дефо.
Незважаючи на те, що головних героїв у фільмі "Пробудження" можна перерахувати на пальцях однієї руки, більшість з них не вписуються в сюжет, не викликають довіри. Особливо "грішить" володарка статуетки "Оскар" Дженніфер Лоуренс. Від істерик ненависті до спроб сльозами розчулити глядача - Лоуренс фальшивить, переграє у всіх найбільш емоційних сценах.
Її героїня не заповнює автоматизований простір людськістю, хоч і стає порятунком для заблуклого у міжгалактичній подорожі самотнього героя. Вона в основному робить вчинки, які суперечать здоровому глузду. Актрисі вдається лише влаштовувати непереконливі істерики, а не жити на екрані.
Складається враження, що Лоуренс після отримання "Оскара" у 22 роки повірила, що вона геніальна актриса, як Меріл Стріп, яка може зіграти все. Але, в реальності, актриса не справляється зі своїм персонажем, воно його не розуміє і не відчуває. Цьому міг посприяти брак досвіду і переоцінка власних талантів.
На противагу Лоуренс, непогано грає її екранний партнер, виконавець головної ролі Кріс Пратт. Для нього ця стрічка є бенефісом: він має найбільше екранного часу і самовиражається, як може, в повну силу.
Пратт, який цього року добре зарекомендував себе у рімейку "Чудової сімки", ідеально вписується в футуристичний світ "Пробудження". Його герой переживає натуральні емоції страху, відчаю і закоханості - у всьому цьому актор перевершує свою більш титуловану партнерку.
Проте, найбільша відповідальність за недоліки фільму лежить не на акторах - вони лише виконавці. Справжнім апофеозом незрілості фільму є його сценарій. Погрузла в голлівудському мейнстримі космічна фантастика, насправді, є просто декорацією для непереконливої історії кохання.
Авторам сценарію, банально, не вистачило фантазії, щоб історія міжгалактичної подорожі була схожою на реальне життя, а не на казку для дорослих. У фільмі дуже мало справжніх емоцій і дуже багато ляпів.
Не можна заперечити чудового почуття гумору сценариста, адже фільм попри всю свою алогічність місцями дуже смішний. Жарти роблять стрічку людянішою, але лиш до моменту, поки між героями не починаються якісь пристрасті. Дійшло у картині і до воскресіння з мертвих, але воно застосовується якось дуже вибірково: оживляють тільки тих, хто потрібен для "хеппі-енду".
В результаті фільм залишається легковажною попкорновою історією, яка запам’ятовується і подобається фрагментарно, а не як цілісна картина.
До однозначних успіхів "Пробудження" можна зарахувати хіба візуальні ефекти. Вони, на відміну від сценарію, режисури і гри акторів, переконливі і правдоподібні.