//
live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Марина Порошенко: Вперше за 25 років Україна повернулася обличчям до дітей з особливими потребами

Перша леді України Марина Порошенко про те, як в Україні розвивається інклюзивна освіта і чому це важливо для українського суспільства

Сьогодні ми маємо унікальну можливість говорити з першою леді України Мариною Порошенко, яка завітала до нас в гості. Вітаю Вас.

Дякую.

І хто не розуміє, чому ця розмова має відбутися, скажу, що вона присвячена Всесвітньому дню людей, які живуть з синдромом Дауна.

Є така всесвітня акція, яка називається Lots of Socks, і вона проходить на підтримку людей із синдромом Дауна. І от Ви, пані Марино, сьогодні прийшли в різних шкарпетках, я теж намагався, вони теж різні, але не такі яскраві. Що Ви в цей спосіб намагаєтеся сказати?

В першу чергу я хочу сказати, що я дуже добре, позитивно ставлюся до людей з синдромом Дауна, вони чудові люди, і, забігаючи трохи вперед, хочу розказати історію. Ця ініціатива була започаткована і вперше пройшла у 2013 році. Вона була організована міжнародною організацією Down Syndrome International на підтримку людей із синдромом Дауна, для того, щоб показати толерантність і підтримку цим людям. І вже другий рік поспіль я також підтримую цю акцію і Україні, щоб популяризувати в нашому суспільстві українському.

Хочу сказати, що  в силу моєї діяльності я дуже багато спілкуюся з людьми і з дітьми, які мають синдром Дауна. Вони надзвичайно відверті, відкриті, дійсно сонячні люди. І я хочу, щоб всі українці відчули це, намагалися більше приділяти уваги, спілкуватися з цими людьми, і вони побачать, наскільки їх світ навколо став яскравішим, добрішим і сонячнішим.

Сьогодні багато говорять про інклюзивну освіту і не в останню чергу завдяки Вам, пані Марино, Ви займаєтеся цією темою. Хочеться більше знати, тому що багатьох людей це цікавить насправді – хтось розуміє, хтось не розуміє, хтось хоче тільки дізнатися про це.

Як працює інклюзивна освіта перш за все і чим вона відрізняється від звичайної шкільної освіти, звичайної форми навчання, якою користуються тисячі дітей в усій Україні?

Це коли будь-яка дитина може прийти до школи, яка знаходиться найближче до її місця проживання, і отримати там якісну освіту. Це саме мета. І я впевнена, що так і буде у дуже близькому майбутньому в Україні, але, на жаль, зараз ми маємо не дуже втішну статистику, коли на 17 тисяч загальноосвітніх шкіл по Україні тільки трохи більше, ніж в 1 тисячі шкіл можуть навчатись діти з особливими освітніми потребами.

Тобто тільки тисяча шкіл є інклюзивними. І це говорить про те, що, на жаль, 56,5 тисячі дітей знаходяться поза межами якісної освіти і поза межами соціалізації.

Марина Порошенко

То вони фактично перебувають вдома, навчаються вдома або якимось іншим чином здобувають освіту і не можуть взагалі приходити в школу?

Вони знаходяться чи в спеціалізованих інтернатних закладах, чи на індивідуальній формі освіти вдома.

І логічне тоді запитання: які є передумови для того, щоб оце інклюзивне освітнє середовище в Україні розвивалося і фактично були якісь зміни, про які Ви говорите, які необхідні?

Перше і найголовніше – це треба якомога швидше прийняти закон про освіту, який врегулює юридично-правові норми реалізації права на освіту для всіх дітей без винятку. По-друге, важливо забезпечити державне фінансування додаткових послуг для дітей з особливими освітніми потребами.

Наступне – створити інклюзивні ресурсні центри, які будуть опікуватися і супроводжувати дітей з особливими освітніми потребами. Далі – адаптувати освітні матеріали і підготувати педагогів і не менш важливо – це проводити інформаційну і роз’яснювальну роботу щодо популяризації інклюзивної освіти в Україні.

