Днями в Україні на запрошення Київської школи економіки (KSE) побував колишній міністр освіти та міністр розвитку Словенії Жіга Турк. Зараз він активний блогер, викладач та експерт з питань реформ, європейської політики та цифрових технологій.
Зокрема він спеціалізується на реформуванні в країнах, які пропустили початкову можливість для цього.
Про українські реформи
Напрямок правильний, а от швидкість... Члени уряду, які настроєні на реформи, мають робити реформи у своїй галузі та змушувати речі мінятись, а не чекати стратегічного мислення, делібералізації, виписування планів. Це завжди забирає час. Краще щось зробити, а потім виправити помилки, які були допущені в процесі.
Один з моїх улюблених ліберальних авторів Фрідріх Гайєк писав: ви маєте налагодити роботу ваших інституцій таким чином, щоб отримувати гарний результат навіть від не найкращих людей. У владі завжди буде ситуація хтось контролює когось. Не буде єдиного центру влади, який би контролював усе, завжди буде конкуренція, якийсь вибір.
Одна з головних задач усіх реформ - це поліпшити надання державних послуг. Українці мають стати вимогливими користувачами послуг, які надають уряд та політики.
Ставлення має бути таке: "Ми обираємо вас, політиків. Я плачу податки, а ви маєте робити свою частину роботи - гарантувати безкоштовну освіту, безоплатні медичні послуги без того, аби я мав за певні з них давати подарунки лікарю або якомусь чиновнику".
Європа занадто захоплена власними проблемами. І, схоже, не дуже переймається тим, щоб експортувати свої ідеї, інституції, системи. Тим не менше, вона все ще представляє гарну рольову модель. Можливо, вам треба відкрити її цінність самостійно, без того, аби Європа вас підштовхувала до цього.
Про надію на молодь
Я був позитивно вражений, коли побачив переважно молодих людей з громадянського суспільства, які намагаються підштовхнути країну до реформ.
У моїй рідній країні помітне цинічне розчарування: багато людей вже полишили надію, що коли-небудь у найближчому майбутньому будуть реформи та модернізація у країні.
Було схоже, ніби я зробив мандрівку в часі та повернувся у другу половину 1990-х - ранні 2000-ні в Словенії, коли всі намагалися допомогти модернізувати країну, підтримували тих, хто добивався покращень.
Про стару комуністичну еліту
Історично можна знайти декілька спільних моментів в історії України та Словенії перехідного періоду. Обидві країни створюють не лише демократію, а також нову державу. Це відрізняє нас від Польщі, Чехії.
У нас був ворог незалежності, а у випадку України ворог все ще існує. А коли є зовнішній ворог, ви намагаєтесь створити внутрішній альянс, щоб об'єднати разом якомога більше людей. Це саме те, що трапилось у Словенії під час руху за незалежність.
Ми включили в боротьбу всю колишню комуністичну еліту. Вони залишились при владі, зберегли свої посади. Стара еліта практично вся вижила. Вони більше не комуністи, звісно, бо теж люблять гроші. Ми називаємо цю систему капіталізм товаришів. Це товариші, які тепер капіталісти. На щастя, є люди, які почали бізнес з нуля та не знають стару систему.
Про мрії щодо відновлення Югославії
Ностальгії занадто багато, як і по всій колишній Югославії. Є люди, які мріють про її відновлення. Але на щастя для Словенії, між нами та Сербією знаходиться Хорватія. А хорватів ніколи не відвідують такі ідеї.
Треба розуміти, що багато молодих людей їздять у Загреб, у Сараєво, у Белград погуляти, випити пива, яке там дешевше ніж у Любляні. Багато тамтешньої музики на телебаченні та радіо. Але це стає проблемою лише тоді, коли почуття до колишньої Югославії стають сильніші за почуття до ЄС, що час від часу трапляється. Але не дуже часто.
