Мій друг Чуркін. Як Саманта Пауер показала весь цинізм дипломатії

Багато хто в Україні помітив твіт колишнього посла США в ООН Саманти Пауер про раптову смерть її російського колеги Віталія Чуркіна. Вона писала, що "спустошена" через його відхід та нагородила покійного епітетами "маестро дипломатії" і "турботливий чоловік", який робив усе, щоб "навести мости" у стосунках США і Росії.

За цей допис Саманту сильно розкритикували у соцмережах. Згодом і в американських ЗМІ з певним подивом відзначили її емоції.

Вочевидь, екс-посла ця хвиля критичних відгуків зачепила за живе, тож вона вирішила розставити крапки над "і" та відверто описала свої робочі та позаробочі стосунки з Чуркіним у колонці в газеті The New York Times.

Схоже, що цим вона лише погіршила свій стан. Бо якщо твіт можна було списати на емоції, то колонка - це глибоко продуманий текст, яким Пауер доводить, що вона дійсно саме так і думає про Чуркіна, як написала в Twitter.

Правила дипломатії

Якщо говорити відверто, мало кого здивуєш, коли два політика, які на камеру лаяли один одного та дошкульно висміювали, за лаштунками тиснуть одне одному руки та відправляются разом у ресторан вечеряти. Таке буває і серед українських депутатів, і серед світових дипломатів найвищого рівня.

Крім того, існують певні норми дипломатичного етикету, через які посли вимушені тиснути руки колегам-іноземцям, яких ненавидять, або ж говорити про них ввічливі слова. Але у випадку з Самантою це трохи інша історія.

По-перше, вона багатьом відома як опонент Чуркіна під час дискусій в Радбезі ООН, зокрема з питань російської агресії в Криму та на Донбасі. Критикували позицію РФ й представники інших країн, але саме Саманта врізалася в пам'ять через свої, здавалося б, щирі емоції - обурення, уїдливі коментарі тощо.

Фотографії з цих дискусій широко відомі й роками гуляли по ЗМІ та соцмережах.

Саманта Пауер емоційно свариться з Чуркіним після його вето по кримьскій резолюції. Фото: AFP

По-друге, щодо смерті Чуркіна висловилось багато інших колег по роботі в ООН. Попередниця Пауер на посаді посла в ООН Сьюзан Райс (не плутати з екс-держсекретарем Кондолізою Райс) написала, що Чуркін був "важким супротивником, але завжди другом". Представник Франції Жерар Аро назвав його "екстраординарним колегою". Представник Великої Британії Метью Рикрофт - "гігантом дипломатії та прекрасною особистістю".

Але якщо у їхньому випадку мова йшла про яскраву, але суху лінгвістично-дипломатичну еквілібристику, то у випадку Саманти Пауер слова пролунали розпачливо, так, ніби їх писав справді щирий друг, а не вимушений колега.

Про що пише Саманта

У своїй колонці Пауер відзначає, що її засмутив той факт, що у "нашому гіперполяризованому суспільстві" похвала Чуркіну сприймається як мовчазна згода з російською агресією. Так, згадує вона, Чуркін шість разів піднімав руку, аби заветувати резолюції по Сирії, але він багато працював над тими документами, щоб вони набули вигляду, який могли б схвалити в Кремлі. Хоча зусилля були марними, зауважує вона.

За її словами, з росіянином вдавалося діяти спільно - наприклад, у питаннях жорстких санкцій для Північної Кореї або протистоянні з епідемією Еболи. На її думку, Чуркін цінував Путіна за те, що російський президент повернув значущість Росії на глобальній сцені, але надавав перевагу мирним методам.

Неможливо не помітити велику кількість особистісних характеристик Чуркіна в колонці Саманти. Тут і чудовий оповідач історій з "епічним почуттям гумору", і поціновувач спорту і музики, якого єдиного Пауер зважилася запросити в гості до своєї сім'ї на День подяки.

Наприкінці колонки дипломат повчально пише, що відновлення стосунків США та Росії, як "незамінної основи для подолання глобальних загроз" буде можливим лише тоді, коли американці будуть брати до уваги думку тих, з ким вони категорично не згодні.

"Як все ж просто вразити американського дипломата - просто будь "класичним дипломатом" з блискучою освітою, почуттям гумору, смаком (до речі, тільки театром зі спортом захоплювався чи живописом теж?), вправно торгуйся - і байдуже, які промови верзли твої вуста, коли вирішувалася доля мільйонів. Ох, Саманто, "пам'яті Ч." таки має шанси увійти в хрестоматію з історії дипломатії", - написала з приводу колонки Пауер аналітик Інституту світової політики Олена Бетлій на своїй сторінці в Facebook.

Якщо не заглиблюватися в історію стосунків РФ та США, то всі епітети на адресу Чуркіна, які вживає Саманта Пауер логічно сприймалися б, якби їх написала представниця команди Дональда Трампа. Але ж ні, її призначив на посаду Барак Обама, який ввів купу санкцій проти Росії.

І тут важко не згадати слова Трампа на його нещодавній конференції стосовно його лінії поведінки з РФ. "Ви правда вважаєте, що Клінтон була б жорсткішою з Росією?" - риторично запитав він журналістів. І нагадав про історію з "перезавантаженням" та "дурнуватим шматком пластмаси" у вигляді кнопки з написом "перезагрузка".

Трамп, з усіма його недоліками, принаймні щиро говорить, що думає. У призначеної ним представниці США в ООН Ніккі Гейлі відсутній дипломатичний досвід, але також відсутні лицемірні шаблони дипломатичної поведінки: сваримось на публіці щодо бомбардувань Сирії чи обстрілів Авдіївки, а за лаштунками мило теревенимо про спорт і мистецтво.

Можливо, саме такі люди як Трамп і Хейлі потрібні, аби вилікувати міжнародну дипломатію від подвійних стандартів та навчити її називати ворогів ворогами.