Майже три роки тому в Україні йшла справжня війна - окупували території, гинули люди. Але Росія представляла цю ситуацію як "внутрішній конфлікт", а світ не поспішав втручатися в кошмар, що відбувався на Донбасі.
Все змінилося 17 липня 2014 року, коли російські військові знищили малайзійський пасажирський літак.
Розслідування подробиць цього злочину, визначення безпосередніх його учасників триває до цього дня. Але вже в липні 2014 року ставлення світу до конфлікту на Донбасі кардинально змінилося. Проти Росії були запроваджені найважчі санкції, які залишаються в силі і сприяють деградації економіки країни-агресора.
Чи міг в своїх планах Володимир Путін врахувати цей "Боїнг"? Чи розумів, що виявиться відповідальним не тільки за дестабілізацію ситуації в Україні, а й за загибель пасажирів лайнера? Звичайно, такий поворот подій передбачити не можна. Але можна розуміти, що коли ти розв'язуєш конфлікт, втрачаєш тотальний контроль над тим, що відбувається, стаєш заручником хаосу. Це те, що рядовий чекіст зрозуміти просто не в змозі.
З диверсією проти спостерігачів ОБСЄ - схожа ситуація. Світ потроху втрачає цікавість до того, що відбувається на Донбасі. Конфлікт - незважаючи на постійну загибель українських солдат в зоні тимчасового розмежування - виглядає замороженим.
Учасники Мінського процесу зустрічаються хіба що для того, щоб знову закликати до виконання угод, які Росія ігнорує. Але загибель спостерігача ОБСЄ - американського громадянина - знову змушує світ зрозуміти, що дії Путіна призводять до тотальної дестабілізації ситуації в Європі і світі. І з цим не можна погодитися.
Президент України розмовляє з державним секретарем США і Рекс Тіллерсон говорить Петру Порошенку, що ні про яке покращення відносин з Росією годі й казати, поки Путін не піде з Криму і Донбасу.
Для Кремля це означає, що конфронтація із Заходом продовжиться і за нинішньої американської адміністрації - адже Путін не збирається нізвідки йти.
Якби не ситуація з наглядовою місією, такі жорсткі заяви могли б не прозвучати. Так, світ більш жорстко реагує на загибель пасажирського літака, ніж на звичайну війну. І загибель спостерігача ОБСЄ сприймається інакше, ніж загибель українського солдата, хоча кров у обох - червона.
Саме тому будь-який агресор завжди намагається уникнути ситуації, коли його звичні рутинні дії починають сприйматися як міжнародна катастрофа.
Але цих дій неможливо уникнути саме тому, що така логіка війни і безкарності. Там, де стріляють в солдатів, гинуть міжнародні спостерігачі, відбуваються гуманітарні катастрофи, знищується сама можливість мирного життя. Для того, щоб люди не гинули, потрібно припинення агресії. Потрібен мир, а не байдужість.