Не можна сказати, що заяви Антона Геращенка про невдалий замах ФСБ на нього розірвали інформпростір. А даремно. Бо, в незалежності від того, чи є вони правдою, чи ні, можуть мати чималі наслідки. Як у внутрішній ситуації в країні, так і в зовнішній.
Отже, головним аргументом всіх невіруючих у замах, є сакраментальне: та кому той Геращенко потрібен взагалі? Мовляв, він же не міністр, не президент, не головнокомандуючий, а всього лиш один з понад чотирьох сотень нардепів. Ну так, радник Авакова, але ж якщо всіх радників вбивати, то вбивць ніколи не напасешся. Навіть з числа зеків.
До речі, ще більша “пред’ява” - типу, ну це ж смішно, щоб вбивство високопосадовця, навіть якщо він не дуже високопосадовець, можуть замовити якимось напівбезхатченкам. Без відповідного досвіду та фаху. Тобто, це знов якась видумка в стилі плану “Шатун”. Який опублікував, нагадаємо, якраз-таки пан Геращенко.
Ще більший скепсис у критично щодо “народнофронтівця” налаштованої аудиторії викликала озвучена Геращенком інформація про зв’язок між спробою замаху на нього та нещодавнім затриманням вбивць працівника Рівненського СІЗО Івана Мамчура й спроб викрадення офіцера ФСБ Іллі Богданова. Та ще й навіть із, на жаль, вдалим замахом на журналіста Павла Шеремета.
Мовляв, у всіх цих злочинів — один й той самий замовник з Росії. Тобто, єдиний терористично-диверсійний центр під керівництвом ФСБ. Понад те, "...на території РФ взимку 2016 року було відібрано групу з 50 осіб різко антиукраїнських настроїв. Всі вони громадяни України. Російські спецслужби відібрали їх для підготовки на території однієї з областей України. Їх навчали стеженню, стрільбі, перевіряли психологічну готовність до здійснення терактів і диверсій на території України", - сказав Геращенко.
Справді, все це виглядає досить складно в плані чітких доказів. Особливо на тлі дуже частих “фак-апів” команди Авакова в плані розслідування резонансних злочинів. Згадаймо про Княжичі чи ситуацію з Сергієм Пашинським.
Але якщо відійти від емоцій та політичних вподобань, то слід визнати, що приводи влаштувати замах саме на Геращенка у російських спецслужб є. Й чимало.
Розпочнемо з того, що саме Антон Геращенко був куратором добровольчих батальйонів навесні-влітку 2014-го року. Тільки одне це вже є чималою причиною. Далі згадаймо, що саме Геращенко є неформальним куратором сайту-бази даних російських терористів “Миротворець”, який давно стоїть кісткою в горлі Кремлю та його найманцям. Адже, користуючись його послугами, було затримано чимало колабораціоністів та російської агентури.
Далі згадаймо, що Геращенко продовжує бути чи не головною дійовою особою в команді Арсена Авакова, в якому Москва бачить беззаперечного ворога. В незалежності від внутрішньоукраїнських розкладів. Та й в більш широкій команді “Народного фронту”, в якій Москва вбачає непереговороздатних радикалів та маргіналів, яких треба виключити з гри. Зрештою, ніхто не зможе відкинути той факт, що ставка на постійне підтримання іміджу України як небезпечної країни й було, й залишається головною метою Кремля.
Нарешті, згадаймо й “Шатун”. Навіть якщо допустити, що він є підробним, тим не менше — і про це говорить чимало фахівців — в ньому містилося чимало реальної інформації. Зрештою, як би там не було, але “народнофронтівець” ніколи не приховував своєї жорстко антиросійської позиції. Він має доступ чи не до всієї інформації безпекового характеру, продовжує мати чималий вплив в середовищі силовиків. Тому й формальні, й неформальні причини вчинити замах на Геращенка все ж були.
Далі — сумнів в тому, що якісь нефахові "дурачки" можуть бути виконавцями такого роду злочинів. Важко не погодитись з самим Геращенком, який сказав, що замах на нього цілком свідомо доручався громадянам України. Щоб цим самим від самого початку перевести стрілки від РФ.
Понад те, цей російський терористичний центр намагається використовувати екс-зеків, які ненавидять Україну, бо їм "промили мізки". Це цілком в дусі дії радянсько-російських спецслужб, які завжди намагалися діяти чужими руками й ніколи ж не цуралися вбивств в якості вагомого аргументу. І не в дусі української політичної традиції.
Взагалі, той факт, що досі не було реальних спроб замахів, окрім як на Андрія Парубія, на найвищих високопосадовців в Україні слід розглядати просто як доказ того, що РФ поки що не хоче аж так піднімати ставки. І бачить можливість “порішать”. Якщо хотіли залякати українських політиків, то кандидатура Геращенка навіть зовсім нічого. Й не дуже високопосадовець, але й достатньо важливий, щоб всі зрозуміли натяк.
Ще одним аргументом на користь того, що слова Геращенка можуть бути правдою — це участь СБУ у цій схемі. Адже для тих, хто цікавиться політикою, не є секретом достатньо складні стосунки між цими відомствами та їх очільниками — зокрема. Навряд би пан Грицак погодився брати участь у чужій грі без вагомих на те причин.
Тож, ми приходимо до того, що озвучені Геращенком речі є цілком реалістичними. Однак це аж ніяк не означає, що це правда. Самому Геращенку та силовим відомствам прийдеться докласти чималих зусиль, щоб довести суспільству свою правоту. Те, що вже сказав нардеп та очільник СБУ, піднімає ставки дуже високо. Тому “пропетляти” вже не вийде. Або будуть представлені чіткі докази російської терористичної діяльності, або це буде черговий “шатун”.
Якщо це виявиться правдою, тоді Україна може сміливо починати наступ на Росію в міжнародній сфері як на країну, що прямо займається тероризмом. А в середині країни притиснути до нігтя 5 колону. Яка виявиться прямим помічником терористів. Це може бути дуже вагомим аргументом.
Якщо ж історія з замахом виявиться фейком, то дасть підстави вже проросійським силам піти у наступ. Мовляв, це все кляті радикали налаштовують нас проти одне одного, РФ хоче добра й миру, а ці злобні “фашисти” тільки накручують населення, щоб приховати свої злодіяння.
Якщо Грицак & Геращенко не зможуть довести свою правоту, то наслідки можуть бути дуже руйнівними для них в політичному сенсі. Це вдарить передовсім по НФ, який є головним бенефіціаром антиросійської тематики. Але й по президенту, чиїм прямим ставлеником є Голова СБУ. Тож, Геращенко зараз кинув дуже серйозний виклик не тільки РФ, але й самому собі та всій конструкції діючої влади.
Точка зору редакції Еспресо.TV може не збігатися з точкою зору авторської колонки. Еспресо не впливає на зміст авторських колонок і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють в них.