Політик проти прокурора. Топ-5 резонансних справ ГПУ за Луценка

Луценко приходив у так звану “шокінську” Генпрокуратуру. Багато хто пророкував чималий тиск та інерцію “системи”. Можна, наприклад, пригадати листа керівництва ГПУ та регіональних прокуратур, в якому вони просили Президента не призначати людину без досвіду роботи в органах прокуратури.

Довгий час безпосередніми конкурентами Луценка вважалися заступники тодішнього генпрокурора Віктора Шокіна - Юрій Севрук та Юрій Столярчук. Існував ризик, що Юрій Віталійович буде поглинутим системою прокуратури зсередини.

Під час розгляду змін до законодавства, які дозволяли Луценку обійняти нову посаду, він, тодішній голова фракції БПП, народив фразу яка “запрограмувала” його подальші дії: «Якщо законодавство буде змінено, чи я готовий? Я відповів, що не хочу, але готовий. Я точно знаю, що це за робота".

Умовою за якої Луценко став Генпрокуром також було відкладення на рік так званого “прокурорського самоврядування”. Це теоретично мало зменшити вплив “шокінських” прокурорів та дозволяло Юрію Віталійовичу показати себе як політика, а не управлінця, який готовий відмовитися від формування команди на власний смак.

Втім, результати очищення прокуратури виявилися невтішними: “свіжа кров” у місцевих прокуратурах склала менше 10%, а конкурсів у прокуратурах вищого рівня так і не було проведено.

№1 СПРАВА “ГРУПИ КУРЧЕНКА”

Андрія Кошеля затримали на початку червня минулого року, при спробі перетину кордону із Польщею. Він — колишній топ-менеджер компанії СЄПЄК Сергія Курченка. Також Кошель проходить у справі, яка стосується продажу зрідженого газу на спецаукціонах.

Це був один із перших арештів, після суд призначив величезну суму застави — у випадку Кошеля застава складала 200 млн. грн. Апеляційний суд залишив у силі це рішення. Заставу не внесли, і Кошель досі перебуває у СІЗО.

№2 СПРАВИ СУХОМЛИНА ТА ГОЛОВАЧА — АБО ХТО ПОГОДИВСЯ ДАТИ СВІДЧЕННЯ ПРОТИ ЯНУКОВИЧА

Також у червні ГПУ затримала Олександра Сухомлина — заступника міністра економічного розвитку часів екс-президента Віктора Януковича. Його називали творцем “газової схеми Курченка”, та причетним до заволодіння майном ПАТ «Укргазвидобування» і «Укрнафта» та скрапленим газом на суму понад 2 мільярди гривень. Суд обрав для Сухомлина міру запобіжного заходу — тримання під вартою терміном 2 міс, з можливістю внесення застави у сумі 100 млн. гривень.

У серпні військова прокуратура разом затримала колишнього першого заступника голови ДПС, генерал-полковника Андрія Головача. Його звинуватили у причетності до схем фіктивного відшкодування ПДВ підприємствам “Януковича, Азарова, Курченка” на суму більше 3 млрд грн. Суд призначив Головачову заставу у розмірі 200 млн гривень.

У лютому 2017 року обидвоє пішли на співпрацю зі слідством і дали свідчення проти Віктора Януковича. Тоді головний військовий прокурор Анатолій Матіос подавав ці свідчення як прорив у розслідуванні справи проти екс-президента.

Головач разом із Сухомином виплатили 152 млн грн. до  державного бюджету та отримали умовні терміни. Зараз на різних інформаційних площадках можна знайти блоги цих фігурантів, які з готовністю коментують економічні та фіскальні  реформи в Україні.

№3 СПРАВА КАЦУБИ, АБО РЕКОРДНА СУМА ЗАСТАВИ ЗА ЧАСІВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

В середині червня 2016 року було затримано одного із тих, хто купував “вишки Бойка”. Колишнього заступника голови НАК "Нафтогаз України" Олександра Кацубу звинувачували у економічних злочинах за часів Януковича, зокрема розкрадання бензину власної компанії на суму понад 500 млн грн.

