Розкажіть у цілому про настрої мешканців міста
Маріуполь досить спокійний. Він благополучний. Це, мабуть, найбільш благополучне місто в Донецькій області, яке вигідно відрізняється від будь-якого іншого. Ті часи, коли було багато порожніх закладів, невідкритих, крамниці не відкривалися, цілі поверхи в тутешньому найбільшому торговому центрі "Порт-сіті" були порожні.
Вони безповоротно прийшли. У місто не повернувся тільки "МакДональдз". Але в місто почали заїжджати західні дипломати. Відучора в місті проходить великий форум ОБСЄ з питань місцевого самоврядування та з проблем у зоні конфлікту. Приїхало багато гостей. Все було досить жваво. Тому говорити про те, що Маріуполь - прифронтова зона - це дуже чітка градація.
У вона полягає? У Маріуполі вигадали проект, який активно просували, - «Громада Сартана». Тобто об'єднана громада навколо грецького села Сартана, яка об'єднувала би 8 сіл у сірій зоні й прифронтовій зоні. Село Сатрана підпорядковується Маріуполю. І якщо зробити таку громаду, то Маріуполь наполовину збільшив би свою площу завдяки сільським угіддям, але заразом не включив би в себе прифронтову територію. І ось цей проект торпедувала обласна влада.
Павло Жебрівський різко виступає проти нього. Він вважає, що всі ці села мають увійти в Маріуполь. Може, в Києві не зовсім розуміють, в чому сенс цієї суперечки. Суперечка дуже проста: Маріуполь – прифронтове місто чи ні? Якщо прифронтове – сюди не йдуть інвестиції, сюди не йдуть дипломати, сюди не йдуть іноземці, тут не організовують якісь міжнародні форуми.
І місцеві роблять все, щоб прифронтові села, які стоять на лінії фронту, увійшли в «Громаду Сартана», але не в Маріуполь. Щоб не звучало в новині ні на українському телебаченні, ні у світових ЗМІ, що Маріуполь знову обстріляли. Щоб таких новин не було. Хоча лінія фронту – у восьми кілометрах від міста, і тут чути вибухи. Але люди роблять все, щоб жити і працювати в мирному місті.
Перейдімо трішки до режиму тиші. Нагадаємо про те, що тристороння контактна група узгодила повне дотримання режиму припинення вогню, яке набуде чинності вже з першого квітня. І зараз бачимо, що в Маріуполі є певні диверсійні дії. На Вашу думку, що може бути далі? Що може бути з 1 квітня і чи очікувати цього режиму тиші?
Ми вже мали одне святе перемир'я. У нас було перемир'я на Різдво. Новорічні свята, різдвяні свята. Але не було дня, коли не було перестрілок на лінії фронту, не було якихось вибухів і ще чогось. Я вчора багато розмовляв із людьми у Донецьку. Ось там абсолютно не вірять у перемир'я. Тут – теж.
Я припускаю, що, можливо, буде якесь затишшя. Але ми увійшли в дуже важкий рік, і все, що зараз відбувається: захоплення українських підприємств на тій території, неконтрольована блокада тут говорить про те, що ми входимо в якусь ескалацію, що хронічного перебігу конфлікту більше немає. Що будуть зміни. Що Мінський формат поставимо під питання. І зараз питання полягає тільки в тому, хто буде винуватцем зриву Мінського формату.
Через 8 кілометрів – лінія фронту, це Широкино, де постійно чути вибухи. Тобто ми перебуваючи в місті, розуміємо, чи є режим тиші, чи немає режиму тиші. Якось вплине цей режим тиші – буде він чи не буде фактично – на життя в місті на Вашу думку?
Усе ж, на щастя, Маріуполь поки був поза війною. Взимку снаряди падали у Виноградному – це передмістя Маріуполя. Але все ж таки вони падали в тій частині Виноградова, де дачі, де постійно живуть люди. Але для Маріуполя це був дуже жорсткий сигнал. Місто, очевидно, знаходиться у сфері, куди доб'ють будь-які артилерійські системи з лінії фронту. Буквально починаючи від 127-мм мінометів.
Але поки місто не чіпали. І поки Маріуполь чує тільки вибухи і чує роботу української артилерії. Місто звикло жити поруч із війною. Місто розвивається поруч з війною. І місто старанно не помічає війни.
