Рішення російського президента Володимира Путіна щодо визнання документів, виданих органами влади на окупованих Кремлем українських територіях - це навіть не один сигнал. Це - цілий набір сигналів, який необхідно ретельно проаналізувати.
Формально рішення Путіна не є визнанням так званих «народних республік». Навпаки, в указі йдеться саме про Донецьку і Луганську областях. Але сам факт «вмонтування» документів жителів цих областей у російську правову систему створює для Росії відразу кілька можливостей для маневру. Указ може залишитися лише тимчасовою інструкцією «до закінчення конфлікту», а може стати першим кроком для визнання «незалежності» окупованих територій і їхньої подальшої анексії. Вибір варіантів тут величезний - від Криму до визнаної Росією Абхазії або невизнаного Придністров'я. Але в кожному з варіантів є і спільне - Росія не збирається відмовлятися від окупованих територій.
Ця спільність варіантів і є головним сигналом для України. Росія не збирається нікуди йти з Донбасу, вона збирається не просто зберегти контроль над окупованими територіями, а й посилити його. До рубля і російських «кураторів» бойовиків додалося визнання паспортів. Це, до речі, має вилікувати від ілюзій тих, хто вірить, що блокада змусить Росію переглянути своє ставлення до окупації.
Блокада може бути важливим внутрішньополітичним інструментом. Вона може вплинути на контрабанду або позиції Ахметова. Але Росії і її найманцям на блокаду просто наплювати. Більш того, Росія сама може в будь-який момент перекрити лінію розмежування. Якщо в результаті ще якась кількість жителів Донбасу виїде до Росії - а указ Путіна таку міграцію полегшує - це лише спростить завдання Москви щодо фінансування регіону і перетворення його на військово-диверсійну базу на наших кордонах.
Ще один сигнал - це сигнал Заходу. І він відображає зростаюче розчарування Путіна ставленням до Росії після перемоги Дональда Трампа на президентських виборах в США. У Кремлі розраховували, що питання Донбасу і Криму відійдуть на «другий план» в очікуванні міфічної «великої змови» - і з цим доведеться рахуватися Євросоюзу.
Зараз, коли стало ясно, що відхід з окупованих територій - умова російсько-американського взаєморозуміння, Путін намагається продемонструвати, що якраз умов йому ставити не потрібно. У цьому ж ключі необхідно розцінювати сьогоднішню заяву міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова про те, що його країна не скасує санкції проти ЄС до виконання Мінських угод. Так, ідіотська фраза, але чудова - вона свідчить про прагнення Москви домогтися «дзеркальності» в стосунках із Заходом, але і заспокоює тих європейських політиків, хто вважав, що поступки Росії можуть призвести до скасування «антісанкцій».
Якщо відволіктися від «сигнального» змісту указу Путіна, то він сприяє Україні. Тому що знову демонструє те, що і так ясно: Москва - не посередник, а учасник конфлікту, зацікавлений до того ж в повзучій анексії чужих територій. І відновлення територіальної цілісності України залежить насамперед від енергійного тиску на цього цинічного учасника.