Наш телеканал і, очевидно, інші медіа висвітлюють новини про Ваш експериментальний проект з розвитку інклюзивного освітнього середовища в нашій державі. Давайте трохи поговоримо про цей експеримент і які Ви маєте амбітні плани щодо його реалізації і розвитку?

З метою масштабного запровадження інклюзивного освітнього середовища в Україні Благодійним фондом Порошенка 15 липня 2016 року розпочався трирічний проект із запровадження інклюзивного освітнього середовища в Запорізькій області. Відповідний наказ було підписано міністром освіти і науки України, пані Лілією Гриневич.

І вже 1 вересня 19 шкіл  у Запорізькій області розпочали роботу в рамках цього проекту. Головні завдання, які ми ставили на початок нашого проекту – це був механізм формування баз даних дітей з особливими освітніми потребами, які можуть навчатися в рамках інклюзивної освіти.

Також напрацювання інструкцій для вчителів, які безпосередньо займаються навчанням таких дітей, для того щоб діти з особливими потребами отримали максимально якісну освіту в інклюзивних школах. Також ми поставили перед собою мету – відслідковування прозорого руху грошей за дитиною, які надаються спеціальною освітньою субвенцією для дітей з особливими освітніми потребами.

Найголовніше – все це треба зробити для того, щоб після відпрацювання в пілотному регіоні ми могли цю модель розповсюдити по всіх регіонах України.

Що вже вдалося зробити в цьому експерименті і що дається найважче ?

Перш за все ми внесли зміни в законопроект про освіту, що стосується запровадження і розвитку інклюзивного освітнього середовища в Україні. Ми провели ряд тренінгів для керівництва шкіл і департаментів освіти регіонів. І для 300 вчителів у Запорізькій області, які безпосередньо займаються навчанням дітей з особливими освітніми потребами.

Також ми розробили проект реформування чи можна сказати реконструкції застарілої бібліотеки шкільної в сучасну медіатеку, яка оснащена медійним простором, де є доступ до інтернету і де діти можуть спілкуватися, отримувати додаткову інформацію, вивчати домашні завдання і просто проводити разом час.

У співпраці Благодійного фонду Порошенка з Міністерством фінансів та Міністерством освіти і науки України враховано в державний бюджет 2017 року видатки у розмірі 210 мільйонів гривень на додаткові послуги дітям з особливими освітніми потребами. Вони використовуються згідно індивідуальних планів розвитку, які прописуються до кожної дитини, навчальні і медичні послуги.

І останнє, був підписаний меморандум щодо співпраці з «Майкрософт України», в рамках якого ми розробляємо освітню програму, яка буде відслідковувати прозорий рух коштів за кожною дитиною. А також здійснена комп’ютеризація 21 класу 19 шкіл-учасниць експерименту сучасними ноутбуками, в яких вже є освітні програми української мови і математики.

Що найважче дається в цій роботі?

Якщо говорити, що найважче, то для мене було дуже приємно відчути, що коли ми спілкувалися з освітянами, дуже великий інтерес до теми впровадження інклюзивної освіти. Я побачили наскільки ця тема актуальна і назріла на сьогодні. І ми відчуваємо підтримку з боку профільних міністерств. Не може бути, що не виникало питань, коли ти робиш щось нове, але ми разом вирішуємо всі питання і рухаємося вперед.

А чи готові педагогічні колективи звичайних загальноосвітніх шкіл, які, можливо, ніколи не працювали з особливими дітьми, не знають усіх їхніх проблем, чи готові вони працювати з цими дітьми в формі інклюзивної освіти?

Я впевнена в тому, що інклюзивній освіті в Україні бути, перш за все тому, що побачила: педагоги, освітяни хочуть працювати з дітьми з особливими освітніми потребами. Їм дуже цікава ця проблема, і вони з великим інтересом підходять до питання навчання цих дітей. Але їм бракує спеціальних знань для того, щоб надавати якісні послуги при навчанні дітей з особливими потребами, не вистачає нормативно-правової бази.

І тут ми приходимо на допомогу: проводимо тренінги, вчимо, як правильно і ефективно навчати дітей. Ми разом з викладачами складаємо індивідуальні плани розвитку і потім контролюємо їх виконання.

