Вчорашні слова відомого співака Олега Скрипки про гетто, до яких треба зігнати тих, хто не може вивчити українську мову, викликали «мовосрач». Тобто, неконтрольоване бурління емоцій з приводу української мови. Настільки ж затятий, наскільки й безглуздий.
Є дві давно відомі істини. Перша – насильницьке насадження будь-чого завжди приречена на неуспіх. Друга – мова є головним й єдиним засобом виживання нації, головним її маркером та кістяком. Тому висновок простий. Гетто справді створити треба. Гетто за власним бажанням для тих, хто хоче в них перебувати. Адже не бажання вчити українську дорівнює небажанню жити в Україні.
«Люди, які не можуть вивчити українську, мають низький IQ, таким ставлять діагноз «дебілізм». Треба їх відокремити, тому що вони соціально небезпечні, треба створити гетто для них. І будемо допомагати їм, як допомагають людям з вадами, на волонтерських засадах будемо співати їм «Володимирський централ». Саме так звучить цитата Олега Скрипки.
Зрозуміло чому у певної частини суспільства ці слова викликали лють. Просто є певна категорія людей, у яких слова, що мають будь-який стосунок до нацизму, вимикають мозок і вмикають натомість всі радянські пропагандистські штампи в голові. Куди вже там подумати про сенс слів, як тільки ми почули слово «гетто» чи «генетичний» - ні, алярм, треба кричати про «хвашизм», крутити носом і відчувати при цьому себе дуже крутим «обшєчєловєком».
Що поганого сказав Скрипка? Та зрештою нічого. Якщо людина не здатна вивчити будь-яку іншу мову – це означає, що її мозкові здібності й справді бажають залишати кращого. Відповідно, скоріш за все, вона-то й рідну свою знає не дуже.
Скільки мов ти знаєш – стільки разів ти людина, банально, але правдиво.
Чи є соціально небезпечними люди в Україні, які принципово не хочуть вчити українську мову? Безумовно – з 99,9999 % впевненості можна стверджувати, що це – ті самі люди, які підтримують російського агресора. Бо чомусь в інших національних меншин, окрім ментальних «расіянцев», ніяких проблем з вивченням української немає.
Саме вивченням, навіть не говорінням. Адже, здається, навіть в найбільших «борцунів» за право говорити російською не викликає сумнівів, що ніхто й ніде в Україні нікого не змушує не говорити російською. З приводу гетто, «володимирського централу» - це очевидна фігура мови, напівжарт. В якому чимало правди.
Хтось бажає подискутувати про смаки переважної більшості ідейної «вати», що ненавидить українське? Впевнений, відсоток любителів «хруста французской булки» під час «упоительного вечера» буде аж зашкалювати. Й взагалі, за великим рахунком, гетто для тих, хто не бажає вчити українську, вже створені. Називаються вони Крим та ОРДЛО.
Просто люди, хворі на російську пропаганду чи толерастію головного мозку, захотіли в словах Скрипки побачити давно омріяні докази утисків російськомовних в Україні. Ура, нарешті є підтвердження концтаборів для російськомовних чи захоплення влади ультраправими радикалами.
Дивно, що ніхто з цієї не шановної публіки досі ще не здогадався пов’язати між собою дату виходу інтерв’ю – 20 квітня з днем народження Гітлера, що припадає теж якраз на 20 число.
Отже, якщо відділити зерна від плевел, то виходить наступна картина. Вам може подобатися чи не подобатися Скрипка, який народився не в Україні і вивчив українську мову у дорослому віці. Хай навіть, дуже ймовірно, з цілком кон’юнктурних міркувань.
Він як артист і як людина сказав абсолютно очевидні речі, на які мав право. В яких немає ні граму утисків російськомовних. Той факт, що він, повторюся – досвідчений пристосуванець, який прекрасно відчуває тренди в суспільстві й господаря, з яким вигідно мати справу в даний момент, ніяк не змінює суті сказаних ним слів.
Ми зараз не про особистість Скрипки та його «шашні» з «ригами», а про сенс його вислову. Який піднімають зараз на прапори ненависники українського. Я не захищаю зараз Скрипку – захищаю здоровий глузд.
Давайте в черговий раз спробуємо розставити крапки над «і» в мовному питанні. Найперше варто зрозуміти, що силою нікого нічого зробити не вдасться. Сила дії завжди дорівнює силі протидії. А іноді протидія навіть сильніше, якщо ми говоримо про соціальну матерію. Й при цьому, так само варто розуміти, що без української мови Україна неможлива. Так само як без німецької – Німеччина, французької – Франція, а російської – Росія.
Саме мова перетворює сукупність людей на націю з виокремленими інтересами, розумінням своєї сутності та спільності. Те, що в нашій країні, через століття російської окупації, значна частина населення має за рідну російську, аж ніяк нічого не змінює. Отже, виходить, що без української не буде України, й якось треба зробити так, щоб українською говорила абсолютна більшість населення. Як це можливо?
Очевидно – не тиском на тих, хто не говорить українською. Чим більше будемо тиснути, тим більше буде спротив. Ідіотськими нападками в стилі «Говори українською або заткни пельку», які зараз так популярні серед недалеких україномовних, нічого не добитися.
Ще більш огидні спроби деяких політиків, що паразитують на патріотичній тематиці, питанням мови прикрити свої падаючі рейтинги. Єдиний засіб – це створити такі умови, щоб українською було говорити вигідно. Вигідно так, що якщо ти нею не говоритимеш – то ти таки опинишся в гетто. Гетто ментальному, соціальному – уточнюю для «упоротих ватників», що так люблять висмикувати слова з контексту.
Якщо ти не знаєш української, ти не отримаєш освіти, не отримаєш вигідні контракти з державою, не отримаєш податкових пільг, не зможеш бути соціально мобільним. Житимеш в гетто для ображених. Якщо це твій вибір – окей, заганяй в це рукотворне гетто себе сам.
Незнання української мови означає цивілізаційний вибір. Окей, роби його, тільки потім не дивуйся, що ви перетворився на парію (найнижча каста в Індії - ред.). Бо ніким іншим бути не можна, якщо ти свідомо відкидаєш сутність країни, де живеш. Це як з англійською в США – вдома можеш бути ким завгодно, але без знання мови ти просто не виживеш.
Давайте українську мову переведемо на мову грошей. Хочеш мати природні конкуренті переваги в Україні, якщо ти музикант, письменник, журналіст? Не проблема – пиши українською. Краще за носія української мови в Україні не зможе бути ніхто. Хто краще носія української заспіває українською? Правильно, ніхто. Будь ти хоч тричі Кристина Агілера, але вона ж не зможе краще заспівати українською для української публіки, ніж українець зі знанням української мови.
Саме в такому руслі варто вести політику. Не заборона, а вигідність. Не ненависть, а соціальна логіка виживання. Не тиск, а дружнє поплескування по плечу. І ніяких істерик. А хто хоче – хай сам себе зажене на узбіччя життя.