Після трирічної паузи американський кінорежисер Мартін Скорсезе представив свою версію роману відомого японського письменника Шюсаку Ендо. Це вже друга екранізація твору "Мовчання". Попередня вийшла у далекому 1971 році, була адаптована самим письменником та змагалась за перемогу на Каннському кінофестивалі.
Скорсезе виношував проект екранізації японського роману більше 25-ти років. За цей час він перетворився з порушника голлівудського спокою у визнаного ще при житті класика, якого не гріх запросити на аудієнцію до самого Папи Римського.
На фільмах Скорсезе виросло не одне покоління кіноманів. Хтось пам’ятає його, як бунтаря з незалежних 70-х. Його культовий "Таксист" є однією з найкращих психологічних драм про ветерана В’єтнаму, який переносить психологічні травми на реальне життя.
Інше покоління шанувальників кіно пам’ятає і знає іншого Скорсезе, який не боявся братися за контроверсійні сюжети, в тому числі на тему релігії і віри в Бога. "Остання спокуса Христа" - це один з найбільш сміливих проектів Скорсезе 80-х, дослідження двоїстої, людської природи Ісуса Христа. Вихід фільму на екрани супроводжували скандали і заборони. Трапився навіть терористичний акт, коли християни-фундаменталісти підпалили у Парижі театр, де показували фільм.
Тоді Церква не прийняла альтернативного варіанту Нового Заповіту. Фільм засуджували навіть богомольні колеги Скорсезе по цеху. Відомий італійський режисер Франко Дзефіреллі, на знак протесту проти фільму Скорсезе, відкликав свою стрічку з програми кінофестивалю у Венеції.
Всі, хто застав пізнього Скорсезе, пам’ятають його за фільми з Леонардо Ді Капріо у головній ролі. В часи біографічного "Авіатора" і вигаданого "Острова проклятих" режисера, як і раніше, цікавила людина, її страждання і пристрасті.
Досліджує це Скорсезе і у новому фільмі "Мовчання" - психологічній драмі про те, що віра може бути не лише благом. Як для тих, хто вірить, так і для тих, хто проповідує.
На прикладі молодих священиків-єзуїтів з Португалії, Скорсезе показує, що прихильність до релігійних догм пізнається в реальності, часом жорстокій і безбожно прагматичній. Стикнувшись із кримінальним переслідуванням християнства, герої "Мовчання" будуть змушені вибрати: померти у вірі чи зректися її заради життя.
Разом з тим, молоді священики з "Мовчання" зрозуміють і пізнають суть своєї віри. Як виявиться, в обох героїв вона зав’язана на егоїзмі. Одному з них, як відображення, ввижатиметься образ Христа, а сліпу віру іншого не похитне реальна загроза ліквідації інших християн.
Скорсезе чітко демонструє, що бездумний релігійний фанатизм не врятує нікого. Порятунком у цій ситуації може бути лише переосмислення своєї віри, слідування священика своєму справжньому покликанню, а не нав’язаному. За Скорсезе, священик має побороти своє его і гординю та навчитись приносити користь суспільству, а не самостверджуватись за рахунок його недосконалості.
Не варто сприймати цей фільм, як якусь критику християнства. Зрозуміло, що для католика Скорсезе, це насамперед дослідження людської природи через призму служіння Богу. Режисер, як і в "Останній спокусі Христа", захоплений роздумами про силу духу людини, її місію та покликання.
Скорсезе вдалося правдоподібно і неупереджено зобразити конфлікт антиклерикальних японців і місіонерів. Безперечно, на це повпливало те, що режисер глибоко знайомий з японською культурою і кінематографом. Складається враження, що фільм знімав місцевий режисер, а не виходець із нью-йоркського Квінса.
У "Мовчанні" вражаюча операторська робота талановитого мексиканця Родріго Прієто, який, ймовірно, буде одним з головних претендентів на "Оскар". В свою чергу легендарний італійський художник і декоратор Данте Феретті ідеально відтворив стиль XVII сторіччя.
У 1991 році в інтерв’ю Playboy Скорсезе заявив, що з 23 років сповідається у своїх фільмах, а не в церкві. "Мовчання" - це одна з його найкращих сповідей. Її можна почути і побачити з 19 січня у кіно.