Практичне запитання для батьків, які нас дивляться, яких цікавить ця проблема: що треба зробити батькам дітей з особливими потребами, щоб забезпечити своїм дітям навчання в звичайній школі?

Насправді це дуже просто. Треба зробити кілька кроків. Насамперед, батьки такої дитини мають піти до найближчої школи, познайомитися з директором школи, з вчителями і домовитися про те, щоб школа підготувалася прийняти їхню дитину на навчання. Після цього треба звернутися разом з дитиною до психолого-медично-педагогічної консультації (ПМПК) для отримання рекомендацій щодо навчання.

На наступному етапі батьки разом з учителем, який навчатиме дитину та фахівцями ПМПК складають індивідуальний план розвитку цієї дитини. Після цього розпочинається навчальний процес, упродовж якого дитина супроводжується фахівцями ПМПК. Батьки також долучаються до роботи, вони мають можливість спостерігати, наскільки якісну освіту отримує дитина і наскільки чітко реалізується індивідуальний план розвитку.

Як на інклюзив реагують інші діти в загальноосвітніх школах і їхні батьки? Можливо, виникають якісь непорозуміння, чи навіть критика?

Дійсно, існує певна засторога в суспільстві, і я дуже часто чую саме це запитання: як ставляться батьки, чи вони не проти, як подолати можливий спротив. Хочу вас заспокоїти. Коли ми розпочали наш проект у Запорізькій області, ми дуже уважно слідкували і проводили опитування серед батьків як дітей, що розвиваються типово, так і дітей з особливими освітніми потребами: наскільки вони задоволені, чи є заперечення проти того, що їхні діти навчаються разом.

І 83% батьків сказали, що вони абсолютно позитивно ставляться до такої форми навчання. Підтвердженням таких позитивних результатів є зростаюча статистика. Кількість інклюзивних класів у Запорізькій області за перше півріччя зросла у 12 разів, а кількість дітей з особливими навчальними потребами – аж у 15 разів.

Ви говорите про те, що є зростання. Тоді виникає запитання: чи зацікавлені школи в тому, щоб діти з особливими навчальними потребами вчились у цих школах, і чи зацікавлені вони, скажімо фінансово?

Звичайно. По-перше, кожен вчитель, який працює в інклюзивному класі, має отримувати надбавку в 25% до заробітної платні. У той же час діти, які мають особливі навчальні потреби, отримують освітню субвенцію від держави у 23 тисячі гривень на рік для надання додаткових спеціалізованих освітніх послуг.

Крім того, в таких школах швидше і краще розбудовується інфраструктура: покращуються спортивні майданчики, відбудовуються класи для надання спеціалізованих послуг. І це не обов’язково дітям з особливими навчальними потребами.

Я впевнена, що школи з інклюзивною формою освіти в майбутньому стануть престижними, тому що до них буде прикуто більше уваги, там працюватимуть більш кваліфіковані освітяни, здатні застосовувати якісні та сучасні форми навчання.

Тож це є першим кроком до реформування всієї нашої освіти. Тому що її не можна розділяти на інклюзивну частину і загальноосвітню. Це частина великого простору освіти України.

А чи кожна дитина з особливими потребами може навчатися в інклюзивному класі за цією програмою? Можливо є якісь застереження?

Кожна така дитина може навчатися в будь-якій загальноосвітній школі, що пристосована до того, щоб навчати цих дітей і має назву інклюзивної. Про це свідчить і світовий досвід: там вже перейшли на загальну інклюзивну форму освіти, і вони вже навіть не розділяють дітей на таких, що розвиваються типово, і таких, що мають особливі освітні потреби.

Для України це поки що – мета, яка, на моє переконання, в близькому майбутньому стане реальністю.

Останнім часом кажуть про те, що інклюзивна освіта може повністю замінити інтернатні навчальні заклади, де сьогодні навчаються багато дітей з особливими потребами.

При цьому говорять, що і батьки дітей, і працівники цих інтернатів намагаються перешкоджати створенню інклюзивних класів та інклюзивному навчанню дітей. Чи правда це, і що насправді гальмує розвиток інклюзивної освіти в Україні?

