Про львівське сміття чули та жартували вже, мабуть, навіть ті, хто взагалі не дивиться новин. Настільки ця тема на слуху останній рік, з початку пожеж на Грибовичівському полігоні біля головного міста Галичини.
Політики з обох боків конфлікту (“Самопоміч” та влада) цю тему використовують тільки що не щодня. Але віз й нині там. Львівське сміття реально подорожує всією країною, а вулиці туристичної візитівки починають нагадувати якусь помийку з відповідним смородом. Як в буквальному, так і репутаційному сенсах.
А політики у своїх спробах використати в якості піару все, роблять заручниками не тільки ціле місто, а й репутацію всієї країни.
Останні 2 дні мер Львова та лідер “Самопомочі” Андрій Садовий й прем’єр-міністр України Володимир Гройсман обмінюються словесними уколами в медіа. А розпочалося все з прохання львівського очільника ввести надзвичайний екологічний стан у підмандатному йому місті через ситуацію з вивозом сміття.
Нагадаю, що рік тому на полігоні в Грибовичах, куди вивозиться сміття з усього Львову почалася пожежа, внаслідок ліквідації якої загинуло троє рятувальників. Після цього вивіз сміття туди, зрозуміло, став неможливим. І відтоді львівське сміття намагаються тикати по всіх усюдах. А ось справа побудови нового полігону для єдиного міста-мільйонника на Західній Україні не просунулася вперед ні на крок.
Зате в політичному сенсі ця тема не злазить ні з екранів ТБ, ні шпальтів друкованих ЗМІ, ні сторінок інтернет-ресурсів. І якщо те, що львівське сміття вже перетворилося на сталий мем, може викликати посмішку — мовляв, українці все ж вміють смітися над своїми негараздами, то ось постійне мурижіння цієї теми політиками, враховуючи наявний стан речей, говорить тільки про одне. Про те, що наша політична еліта, в незалежності від її приналежності, просто займає державні пости. Але аж ніяк не є державними мужами.
В чому різниця, спитаєте ви? Та в тому, що випадкові люди сприймають державні справи, як засіб для вирішення власних інтересів. А державні мужі — як засіб вирішення проблем держави. Банально? Може, й так, але саме львівське сміття показало цю тенденцію як ніколи наочно.
Отже, чи є провина у нинішній ситуації з боку Андрія Садового? Безумовно. Скажіть, а хто найперше винен в проблемах у місті, яке ти очолюєш вже 11 років? Може, це рептилоїди з Банкової заважали Андрію Івановичу почати вирішувати сміттєвий челендж 5-10 років тому?
Тобто, ще до появи на посту президента Петра Порошенка, ще в часи, коли у нього були цілком конструктивно-теплі стосунки з адміністрацією Януковича. Чи проблема з Грибовичами виникла тільки зараз?
Та спитайте у будь-якого львів’янина, і він вам підтвердить, що про пожежі та проблеми там говорять ще з початку 90-х. Хто завадив меру Львову, що так хизувався донедавна своїм іміджем успішного європейського менеджера, знайти місце для нового полігону та побудувати його?
Може, як подейкують злі язики, справа й справді в тому, що на цій досить прибутковій темі хтось (хто б це міг бути?) хотів певний “відкат”. А поки гарного варіанту не знаходилося, продовжували діяти багатостраждальні Грибовичі. Додіялися.
Й так, тепер звичайно цілком можна допустити, що влада використовує ці проблеми для дискредитації свого противника та колись ймовірного кандидата в президенти. Тобто, ставить палки в колеса в плані пошуку місця для нового полігону.
Але вибачте — першоджерело для всього цього створив сам-таки Андрій Садовий. Своїми руками. Точніше, щонайменше бездіяльністю. А ще огидніше виглядають спроби використовувати цю тему як показник своєї нібито непоступливості та справжньої опозиційності до влади. Іноді взагалі складається враження, що пан Садовий хоче цю ситуацію використати як історію успіху (!).
Мовляв, не здаюся я клятому Києву. І що найсмішніше — це цілком може зіграти.
