Вибачте, що не про сміття. На вихідних їздив на фестиваль блогерів, що відбувся в Дніпрі. Я хочу трохи порефлексувати на тему, яка червоною ниткою проходила крізь всі обговорення на цьому фесті.
Тема така: які погані та продажні в нас ЗМІ, і які натомість чесні та прогресивні блогери, які буквально врятували країну в 2014-му та роблять це й зараз.
Це твердження настільки ж далеке від істини, наскільки й небезпечне як для національної безпеки, так і для психічного здоров’я людей. Й ось чому.
Українські медіа критикують всі. Й дуже часто — по ділу. Так, справді наші журналісти в абсолютній більшості працюють в ЗМІ, які не є прибутковими. Тобто, виживають виключно через вливання від своїх власників. Й тому ці власники й замовляють музику.
Так, дуже велика кількість моїх колег часто йдуть на компроміси з власною совістю, щоб не залишитися безробітним. Так, всі розуміють, що журналісти можуть маніпулювати інформацією шляхом її відповідної подачі. Є самоцензура, низька фаховість, падіння професійного та особистого рівня освіти медійників. І ще багато чого ще.
Так, в ЗМІ за останні роки збільшилася кількість безпринципних бариг, які за зайвий зелений папірець готові облизувати дупу будь-кого, хто платить. Так, українські медіа в більшості виявилися абсолютно не готовими до викликів гібридної інформаційної війни й в кошмарному 2014-му просто не встигали за подіями.
Справді, тоді чималу роль в протидії шквалу російської пропаганди та дезінформації відіграли блогери. Тобто, люди, хто в більшості вів на той момент фейсбук та займався розповсюдженням інформації.
Їх роль почала зростати ще на Майдані, коли чимало ЗМІ взагалі цензурували тему Революції Гідності. Якщо без сарказму, то звичайно блогосфера відіграла величезну роль на першому етапі російсько-української війни. Вони волонтерили, збирали гроші, пояснювали, інтерпретували, заперечували російський агітпроп тощо. Здавалось би, чудова дихотомія виходить.
Продажні ЗМІ, в яких мало що змінилося за 3 роки. А з іншого боку — чесні паладини правди, добровольці інформаційного фронту, які замість розваг як бджілки трудяться над інформаційною безпекою мозків співгромадян.
Звучить красиво, але не має нічого спільного з реальністю. По-перше, часи, коли українські ЗМІ не встигали за подіями давно минули. Так, є величезні проблеми з неупередженістю чи рівністю подачі, але зі своїми безпосередніми функціями — розповідати новини — ЗМІ цілком вже навчилися впоратися.
Інша справа, що якраз з інтерпретацією подій — ведичезна проблема. Яку якнайдужче й посилює РФ, чиїм завданням останнім часом є не так доводити свою правоту, скільки абсурдизуватися інформпростір в цілому. Тобто, створювати білий шум, в якому просто нереально розібратися. Нав'язувати думку про те, що правди взагалі як такої існує — брешуть усі, а значить, можна все, й просто треба вибрати собі ту брехню, яка вам більше подобається за естетикою.
Постійно дискредитувати традиційні ЗМІ, бо тільки вони, як і виключно регулярна армія може протистояти регулярній армії, в стратегічній перспективі здатні протистояти агресивному агітпропу.
Ось тут ми й виходимо на негативний вплив блогерів. Часи інформаційного волонтерства пройшли. Немає сенсу черговий раз доводити, скільки проблем на війні принесли істеричні наброси в мережі, які ласо розповсюджувалися заради зайвої тисячі лайків та шерів різноманітними блогерами.
Чи варто згадувати, як псевдо-експерти займалися накручуванням людей?
Варто поговорити про те, яку роль відіграють блогери наразі в суспільстві. Якщо мова йде про журналістів, які просто у вільний час щось пишуть у фб, тут ситуація трохи простіша. Адже найчастіше у них все одно є певна відповідальність через приналежність до медіа-цеху.