Не треба так думати, бо це не є заміна спеціалізованих інтернатних закладів. Це є альтернативна форма, можливість отримати освіту в загальноосвітніх закладах для дітей, які вже готові прийти і соціалізуватися в середовищі своїх однолітків. Дуже важливо, щоб ми зберігали взаємодію і співпрацю між інклюзивними школами та спеціалізованими закладами.

А що до того, що гальмує розвиток інклюзивної освіти, то треба сказати, що до сьогодні не було системного підходу щодо її впровадження в Україні. Коли ми розпочинали підготовку до впровадження проекту в Запорізькій області, ми дуже уважно вивчили нормативно-правову базу, яка існує в Україні з цього питання.

Ми побачили, що в Україні є безліч законів, нормативних актів, постанов, які регулюють питання інклюзивної освіти, але в них дуже важко розібратися, і на практиці вони не працюють. Наша мета – їх оптимізувати і зробити доступними для кожної людини, яка займається впровадженням і розвитком інклюзивної освіти.

Чи можете Ви з певністю сказати, що протягом останнього часу держава таки повернулася обличчям до дітей з особливими потребами?

Так. Я щиро вдячна і Міністерству освіти та науки за розуміння і підтримку в запровадженні інклюзивної освіти. Ми дуже тісно співпрацюємо з цим міністерством і разом розробляємо реформування і впровадження інклюзивної освіти та всіх прилеглих структур, які необхідно реформувати, щоб інклюзивна освіта в Україні якісно запрацювала.

Також я вдячна Міністерству фінансів: у бюджеті на 2017 рік вперше виділено кошти на додаткові послуги дітям з особливими освітніми потребами. І головне: вперше за 25 років існування незалежної України держава повернулася обличчям до питання інклюзивної освіти дітей з особливими потребами.

Це питання найближчим часом буде заслуховуватися на засіданні Національної ради реформ, і це надзвичайно важливий сигнал, який свідчить, що дотримання прав і свобод українських громадян є пріоритетом для держави.

Марина Порошенко

Насамкінець ще раз нагадую, що не просто так перша леді сьогодні в різних шкарпетках, і я теж. Важливо привертати увагу суспільства до дітей з особливими потребами не лише в освіті, не лише в тому, де як і чому вони навчаються, а й в принципі до цих людей – у повсякденному житті.

Тому я б ще хотів, щоб Ви як дружина президента, перш за все, як громадський діяч, звернулися до суспільства, до наших глядачів. Що б Ви їм сказали, як мотивували б до того, щоб у нашій країні змінилося ставлення до людей з особливими потребами?

Пам’ятайте, що кожна людина є неповторною, що кожна людина є частиною соціального простору. І кожна людина цінна своїм внутрішнім потенціалом, а не зовнішніми проявами. Мені дуже шкода, що складається таке уявлення, нібито ми живемо в дуже здоровому суспільстві. Воно складається тільки тому, що ми не бажаємо помічати людей, які мають особливості розвитку і відрізняються від нас.

Ми повинні повернутися до них обличчям, звернути на них увагу, подумати, що ми можемо зробити, аби наш соціальний простір в Україні став доступним для всіх людей без винятку. Щоб люди з особливими потребами відчували, що мають рівні можливості в нашому суспільстві, що вони можуть проявити себе. Ці люди мають безліч талантів, вони унікальні.

Будьте відкритими. Не хвилюйтесь і не бійтеся, не відчувайте незручності, коли ви спілкуєтеся з такими людьми. Вони чекають, і вони потребують спілкування з вами. І коли ми обмежуємо їх у спілкуванні, ми в першу чергу обмежуємо себе, не помічаючи, що в цю мить ми маємо таку ж саму особливість розвитку, таку ж саму хворобу свого серця, своєї душі, яка потребує лікування.

Тож давайте допомагати один одному бути добрішими та відкритішими. І тоді наше суспільство буде гуманним, толерантним.

Все по темі

новини партнерів

‡агрузка...

25 червня, 2019 вівторок

25 червня, 2019 вівторок

Відео

Введіть слово, щоб почати