Живучи в Україні, ми часто використовуємо географічне порівняння для власної ідентифікації. Ми є європейцями і прагнемо євроінтеграції, маємо за цивілізаційний вибір долучення до європейської цивілізації. На противагу цьому виступають амбіції «руского міра».
Натомість економіка використовує свої власні метрики. На світовій економічній карті сусідство визначається не географічною близькістю, а рівнем поточного розвитку економіки, її перспектив, рейтингами економічної свободи і ведення бізнесу. І на цій економічній карті нашими сусідами є:
| ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності - 2015 | |
| Беліз | 8,527 |
| Свазіленд | 8,427 |
| Вірменія | 8,394 |
| Бутан | 8,077 |
| Україна | 7,916 |
| Марокко | 7,821 |
| Гватемала | 7,707 |
| Гайана | 7,506 |
| Ангола | 7,371 |
Ліва колонка вказує на наших справжніх економічних сусідів, а права – на те, чому саме ці країни знаходяться тут, поруч із нами. Цифри в ній демонструють так званий ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності. Це та сума, яку ми в нашій економіці спромоглися виробити в розрахунку на одного українця.
Насправді ця цифра в «номінальних» доларах є ще меншою за вказану і складає трохи більше 2000 доларів. Але зважаючи на те, що в Україні можна пообідати за 1,5-2 долари в кафе або проїхати в метро чи на маршрутці менше, ніж за 20 центів. Отримати відносно дешево (звісно, відносно розвинутих країн) ще ряд послуг, то з врахуванням вартості життя ці 2000 доларів перетворюються в еквівалент майже 8000 доларів на рік, щоб зробити порівнюваними всі країни світу.
Але й цей паритет, як бачимо, не допомагає наблизитися до європейських країн на економічній карті світу, забезпечуючи нам лише 118-те місце в світі.
Світова економіка зростає останні десятиліття темпами 2,5-3% на рік. При чому в розвинутих країнах ці показники зазвичай знаходяться на рівні 1,5-2% зростання, а в країнах, що розвиваються - 3,5-4%, адже саме такі країни мають більше невикористаних резервів для зростання.
Відповідно для країни, що розвивається, не є видатним показником додати за десятиліття 50% до свого ВВП. Наші сусіди на економічній карті саме стільки за останні 10 років в середньому і додали. А в Україні ситуація була наступною:
Як бачимо візуально, карколомний спад 2009 і 2014-2015 років практично нівелює економічний ріст інших років, тож ми в економічному сенсі живемо зараз на рівні 2005-2006 років, адже після цього падіння і зростання фактично компенсують одне одного. В той же час нинішні «економічні сусіди» України все ж грали в нижчій за нас лізі 10 років назад, але за останнє десятиліття надолужили відставання.
В 2016 році економічний спад нарешті зупинено. Міністерство фінансів сподівається на 3% ріст економіки в 2017 році. Прогнози Національного банку – дещо скромніші; очікується зростання на рівні 2,5%. Такі темпи свідчать, що в світовому рейтингу позиції України навряд чи суттєво покращаться.
Тим не менше, сигнал економічного зростання є вкрай важливим в нинішній ситуації втоми і зневіри. Концентруючись на позитиві, можна сказати, що за останні роки певні реформи і досягнення в економічній сфері таки є, а саме:
- Ліквідовано збитки Нафтогазу України, що були величезною проблемою державних фінансів;
- знижено податкове навантаження на фонд оплати праці;
- спрощено ряд дозвільних процедур;
- є невелике зростання в рейтингу сприятливості ведення бізнесу DoingBusiness; зараз це 80-те місце;
- посилено контроль публічних фінансів через систему ProZorro і запроваджено електронні декларації для чиновників;
- посилено роль місцевих фінансів, що ми вже змогли побачити в ремонтах доріг і інфраструктурних проектах на місцевому рівні.
Звісно, якщо згадати про приватизацію, ринок землі, повноцінну податкову реформу та знаходження в топі хоч якихось економічних рейтингів, то похвалитися вже не буде чим.