Тепер розглянемо позицію виконавчої влади. По суті, Гройсман говорить все абсолютно правильно. Тим більше, маючи за спиною реально успішний досвід керування теж немаленьким містом (Вінниця). Винен той, хто безпосередньо керує процесом.
Гроші на вирішення проблеми — є. То чому проблема не вирішується? Інша справа — це форма, в якій пан прем’єр говорить. А вона до болі нагадує “міцних господарників” з Партії регіонів чи номенклатурників з КПРС.
Постійне я замість ми, тикання в бік опонента, риторика директора колгоспу тощо. Однак це не відміняє факту того, що навряд Кабміну вигідна нинішня ситуація. Адже за комуналку відповідає саме відомство пана Гройсмана. Й сміттєвий колапс у Львові б'є по господарю будинку на Грушевського теж.
Тому цілком можна довіряти його словам про те, що самому Гройсману приходиться розрулювати тільки-що не в ручному режимі ситуацію.
“Якщо пан Андрій Садовий забув, то я це роблю весь цей час майже кожні два тижні. А коли кажу йому і самому підключитись до цього, то у відповідь чую - тобі вони не відмовлять, а я перед ними на коліна ставати не буду. Так, мені не відмовляють, але питають - як на довго. І мені все складніше знайти відповідь, бо жодних дій з боку пана Садового ніхто не бачить", - додав Гройсман.
Інше питання, що є ще третя сторона конфлікту — президент та його команда. З чиєї подачі, подейкують, сміттєва тема й почала розкручуватися в піарному сенсі — як батіг для непокірної “Самопомочі”, Нібито курував процес львів'янин Ігор Гринів, який для атаки на Садового увійшов в союз з давніми недоброзичливцями львівського мера - “Свободою”.
І от якраз якщо комусь все це ситуативно вигідно — то це саме Банковій. Адже у смітті справді потонув чималенький рейтинг Садового, і з ймовірного та небезпечного конкурента мер Львова та його політична сила перетворилися на якихось нероб та недотеп.
Чи може АП підкидати дровенят у багаття? Безумовно. Чи має президент ресурс для впливу на місцеву владу, щоб та не охоче мала справу з Садовим? Риторичне питання. Хоча знову ж таки, кому хочеться приймати ще й чуже сміття, коли у переважної більшості великих населених пунктів є аналогічні з львівськими проблеми? Так що тут можна й не шукати конспірологію.
Власне, висновок буде тільки один. Хто б зрештою не був винний у цій ситуації, хто б не був її першоджерелом й хто б її не під’юджував, у сухому залишку ми маємо ситуацію, яка б’є по всій країні та по всім гілкам влади. Туристична візитівка країни в розпал туристичного сезону перетворюється на помийку.
Жителі будують барикади зі сміття та самотужки шукають можливості його утилізації. Мер та прем’єр натомість просто лаються в прямих ефірах та на сторінках фейсбуку. Різні депутати з різних боків барикади несамовито піарять свої теми, використовуючи сміття як привід.
А Львів продовжує все більше нагадувати якесь Могадішо. Що таке купи гниючого сміття посеред величезного міста у літню спеку — пояснювати, сподіваюся, нікому не треба. Чи може ми хочемо заголовків у європейській (про расіянську вже просто мовчу) пресі а-ля: “Чума/ботулізм/холера/дизентерія в місті Лева”? Цікаво, як це вплине на інвестиційно-туристичну привабливість всієї країни?
Власне, ця історія — вирок усім дотичним до неї. І Садовий, і Гройсман, і Порошенко мають наступити на горло власним амбіціям та тактичним політичним іграм, й нарешті дозволити столиці Західної України нормально функціонувати.
Вивіз сміття — це не тема для піару та політичної боротьби. Ця історія починає бити вже по всій владі в усіх її іпостасях. Якщо на Банковій розраховують, що розлючені львів’яни підуть палити дім Садового, то певна рація в цьому є. Але так само ці ж львів’яни не підуть більше ніколи голосувати за БПП чи самого Порошенка. І не повірять в історію про “міцного господарника Гройсмана”.
Панове політики, схаменіться. Досить піаритися, інтригувати та жартувати. Займіться нарешті справою.