Хоча це неможливо, оскільки в госпіталь надходять поранені, постійно знаючи, що відбувається на фронті по ходу того, як волонтери збирають там тапки, миючі засоби для бійців. Працює група «Вантаж 200», працює «Карітас» та інші організації, що приїжджають у сіру зону, а вона зовсім поруч. Тобто постійно щось відбувається. Але питання в тому, чим ти займаєшся. Якщо ти в порядку денному, який пов'язаний з війною, ти все це знаєш. Якщо ти на комбінаті – ти знаєш, як працює комбінат.
Прокоментуйте ситуацію в Авдіївці. Знаємо, що сьогодні з 10-ї ранку там повинні розпочатися ремонтні роботи саме щодо лінії електропередач. Яка з цим ситуація?
Ситуація в зоні АТО до кінця невідома нікому. В Авдіївці перебита лінія електропередач, яка живить місто і йде із Зуївської ТЕС. Зуївська ТЕС – на неконтрольованій території. І вона, як і раніше, живить Авдіївку.
Працює Зуївська ТЕС на енергетичному вугіллі, що надходив із Добропілля – українська територія. У цій самопроголошеній республіці пан Захарченко заявив, що Україні також оголошена торгова блокада і нічим торгувати не будуть. Але електроенергія з тієї території йшла на Авдіївку і живила Авдіївський коксохімзавод.
При цьому коксівне вугілля на Авдіївський коксохімзавод не йшло. І до обриву лінії електропередач коксохім працював наполовину потужності. Тисячі людей були виведені з виробництва, 200 з них були відправлені по домівках на дві третіх ставки, 800 були задіяні в ремонтних роботах, і коли б ці заходи завершилися, вони теж пішли би по домівках.
Тобто Авдіївський коксохім без коксівного вугілля працював на половину потужності. За час обривів – а їх вже 18 або 19, збився з рахунку - вибудував власну електрогенерацію на заводі. Вона до лютого могла працювати тільки за умови живлення зовні.
Зараз змогли вибудувати якусь свою електрогенерацію. І коли війною вкотре вимикається електроживлення з тієї території, то в Авдіївці вмикаються електрогенератори, живиться школа, лікарні, живляться дві коксові батареї, дві коксові батареї заходять на консервацію – тобто це вже звичний механізм, який сильно не вибиває місто з колії.
Як Ви думаєте, як довго може протриматися такий режим – з постійного переключення на генераторний?
Але це ж аварійна система роботи. Тобто вона, може, і триватиме місяць, і один день – до першого збою. Але найголовніше питання: як довго протримається ситуація з розривом усіх економічних зв'язків?
Є Авдіївка, яка живить коксом Маріуполь і Запоріжжя. А є, припустімо, Щастя. Де розміщена єдина в Луганській області ТЕС. Вона отримувала вугілля з Краснодона та Стаханова. Якщо вона зупиниться – вона єдина в Луганській області. З боку великої землі там немає жодного підживлення електроенергії. Тобто, якщо вона зупинитися, знеструмиться вся Луганська область. Що буде далі – це головне питання.
Пане Дмитре, які настрої та думки людей щодо блокади та щодо того, що, можливо, призупиниться робота?
Більшість ставиться до блокадників не дуже добре. Чесно кажучи, я і сам не розумію, що таке – ця громадська блокада. Я був на ній. Її здійснює добре якщо 100-150 осіб зараз, раніше – це 200-220 осіб.
Вони стояли вздовж доріг, нічого не перекривали, нічого не контролювали, спостерігали. Це, швидше, - величезна піар-акція, спрямована на частину України - велику Україну. Місцеві не чують таких красивих слів, які продукує пан Семенченко, а бачать конкретні справи.
Вони полягають у тому, що блокадники стоять на дорогах, на яких ніколи нічого не возили, і нічого вони там блокувати не можуть. Навіть вантажі Ахметова, - коли йшли гуманітарні вантажі, ці каші для роздачі людям, - вони йшли повз Бугас. Тобто всі бачать, що це якась піар-акція, а не блокада.
І те, що зараз вони продовжують стояти, коли все перебито, і роблять заяву про якусь Бахмутську січ, то видно, що це більше політична акція. Політична акція – до виборів, за розгойдування ситуації в країні. Політична ситуація, спрямована на розхитування ситуації в Україні, але ніяк не впливає на самопроголошені республіки. Ось що жахливо.