Українська економіка в 2017 році
Ключові макроекономічні показники для 2017 року можна передбачати на наступному рівні:
Незначний ріст ВВП на рівні 2-2,5%: Економічну ситуацію переважно стабілізовано. Покращуються споживчі настрої, кошти повільно повертаються до банківської системи, поступово нарощується кредитування економіки.
Поступово зростають ціни світових ринків на українську експортну продукцію. Але немає суттєвих факторів, які б сприяли залученню іноземних інвестицій. МВФ як кредитор останньої надії все ще залишається вагомим чинником макростабільності. Помірно-оптимістичний сценарій передбачає кволе зростання.
Інфляція на рівні 12-15%: Уряд прогнозує зниження інфляції до 8% в 2017 році. Але цей процес виглядає надто оптимістичним на тлі девальвації гривні наприкінці 2016 – початку 2017 року, потенційного зростання цін за рахунок так званої інфляції витрат, спричиненою підняттям мінімально зарплати.
Більш реально очікувати поки все ще двозначних цифр процентів зростання цін. Діапазон 12-15% для рівня інфляції виглядає реалістичнішим.
Помірна девальвація гривні. Курс долара до гривні в межах 30 за умови відсутності великих непередбачуваних форс-мажорів. Євроасоціація не виправдовує поки сподівань на значний приріст експорту в Європу, виглядає так, що це справа не одного року, адже якісної продукції ми виробляємо не так вже і багато.
Платіжний баланс України в 2016 році дещо погіршився, тож можна передбачати помірну девальвацію без суттєвих потрясінь.
Можливо, когось ці прогнози засмутять, адже в 2017 році не станеться українського економічного дива, когось, можливо, навпаки задовольнять, адже відносно минулих років ситуація має покращитися. Може, й не так погано, аби 2017-й став роком млявого зростання і помірного відновлення оптимізму.
Еміграція проти економіки
Останнім часом жваво обговорюється тема еміграції. Поглянемо на цю проблему з точки зору озвучених вище прогнозів і подальших перспектив країни. Дійсно значна кількість людей від’їжджає в пошуках кращого життя, ліпшої долі.
На це питання можна поглянути ще й з позиції поведінкової економіки, яка стверджує, що людина схильна порівнювати себе із тим своїм оточенням, яке бачить щодня, а не з тим, де знаходилася колись. І ще людина отримує додаткове щастя від відносного покращення свого становища, а не ситої стабільності.
Тому лише кілька місяців людина порівнюватиме власні покращені в іншій країні умови життя із тим, якими вони були в біднішій країні. А ось надалі вона вже оцінюватиме себе відносно тих людей, яких бачить щодня.
І тут може бути певний поведінковий парадокс. В країні, яка має ВВП на душу населення на рівні 8000 доларів на рік, який зростає темпами 5-7%, люди можуть почуватися щасливіше, ніж в явно багатшій країні з ВВП на душу населення в 30 000 доларів, яка зростає на 1-2% на рік.
В цьому наша людська парадоксальність, але саме відносність багатства і відносність почуттів є шансом для країн, які відстають. Шансом відкрити можливості власним громадянам, отримувати задоволення від того, що все впевненіше рухаєшся вгору.
Не треба мати марні ілюзії, що за 3 чи 5 років ми можемо досягнути середньоєвропейських економічних показників. Кілька десятків років надзвичайного зростання на 6-8% щорічно дозволять нам наздогнати Європу, швидше це неможливо навіть суто математично. І ці 6-8% є недосяжними для ситих і заможних країн, але можливі як економічне диво в країні, що розвивається.
Україна все ще лишається країною з високим людським потенціалом, що значно перевищує рівень наших нинішніх економічних сусідів. Тож маємо всі шанси колись грати у вищих економічних лігах. Можливо, згадуючи колись 2017-й як рік перелому тенденції, рік поступової зміни тренду на стійке зростання.
Олексій Геращенко, економіст. Автор книги "Економіка ХХІ"