5 кращих сучасних книжок про українську історію

Від скіфів до Майдану. Які сучасні книги про українську історію варто почитати

Будучи століттями спаплюжена, викривлена і переписана, давня історія України нарешті постає у цих книжках у своїй правдивій інтерпретації. Натомість сучасність описана в них з точки зору приватної, усної, неофіційної історії, яка в науці щойно здобуває право на існування, а в літературі давно вже панує над звичним агітпропом.

При цьому всі автори огляду зосереджують свою увагу на постаті героя-українця, як головній силі, що стояла за створенням сучасної нації та держави.

Сергій Плохій. Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності. – Клуб Сімейного Дозвілля, 2016

Історія в цій популярній книжці позбавлена міфів та стереотипів, що існували в підручниках радянської доби. Минувшина у ній осмислена по-новому, згідно із доступними архівними джерелами, які раніше замінялися ідеологічними кліше та політичними штампами. 

Така книжка, як вважає зокрема Станіслав Кульчицький, завідувач відділу Інституту історії України, дозволить сучасному читачеві «відділити історію України від історії Росії, яка причепилася до історії України і поглинула її років так на 600».

Що ж до метафоричної назви дослідження, то автор нагадує, що, будучи розташована на західному краю Євразійського степу, Україна протягом багатьох століть була брамою Європи. Загалом у всіх розділах книжки – від «Появи слов’ян» і «Творення України» аж до «Народження нації» - простежується правдивий шлях, який привів нас до незалежності, вивільнивши з нещодавньої «колиски братніх народів». Тобто витоки, досліджені у цій науково-популярній праці, що дасть фору багатьом академічним виданням, допомагають зрозуміти поточні події в Україні.

Що відрізняє українців від росіян? Хто має права на Крим та Східну Україну? Чому українські події мають важливі міжнародні наслідки? Відповідь на ці, а також на багато інших важливих питань і є головним завданням цієї книжки, написаної «з надією, що історія може допомогти зрозуміти сучасність і в такий спосіб вплинути на майбутнє».

Анна К. Шевченко. Гра. – Нора-друк, 2017

Ще замолоду герої цього роману, розпочали гру, яку нині їм доведеться дограти, але за іншими правилами. І не тому, що світ вже не такий, як на фото з Ялтинської конференції 1945 року,  де три світові лідери поділили світ та створили нову мапу Європи після Другої світової війни. Змінилися самі герої, але вплинуло на них те саме історичне минуле, яке або замовчувалося, або чекало свого часу в старому дідовому листі.

Історія в романі англійській письменниці українського походження, майстерно перекладеному В.Горбатьком, втручається в життя і долі героїв, а фатум тяжіє на усієї геополітичною мапою сьогодення. «- Не має значення, котрий з цих трьох протоколів знадобиться для нашої гри, - розкладає пасьянс з минулого один з героїв роману. - Всі вони, загалом, означають одне й те саме: зміну контролю над територією Криму. І така зміна може розлютити багатьох. Наприклад, турків - вони контролюють про­току Дарданелли, котра веде з Чорного моря до Се­редземного. Розлютяться й контрабандисти, бо вони мають в Одесі зону вільної торгівля, яка, за домовле­ностями, діятиме до 2025 року. Існує також військова проблема, проблема Чорноморського флоту…».

Слід додати, що «Гра» була написана в 2012 року, тож авторка - фахівець з конфліктології, яка знає 7 іноземних мов і працювала в 32 країнах світу - передбачила трагічні наслідки анексії Криму. Її попередній її роман «Спадок» (в Україні вийшов в 2014 р.), опублікований в 12 країнах, був номінований на премію Джорджа Орвела у Великобританії.

Андрій Криштальський. Чорноморець, матінко! – Клуб Сімейного Дозвілля, 2016

Роман видавався більше десяти років тому, але був прочитаний небагатьма, бо назвою не скидався на авантюрні епоси того часу. Варто нагадати, як у «називному» сенсі «Чорноморець, матінко!» змішався з тодішнім гумористичним «Топінамбур, сину!» і зник у вирі двотисячного покоління, що розміняло високу патетику визвольної боротьби на більш буденні тексти.

