Вірус Пінчука. Чому Україні навіть не варто говорити про "компроміс" з Путіним

Портников Віталій

10 січня, 2017 вiвторок

09:43

Всі розмови про "компроміс" з Путіним - частина плану по політичній ліквідації української державності. Їх можуть висувати або відверті агенти Росії, або "мрійники", які просто не розуміють справжніх цілей Кремля

З легкої руки колишнього "олігарха" Віктора Пінчука і колишнього дипломата Василя Філіпчука українське експертне співтовариство зайнялося обговоренням питання про те, чи не варто нашій країні активно включитися в пошук можливого "компромісу" з Російською Федерацією - тим більш, що про цей компроміс може думати обраний президент Сполучених Штатів Дональд Трамп.

Однак сама дискусія про "компроміс" є своєрідним "мислевірусом", який не має ніякого відношення до реальності. І веде вона не до пошуку істини, а до знищення української державності як такої.

Чи може існувати нейтральна Україна - як існує нейтральна Фінляндія або нейтральна Австрія? Очевидно, що може - адже вступ до НАТО не є самоціллю. Однак варто згадати, що саме така Україна і з'явилася на політичній карті 1991 року. А після приходу до влади Віктора Януковича її "позаблоковість" була ще й оформлена законодавчо. Що не завадило Путіну напасти на Крим і Донбас. Не тому, що Україна бажала вступити до НАТО. А тому, що потрібно було "захистити" російськомовних.

Нейтралітет Фінляндії або Австрії - це результат війни. У випадку з Австрією - компроміс з союзниками по антигітлерівській коаліції. У випадку з Фінляндією - компроміс із самими фінами, який дозволив Радянському Союзу не відволікатися на війну на території цієї країни в момент вирішальних битв з Рейхом.

Фінський нейтралітет оплачений кров'ю двох війн - "зимової війни" і "війни-продовження". Але найважливіше - до 1945 року в Москві перестали сприймати Фінляндію як частину своєї імперії. А Україна в фантазіях Путіна і більшості його співвітчизників все ще залишається цією частиною.

Ця хвороба лікується тільки часом. Коли всі ми почнемо сприймати росіян як іноземців, а їхню культуру і мову як надбання чужої країни, коли самі росіяни будуть приїжджати до Києва чи Харкова як зараз приїжджають до Гельсінкі або Варшави, не матиме ніякого значення, є Україна нейтральною країною або членом НАТО.

Балтійські країни - члени НАТО, але російські війська напали на Україну, а не на Естонію. Тому що Естонія або Латвія для Кремля - вже закордон. А Україна - ще ні.

Путіну не потрібен ніякий Крим або Донбас. Для нього окуповані території - тягар. Але одночасно - ключ до завоювання всієї іншої України.

Це може бути військове завоювання - за допомогою танків і бомб. А може бути і політичне, при якому до влади в Києві прийде уряд, здатний демонтувати українську державність як таку. У Кремлі про це думають із 1991 року.

Коли Путін пропонував білоруському президентові Олександру Лукашенку "приєднуватися до Росії областями", маючи на увазі, що регіони Білорусі нічим не відрізняються від російських, він не жартував. Путін дійсно так думає. І середньостатистичний росіянин - неосвічений шовініст - теж так думає.

Але якщо до Росії може приєднатися Могилевська або Вітебська область, то чому не може Донецька, Харківська або Чернігівська? У чому різниця?

Всі розмови про "компроміс" з Путіним - частина плану по політичній ліквідації української державності. Їх можуть висувати або відверті агенти Росії в українському політичному або експертному істеблішменті, або "мрійники", які просто не розуміють справжніх цілей Кремля.

Якщо такі агенти і "мрійники" існують на Заході - і у величезній кількості - то чому їх не повинно бути в нашій країні?

Агентів потрібно виявляти і знешкоджувати. А "мрійників" - ігнорувати. Ніякого іншого рецепту по збереженню розсудливості і державності я запропонувати не можу.

2021, неділя

1 серпня