Також це стає проблемою, коли якісь бізнеси нездатні конкурувати на європейському ринку, і тоді вони починають конкурувати на югославському ринку. А там все ще не зовсім прозоро і можна робити угоди "під столом".
Про недоліки в роботі ЄС на Балканах
На жаль, превалюючий настрій у Брюсселі трохи зневірений та песимістичний. Там намагаються дивитися всередину та переймаються виправленням проблем самого Євросоюзу.
Існують країни, які вважають, що Євросоюз має розширюватись, а існують такі, які вважають, що ні. Я особисто чув від дуже високопосадової особи в структурах Євросоюзу, що було дві найбільші помилки ЄС.
Першою було євро, а другою - розширення 2004 року, коли до Євросоюзу приєдналась велика кількість країн східної Європи (серед них була і Словенія. - Авт.).
На його думку ЄС мав залишатися клубом багатих західноєвропейських країн. Такі настрої присутні у Франції та Німеччині, менше - у скандинавських країнах.
Євросоюз має бути відкритим, Євросоюз має йти до кордонів європейської цивілізації. Всюди, де поважають європейські цінності - усі ці країні мають приєднатися до ЄС.
Про любов до Росії в Сербії
Я часто буваю в Сербії останнім часом і я бачу багато політичних сил, які зробили ставку на європейську інтеграцію. Вони поклали на кон свою політичну долю. Вони намагаються просувати в Сербії речі, які не дуже популярні. Адже багато сербів говорять: нащо нам іти з Брюсселем, краще йдемо з Москвою.
Проблема в тому, що ті хлопці, які говорять про Москву, отримують аплодисменти та заохочення з Росії. А ті, хто говорить про Брюссель, мають прохолоднішу відповідь. ЄС дуже суворо ставиться до стосунків Сербії з Косово, до певних економічних питань і т.д. Так, ніби вони штовхають Сербію до Москви. І я вважаю це помилкою.
Якби в Сербії була перспектива членства в ЄС, то проблема російського інформаційного впливу була б знята. Бо що Росія насправді може запропонувати Сербії? Літаки Міг-29? Нафту за меншими цінами, ніж світові? Але це більше не працює.
А з іншого боку ви можете бути частиною глобальної провідної економічної сили, якою є Європа. Це великий ринок для багатьох товарів, які виробляє Сербія. Базово ЄС набагато більш привабливий, ніж Росія. Але нинішня поведінка ЄС відкриває можливості для росіян.
Загальна проблема Росії - вони вже не є суперсилою, якою звикли бути, але вони занадто велика країна, щоб бути частиною об'єднання, де всі рівні. Сильна об'єднана Європа не в їхніх інтересах.
Чого не вистачає з європейської сторони, так це серйозної дискусії з Росією. А для цієї серйозної дискусії європейській стороні не вистачає жорсткої сили.
Про майбутнє Європи
У багатьох є мрія про спільну Європу, де всі живуть як брати, немає кордонів... Але практично таке неможливо, бо для цього потрібна європейська нація, яка відчуватиме: ми єдиний народ, ми маємо допомагати одне одному.
Ми один народ, греки та німці, і німецькі платники податків скажуть: добре, ми заплатимо за ваші школи на островах. Так само, як вони колись сказали: добре, ми профінансуємо школи східної Німеччини за гроші західної. Але такого не існує.
Існує еліта. Але вона не європейська, а міжнародна. Вони вважають себе громадянами світу, вони читають Economist та Financial Times, дивляться CNN та Al Jazeera, вони бувають повсюду.
Існує більшість, яка ідентифікує себе за національністю. І ще є кілька тисяч людей в Брюсселі, яких я називаю професійними європейцями. Вони працюють на європейські інституції.
Що можна зробити - так це об'єднання на тих сутнісних речах, які дуже добре працюють на загальноєвропейському рівні. Це безпека, контроль за кордонами, спільний ринок та загальний захист людських прав.