Все ж таки, повертаючись до маріупольської ситуації і щодо заводів, на яких працює дуже багато людей. Знаєте, яка ситуація там? Чи не збираються зупинятися вони і чи не збираються якимось чином переводити на інший режим роботи?
"Азовсталь" навіть дещо збільшила обсяг робіт. Тобто ми розуміємо, що ситуація з блокадою, проблеми розвивалися досить довго. І, можливо, був зроблений якийсь заділ у сировині. Крім того, ми розуміємо, що до 15 числа була блокада активістів, і вони перекривали то дві, то три дороги. А доріг було 5. І наскільки я з'ясовував у Донецьку, постійно ешелони аж до 15-го заходили туди і виходили звідти.
Тобто, швидше за все, був задіяний якийсь ресурс, зробили якісь запаси і намагаються закупити щось за кордоном. Поки скорочень у Маріуполі немає. Є заяви про проблеми, ви чули вчора заяву ТЕС Щастя, що у них там на півтора місяця вугілля залишилося. Вже це говорить про те, що запаси роблять.
Ще щодо блокади. Чи справді Ви бачите, що справді все там так контрольовано і так, як повинно бути?
А які товари не можна перевозити?
Наприклад, вугілля. Якщо я не помиляюся, то вугілля видно, коли його перевозять все ж таки.
У Маріуполі – ні, чесно кажучи. Тобто питання не в цьому. Вугілля зараз не вивозять із тих територій. Але я дуже глибоко вивчав цю тему. І політика українського уряду, постанова, прийнята 11 січня, говорили про те, що країна максимально розвиває будь-які торговельні відносини, особливо низові, з неконтрольованими територіями, прив'язуючи людей до України максимально.
Тобто були збільшені норми провезення продуктів туди. Кожна людина, яка їде в Донецьк, могла вести з собою 75 кг вантажу вартістю до 15 тисяч гривень. Ну це практично товарні партії. І це ніхто не відміняв.
Я минулого тижня спеціально зв'язувався з Міністерством у справах окупованих територій, і мені сказали: так, пункти цієї постанови в частині великих підприємств скасовані, але все інше ми будемо розвивати, а все інше – це максимально полегшити проїзд через КПВВ, це максимально полегшити прикордонну торгівлю, тощо.
У Донецьку ціни на українську ковбасу та українські продукти не підвищилися ні на рубль. Мало того, я в Донецьку зустрічав асортимент львівських ковбас, яких я не бачу в Маріуполі в принципі. Невдовзі дійде до того, що львівську ковбасу треба буде закуповувати в Донецьку, щоб завезти в Маріуполь.
Тобто я не бачу якихось глобальних наслідків блокади. Крім того, що ці наслідки – для великого українського бізнесу. Український бізнес – відрізали відсутність шахт на тій території. Це незрозуміло.
Чи є у Вас якась інформація щодо обстрілів із забороненої Мінськими домовленостями зброї?
Тому що є така інформація від ОБСЄ, про це заявив тимчасовий повірений у справах США при ОБСЄ Кейт Бернс про те, що за цей рік – найбільша кількість обстрілів Донбасу – саме із забороненої зброї.
Мінськ, очевидно, вмирає. І те, що він помирає, видно по інтенсивності боїв і з того, що з лютого перестали соромитися застосування артилерії калібру понад 100-мм удень.
Тобто до цього рік удень було все тихо, їздила ОБСЄ, потім вона їхала ночувати, і вночі починалися обстріли з важкої артилерії і позицій. Зараз бої починаються в повний зріст. Ось 20 березня морська піхота біля Водяного кидком взяла висоту.
Серед білого дня, в той же час російські війська почали бити з Градів, танки підтягнули. Ось це – нові реалії, ніхто не соромиться застосовувати артилерію калібру більше 100-мм серед білого дня, ніхто не соромиться стріляти поруч з ОБСЄ, ніхто не соромиться ганяти ОБСЄ або пускати їх до позицій.
Тобто до військових дійшло, що ОБСЄ не має жодних важелів впливу, ОБСЄ не передбачає ніяких санкцій, нікого не карає, що стріляють з артилерії понад 100-мм, і військові потроху для себе зрозуміли, що є політичні домовленості, які не виконуються, а воювати доведеться.
Маркером цієї ситуації є розведення важкого озброєння під Станицею Луганською. Зараз прийняли рішення з 1 квітня про перемир'я, 6 квітня - розведення озброєнь на Станицю Луганську.