Але зараз хочеться поговорити про тих, хто вигулькнув на темі Майдану чи війни, але тепер став авторитетом. Не зробивши нерідко нічого конкретного в реальності, люди влізли в шкіру володарів душ, й використовують цей статус для власних меркантильних цілей.
Вас не дивує, коли на телеку та в ЗМІ як експерти з'являються люди тільки по праву того, що в них якась там кількість підписників у фб? Набуті нерідко на хвилі істерики звичайних людей в часи Майдану та війни, коли хапалися на будь-кого, хто давав ілюзію поінформованості. Чи просто найголосніше кричав або хейтерив. В реальності потім перетворившись на обслугу тих, кого ще вчора він поливав останніми словами на догоду недосвідченої публіки.
Найгірше тут в тому, що “людське, таке людське”. Враховуючи вибух недовіри до традиційних ЗМІ, підсилений російським агітпропом та реальним падінням рівня цих ЗМІ, чимало новоявлених лідерів думок вирішили цим скористатися. І скористалися.
Задля того, щоб не зводити розмову виключно до чергового срачу, не буду називати конкретних прізвищ. Але типова схема переродження блогера за останні 3 роки виглядає так.
Почав писати про Майдан-війну. Маючи крихту інформації, забарвлював її необхідною кількістю ненависті, гумору чи популярної графоманії. Поступово почав зближуватися з політиками. Почав отримувати зливи від них для розповсюдження. Безумовно, не безкоштовно. Перетворився на типового піарника, який свою популярність поставив на потік та продає за гроші свою кількість підписників та вміння “накидати”.
Паралельно подібні персонажі не забувають в потрібний момент накинути на “продажні ЗМІ” й із задоволенням беруть участь в організованих владою кампаніях по цькуванню журналістів. Найгірше, що їм це цілком вдається.
Вони об'єднуються, продають свої послуги цілими групами, працюють на різних господарів, міцно застовпивши за собою в хворій країні місце експертів та коментаторів.
Насправді, ця тема заслуговує окремого великого дослідження. Але хочеться звернутися до всіх читачів/глядачів. Так, наші медіа погані. Але це все ж таки медіа, які мають все одно певні законодавчі обмеження, юридичну відповідальність, мають регуляторні органи, мають перевіряти ніформацію.
Так, законодавство діряве, органи погані, журналісти дурні (як і ми всі), але все ж є певні рамки та відповідальність за свої дії. Хто ж такий блогер? Та будь-хто, хто вміє натискати клавіші та сторінку в соціальних мережах.
Ця людина може робити будь-що, не маючи жодного ризику, хіба окрім репутаційних втрат. Хоча практика фейсбуку показує, що прихильники певних дописувачів поводять себе як класична секта і готові простити все що завгодно своєму кумирові.
Так, звичайно, ми живемо в епоху занепаду традиційних ЗМІ, особливо тих, які не вміють працювати не традиційно й прилаштовуватись до нових умов. Коли будь-хто з телефоном з самою поганенькою камерою, який просто був на місці події, робить величезне ЗМІ з усім його величезним бюджетом та професіоналізмом.
Але ми зараз про принципи чи що. Вірити на слово не можна нікому. Але надто ж тим, хто взагалі не несе ніякої відповідальності за свої слова. Читайте/дивіться блогерів, сприймайте їх як цікавий феномен та неперевірене, хоча й яскраво забарвлене джерело інформації. Але не думайте, що вони можуть замінити собою ЗМІ.
Як би це для когось противно не прозвучало, але саме ЗМІ стримує й нас, й весь світ від сповзання в безодню білого шуму. В якому гарантовано найкраще розбереться пропагандистська машина а-ля РФ. Чи просто ниций корупціонер з влади, який знайде зайві кілька тисяч доларів на чергове вкидання в мережі через правильних блогерів.
Точка зору редакції Еспресо.TV може не збігатися з точкою зору авторської колонки. Еспресо не впливає на зміст авторських колонок і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють в них.