Криза в головах. В офіційній статистиці ООН. І найбільше - у виступах політиків. Я не буду зараз цитувати Бойко і Тимошенко, Ляшка і Вілкула, ви все одно чуєте їх щодня, навіть якщо не хочете.
Загальний слоган - "українці дійшли до межі бідності, перейшли цю межу, відбирають хліб у голубів". І якщо завтра цих політиків не вибрати у владу - післязавтра ми всі помремо.
Це грамотна риторика, до речі. Якщо додатково пообіцяти вже завтра підняти пенсії до 5 тисяч, а зарплати до 500 євро, а також «відняти і поділити», то виборцеві це сподобається. Але я зараз не буду про політику - лише про економіку.
Якщо ви не хочете вірити політикам в те, що завтра ми всі помремо, залишається судити за непрямими ознаками. Я розумію, що будь-яка заява про реальне зростання доходів викличе хвилю критики. Шквал проклять і вимогу «Поїхати в село», «Пожити на мінімальну пенсію» і так далі. Ну і чорт з ним. Переживу.
Тим паче, в селі я недавно був - у мене знайомий на парі гектарів вирощує ягоди. Оре, як проклятий, плюс троє робітників. Прибуток - зашкалює. Планує залишити з носом перекупників, щоб торгувати з ЄС безпосередньо, але його лякає бюрократична процедура. Але залишимо емоції осторонь - перейдемо до непрямих ознак.
Для затравки, в 2016 році після трирічного падіння стала зростати будівельна галузь - на 13,1% за підсумками року. У тому числі житлове будівництво - на 13,0%. Хто бачив новобудови в Києві, Київській області, Львові, Дніпрі, той розуміє, про що я говорю. Так, криза. Але хтось купує ці квартири? Причому, через дефіцит оборотних коштів у забудовника і дорожнечу кредитів купує ще на стадії будівництва. Оцінюйте, як завгодно, але це факт.
Також у березні 2017 року зафіксовано посткризовий рекорд продажів нових авто в Україні - майже 7 тисяч машин за місяць. Якщо казати про результати продажів за перші 3 місяці 2017, зростання становить 35%. Факт? Згоден, що дах над головою і автомобіль - це не розкіш, а необхідність. Перейдемо до більш цікавої галузі?
Найвдалішим роком для авіаперевізників в Україні став 2012 рік. Це цілком логічно, тому що до українських пасажирів додалася пристойна кількість іноземних футбольних уболівальників. Тоді був поставлений своєрідний рекорд - 8,1 млн пасажирів за рік. Я не буду зараз розділяти на внутрішні і зовнішні рейси, просто тому що в середньому статистика з року в рік не змінюється - внутрішніх перельотів у нас близько 10%, плюс-мінус на загальну картину не впливає. Отже, просто запам'ятайте цифру рекорду - 8,1 млн. і підемо далі по статистиці.
У 2013 році цей показник вдалося утримати. Чи то інерція, чи то туристів було більше, але факт залишається фактом. А ось у 2014 році все стало набагато гірше. Війна і економічна криза прийшли, як завжди, парою. Кількість пасажирів впала до 6,5 мільйона на рік. У 2015 ще мінус - 6,3 мільйона.
Що ми мали на той момент? Окуповані Крим і Донбас, втрата великого аеропорту в Донецьку, плюс аеропорти Луганська та Сімферополя. Економіка, як і минулі два роки, працювала на армію і утримання рівня соціальних виплат. Зростання ВВП мінімальне, а головне досягнення - втрималися від дефолту і падіння в прірву.
І тут в 2016 році за даними Державіаслужби ми отримуємо ... 8,3 мільйона пасажирів за рік. Зростання в порівнянні з 2015 більш ніж на 30%.
Згоден, база 2015 р. для порівняння виглядає сумно. Але тепер згадаємо проривний рекорд 2012 року під час футбольного чемпіонату - 8,1 млн. Тобто в 2016 після втрати трьох аеропортів, окупації частини території і триваючої війни, яка здійснює шалений тиск на економіку, українці стали літати набагато більше. І ось тут, до речі, важливо подивитися, куди літали люди. 802 тисячі - це внутрішні рейси. Крапля в морі. Тому що міжнародні перельоти - 7 млн 472 тисячі.
Висновок простий. За результатами роботи в 2014 і 2015 року ми пройшли кризу і пішли в плюс. З 2016 українці літають літаками більше, ніж на піку в 2012 і, як правило, літають в Європу. Що теж коштує грошей.
Дуже важливий момент. Це не багаті, у яких часто свої літаки або чартер. Багаті не літають лоу-костами, економ-класом і навіть не їздять «Хюндаями», в яких часто теж яблуку ніде впасти. Цей той самий середній клас, який спритно ховається від пильного погляду податкової служби.
І не потрібно поспішати з обвинуваченнями. Тому що це той самий середній клас, який у найсуворіші дні 2014 року перекладав, скільки міг, на армію. Безпосередньо, через волонтерів, не надто довіряючи ланцюжку «платник податків-ДФС Міноборони-солдат». І в 2015 теж.
Це той середній клас, який збирає хворим дітям на операції і лікування часто за кордоном, тому що нашому Міністерству охорони здоров'я або не вірять, або вони вже не здатні допомогти. При тому що податки на зарплату в Україні, як правило, нижчі, ніж в Європі.
Так що причину роботи "в тіні" потрібно шукати не в розмірі ставки. Розмір, як заспокоюють нас психологи, не головне. Адміністративний апарат та натовп голодних контролерів навколо малого бізнесу та самозайнятих - ось головна біда. До речі, ці самі контролери теж прихований середній клас. Ось такий парадокс.
Десь в ідеальному всесвіті волонтерам не потрібні гроші для бійців. У тому ж всесвіті не потрібно збирати гроші на операцію, бо достатньо платити податки. Там все просто: чесно працюєш, чесно платиш за обрані тобою послуги.
Якщо медицина не входить до списку обраних тобою послуг, є варіант застрахувати своє здоров'я на випадок хвороби. Або махнути рукою на ризики, а в разі різкого болю в боці або підвищеної температури покластися на Гугл і милість Господа. Ризиковано, але чесно.
А ми застрягли між ідеальним всесвітом і недорозвиненим соціалізмом. Звідси левова частка проблем. Людина на шпагаті практично беззахисна. І суспільство - теж.
Точка зору редакції Еспресо.TV може не збігатися з точкою зору авторської колонки. Еспресо не впливає на зміст авторських колонок і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють в них.