До арешту голови податкової Романа Насірова, сума застави Кацуби була рекордною — Голосіївський райсуд призначив заставу у розмірі 450 мільйонів гривень.

У грудні 2016 року Кацуба погодився співпрацювати зі слідством і дати свідчення у справі розкрадання державних коштів. Юрій Луценко тоді заявив, що Кацубу “підозрюють у розкраданні кількох мільярдів гривень, і складно говорити про ймовірність підписання угоди зі слідством “з тією сумою, яку Кацуба пропонує (повернути до бюджету — авт.)".

У березні цього року Генпрокуратура застосувала щодо Кацуби “закон Савченко”, що зараховує день у слідчому ізоляторі за два дні відбування покарання. Він зміг вийти за свободу, заплативши лише 100 млн гривень (близько 3.5 млн доларів) компенсації до держбюджету та відсидівши у ізоляторі 1 рік та 5 місяців. 

№4 СПРАВА КЛЮЄВА, АБО ЯК УНИКНУТИ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСУДДЯ

Наприкінці “мегаактивного” червня 2016-го проведено обшуки в домівках екс-секретаря РНБО і екс-голови Адміністрації Президента Януковича — Андрія Клюєва, він проходить у справі побиття та вбивства активістів на Євромайдані.

Андрій Клюєв знакова фігура, з числа тих, яка може володіти ексклюзивною інформацією та документами щодо подій останніх місяців правління Януковича. 

Результати “справи братів Клюєвих” вражають куди більше ніж компенсації, на прикладі попередніх кейсів.

Після втечі брата Андрія до Росії у 2014 році, Сергій Клюєв як самовисуванець-мажоритарник від Донецької області потрапив у Верховну Раду пост-Майданного, 8-го скликання. Лише у червні 2015 року з нього була знята недоторканність, після чого він зник у невідомому напрямку — а ГПУ не змогло встановити винних у його втечі. До весни 2016 року Сергій Клюєв намагався оскаржити у суді зняття з нього недоторканності, проте Верховний суд визнав дозвіл на арешт екс-депутата законним. 

У квітні 2016-року, ще до призначення Луценка Генпрокурором, за подання МВС, братів Клюєвих (Сергія та Андрія) було оголошено Інтерполом у міжнародний розшук.

У січні 2017-го року Печерський районний суд взагалі не дозволив Генпрокуратурі почати заочне розслідування проти Андрія Клюєва.

А вже нещодавно, 6 квітня 2017 року, Київський апеляційний господарський суд скасував арешт більше ніж 120 млн грн на рахунках трьох компаній братів Андрія та Сергія Клюєвих.

№5 СПРАВА ЄВРОМАЙДАНУ ТА СПРАВА ЯНУКОВИЧА — ГОЛОВНІ ОЧІКУВАННЯ ТА ГОЛОВНІ РОЗЧАРУВАННЯ

Не зважаючи на прийняття закону про заочне засудження, саме ці справи можна назвати справжньою невдачею Луценка. На фоні конфлікту з керівником департаменту спеціальних розслідувань Сергієм Горбатюкам досить часто лунали заяви Генпрокурора про те, що справи якомога швидше потрібно передати до суду, тоді як існували великі ризики, що в судах вони просто “розваляться”.

Доходило до того, що постраждалі у “справі беркутівців” євромайданівці блокували приміщення судів протестуючи таким чином проти затягування із розглядом справи, та навіть вимагали звільнення Юрія Луценка. Ця епопея все ще далека від закінчення, не зважаючи на обіцянки Генпрокурора. Невтішним проміжним результатом є втеча підозрюваних “беркутівців” Владислава Мастеги та Артема Войлокова до Росії вже у квітні 2017-го. Інший підозрюваний, Андрій Хандрикін, навіть продовжує служити у лавах Національної поліції.