Тепер, коли до роману до Чорноморця долучився другий, з чого склалася героїчна дилогія, що повністю відповідає і пафосу, і скепсису нашої воєнної доби, дилогія Криштальского знову на часі. Здається, про це вже на її початку: «А посеред монастиря дві долі зітнулися і не було їм роздоріж­жя — лише одна розв’язка».

Отже, у першому романі вистежує радянських агентів і карає зрадників той самий Чорноморець, невловний вояк УПА, народний месник, вишколений у вермахті, але вихований, як сам каже, Міхновським і Донцовим. Сам-один, без знищеного загону, а назирці за ним ходить, наслідуючи його дії, чи то двійник, а чи сама Смерть.

Таємні криївки, підступні стрибки, коханки, кажуть, у кожному селі, де зрадників не менше. До речі, другий роман з цієї героїко-епічної дилогії починається саме химерним сном, в якому збираються разом на тому світі тіні забитих предків, чия слава ніколи не загине за будь-якого «двотисячного» часу.

Роман Пономаренко. Бойова група «Байєрсдорф». – Мандрівець, 2016

Про історію української добровольчої дивізії військ СС «Галичина» у нас більш-менш відомо. Вряди-годи з’являються наукові дослідження, спогади вояків-учасників опрацьовується.

Потрібне було це угруповання, що постало в роки Другої світової війни, пройшовши вишкіл в німецькому війську, для формування збройних сил майбутньої Української Держави. Принаймні про це розповідають документі, архівні свідчення та наочна агітація на плакатах і листівках, що рясно представлена на сторінках цієї книжки, чергової, до речі,  в серії «Невідома Україна міліарна». Суть якої не в черговому нагадуванні про українських дивізійників, а уточнити факти про існування ще одного маловідомого формування, з бойових дій якого, власне, й почалася військова історія СС «Галичина».

Отже, мова про окрему бойову групу, що постала у лютому 1944 року з представників різних частин дивізії, і чиєю метою була боротьба з радянськими партизанами, які на той час вторглися на територію дистрикту «Галичина». Крім історії формування, ситуації в регіоні, огляду сил ворогуючих сторін та історії про бойове хрещення групи, тут чимало побутових деталей того часу. Наприклад, жіноча допоміжна рада при Міській управі Львова, яка співпрацювала з вояками, святкування прийнятої присяги, коротке дозвілля.

Алексей Никитин. Санитар с Институтской. – Люта справа, 2016

Герої цієї книжки київського автора, який донедавна регулярно публікував інтелектуальні бестселери в Росії, і тепер вперше надрукувався в Україні, всі без винятку відомі і знайомі. Та й чи може бути інакше, якщо мова про події на Майдані в 2014 році. Нехай навіть все починається в обласній психлікарні, куди приміщений головний герой, «бывший поэт и бывший редактор самого ху­лиганского киевского глянца».

І зачиняючи за ним двері з табличкою: «Отделение погранич­ной психической патологии и психосоматических расстройств», ми вже здогадуємося, яка божевільня буде супроводжувати нашу подорож впродовж усіх чотирьох розділів книжки. Ну, і заодно по хвилях родинної пам'яті. З історичними зупинками в часі, коли, зачувши ім’я одного з предків героя «Грушевский добродушно, но очень иронич­но ухмылялся в бороду, а Винниченко демонстративно надевал соломен­ный брыль, изображая сонного дачника».

Не дивно, що «двоюрідного онука» цього радикального персонажа, що видав на початку ХХ століття перший в Україні самостійницький маніфест, крива сюжету вивела просто в жорстоку реальність. Саме так, під кулі снайперів на Майдан. І навіть його іронічний друг, який, власне, й розповів цю історію друг, немовби оминаючи всі жанрові умовності, в останньому розділі так само «обошел невысокое декоративное ограждение, отделявшее его от Майдана, и смешался с протестующими».