22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина напала на СРСР. Друга світова війна вийшла на новий рівень жертв, людських трагедій, знищення міст та сіл.
Для західноукраїнських земель війна почалася ще у 1939 році, але в червні 1941 року бойові дії перемістилися на територію Радянської України. Таким чином уся українська територія опинилась у вирі великої світової війни.
Навколо подій 22 червня 1941 року існують таємниці, пов’язані з підготовкою СРСР та Німеччини до війни. Ми спробуємо стисло нагадати про «білі плями», коли фахівці згадують та намагаються зрозуміти військово-політичні плани Гітлера та Сталіна.
Теорія Суворова
Одним з авторів гіпотези про те, що СРСР влітку 1941 року планував напад на Німеччину, був радянський розвідник українського походження Віктор Суворов. У 1978 році Суворов втік на Захід, де надрукував кілька книг про таємниці радянської розвідки та початок Другої світової війни. Його справжнє ім’я та прізвище – Володимир Різун.
Зрозуміло, що Суворов, коли писав свої книжки не мав доступу до радянських архівів. Його смілива теорія побудована на підставі відкритих джерел, до яких належать дослідження радянських істориків, спогади воєначальників Червоної армії, конструкторів військової техніки, партійних керівників, газети, документальні фільми.
На думку Суворова, влітку 1941 року Червона Армія готувалася до удару проти Німеччини, який мав бути здійснений в липні. Німецькі війська своїм нападом у червні зірвали ці приготування. Нищівні поразки, яких зазнала у 1941 році Червона Армія, Суворов пояснює тим, що вона готувалася до наступальної війни і не була готова до війни у обороні.
Та й взагалі, на його думку, напад Гітлера захопив СРСР зненацька і через цю раптовість міцна радянська армія не змогла спочатку прийти до тями.
Суворов пише, що у кінці 1940 – на початку 1941 років, біля західних кордонів СРСР було ретельно сформовано величезне угруповання радянських військ. Угруповання було на завершальній стадії підготовки до великої війни.
Зокрема, для військ до кордонів було вивезено пальне, боєприпаси, запчастини. Війська були укомплектовані особовим складом, технікою, забезпечені продовольством і обмундируванням.
Цікаво, що командирам взводів і рот був виданий російсько-німецький розмовник, який був насичений військовою термінологією. У військових вишах було посилене вивчення німецької мови. Штабістами були підготовлені якісні детальні карти закордонних територій.
Суворов згадує, що у 1930-х роках у СРСР були створені зразки зброї, які були придатні для наступальної війни. Автор включає у цей список швидкохідні колісні танки з маркуванням "А", які були більше готові до якісної дорожньої мережі європейських країн, ніж для бездоріжжя.
Суворов наводить непідтверджену версію, що літера "А" в назві танку розшифровується як "автострадний". Також були розроблені плаваючі легкоброньовані танки для форсування річок і десантних операцій.
Важливо, що у 1939 році у СРСР був ухвалений закон про загальний військовий обов'язок.
У 1930-х роках у різних містах Радянського Союзу було створено велику кількість клубів парашутистів. Підготовлені в них парашутисти мали бути диверсантами в майбутній війні. За оцінкою Суворова, загальна кількість радянських десантних військ у 1941 році в рази перевищувала їхню чисельність в інших арміях світу разом узятих.
За короткий період з кінця 1940-го до початку 1941 року на західних кордонах СРСР було сформовано величезне угрупування військ чисельністю не менше 500 тисяч людей і 5 тисяч одиниць техніки.
За даними, які наводить Суворов, кількість танків в СРСР на початок війни складала 23 тисячі. З них в прикордонних районах було зосереджено 12 тисяч, що могло свідчити про підготовку до наступальних дій. Також автор звертає увагу на підозріло велику кількість радянських аеродромів, які були розташовані неподалік від кордонів.
Російська відповідь
Книги Суворова руйнують відому тезу про те, що СРСР у червні 1941 року став жертвою несподіваного нападу з боку гітлерівської Німеччини. Ця теза була наріжним каменем оцінок Другої світової у радянський період і залишається такою у сучасній Росії.
Тому й не дивно, що велика кількість російських військових істориків критикують Суворова, вважаючи,що він займається переписуванням відомих історичних фактів.
Слід визнати,що стиль книжок Суворова часто нагадує не історичні дослідження, а художню літературу, тому деякі аргументи його критиків викликають інтерес.
Зокрема, критики Суворова вказують на те,що створена ним концепція наступального і оборонного озброєння, за якою СРСР у 1941 році мав армію для швидкого наступу, є абсолютно штучною.
Оборона, як правило, припускає контратаки. Наприклад, так звані наступальні гаубиці, про які пише Суворов, можуть використовувалися і в обороні.
Критики Суворова також вважають, що він не знайшов джерел, що підтверджують версію назви радянського танку "А" – автострадний, тобто розроблений саме для якісних європейських доріг.
Суворов заявляє, що напередодні війни радянськими саперами була зруйнована система фортифікаційних споруд, яка заважала руху армії на захід. Проте, на думку російських істориків, ця система, яка мала назву "Лінія Сталіна", на жодній ділянці не перекривала дороги. А транспортні колони, на відміну від бронетехніки, можуть пересуватися тільки по дорогах.
Цікаво, що критики Суворова в той же час не можуть пояснити причину розташування у прикордонних районах СРСР значної кількості військових аеродромів, скупчення дивізій та танків, які наче готувались до ведення активних дій.
Також ці автори нічого не можуть сказати з приводу цілей масової підготовки парашутистів, що навіть стало певним культом для радянської молоді у той період.
Гібридний наступ Росії
Можна провести певну аналогію з поточною ситуацією, коли Росія як спадкоємиця СРСР теж намагається приховати свої агресивні плани під завісою розмов про нібито вороже оточення. Президент Володимир Путін в такому випадку виступає продовжувачем справи Йосипа Сталіна не тільки, коли йдеться про розширення сфери впливу Кремля, але і у методах впровадження такої політики.
У 1941 році не було такого вислову як "гібридна війна", і війни не були такими прихованими, як це відбувається зараз. Однак, є певна схожість у постійних намаганнях запевнити весь світ і власних громадян у тому, що країна нібито захищається, в той час як насправді вона атакує першою.
Наостанок зазначимо, що ця стаття не є спробою виправдати гітлерівську Німеччину та її дії влітку 1941 року. Незважаючи на будь-які агресивні плани, які можливо тоді були у радянського керівництва, гітлерівська Німеччина вже вела людиноненависницьку війну.
Події літа 1941 року стали прямим зіткненням двох агресивних держав, кожна з яких хотіла завоювати світ задля перемоги своєї ідеології.
Гітлерівці вели війну за перемогу так званої арійської раси, а сталіністи – за світову комуністичну революцію. Трагедією України стало те, що наша країна займала важливе місце на шляху, який цікавив як гітлерівську Німеччину, так і СРСР.