У справі проти екс-президента на жаль досі лунають гучні заяви у стилі “скоро буде результат”. Ще в грудні 2016-го, з трибуни у Гаазі Луценко передавав запрошення Януковичу на очну ставку до Києва, обіцяючи “справедливість та закон”. Водночас, він ставив під сумнів ефективність допитів через Skype.

З тих пір нічого не змінилося, нічого кращого, взагалі ніякого іншого формату не було запропоновано. Суспільство втомилося рахувати кількість разів коли черговий допит Януковича по Skype, чи іншій системі відеозв'язку, було перенесено.

У своєму річному звіті з трибуни Верховної Ради, Луценко пообіцяв уже в найближчим часом  довести до завершення у суді справу із обвинувачення Януковича у державній зраді. А вже після цього розслідувати “десятки корупційних справ” пов'язаних із ним та його оточенням.

Луценко навів приклад розслідувань проти Павла Лазаренка у США, які тривали майже десятиліття, і цілком публічно заявив, що розслідування проти Януковича також будуть досить тривалими.

“Для того, щоб не затягувати час і отримати справедливий вирок щодо державної зради Януковича, ми дочекаємося цього і відразу ж, на наступному тижні, подаємо справу про наступний злочин, про злочини проти Майдану. А далі крок за кроком, справа за справою, все що накоїла мафія Януковича”, - запевнив Луценко.

Це досить важливий момент, адже, наприклад, Інтерпол оголошує у розшук саме за економічні злочини, а не злочини за політичними мотивами. Саме тому, у квітні цього року Інтерпол зняв Януковича із своєї бази розшуку, не зважаючи на заяви Генпрокуратури України оскаржити це рішення. Інших інструментів повернення Януковича, окрім його власної волі та позиції Росії, зараз теж немає.

Постає питання: якщо Януковича позбавили повноважень Президента ще у 2015 році, якщо його знято із бази розшуку Інтерполу, якщо його корупційні справи будуть розслідуватися роками, а фізично він перебуває на території Росії — яким є результат розслідувань проти нього у “сухому залишку”?

Відповідь здається очевидною. “Наступний тиждень” Луценка може виявитися схожим до “наступної чергової сесії”, тобто формально він є, а коли ж він настає — незрозуміло.

ЩО У ПІДСУМКУ

Юрій Луценко продемонстрував, що він може налагодити взаємодію з судами, проте уникнути загроз затягування справ вдається далеко не зажди. Залишивши більшість “шокінських” прокурорів у системі, він повів себе більше як політик, ніж як кризовий менеджер, готовий бути безмовним та безвідмовним стражем закону, не відмовився від політичних амбіцій.

У 2016-му рік до бюджету України було повернуто рекордну суму — 8.6 млрд гривень, тоді як в цілому за рік своєї діяльності Луценко відзвітував про понад 52 млрд гривень повернутих до бюджету.

Не варто забувати, що частина грошей, а саме заставні кошти, у випадку, якщо підозрюваних визнають невинуватими, може бути повернута. Також ми бачимо умовні строки та “відкуп” екс-оточення Януковича за відносно невеликі суми.

Юрій Луценко прийшов у Генпрокуратуру як політик революційного типу, якому ближче площа, парламентська трибуна, гостра публічна дискусія. Завершуючи свій виступ у Верховній Раді 24 травня він заявив, що “суддів просто немає” та перевів м'яч на поле Парламенту, закликавши депутатів вирішити питання схему Роттердам+ та приватизації.  Мовляв, у інших аспектах корупцію на 80-90% подолано та придушено.

Генпрокурор визнав, що за рік отримано лише трохи більше 100 вироків з більш ніж 2 тисяч справ направлених в суди. Можливо справа не тільки у малій кількості самих суддів, а й у якості та “проробленості” справ, які направляються у суди.