За останні 3 роки термін «зрада» дуже міцно увійшов до мови та свідомості не тільки українців, а й наших ворогів з півночі. Так-так, почитайте ватну публіку – вони там слова «перемога» чи «зрада» використовують, мабуть, ще частіше ніж ми.
Однак мова зараз не про них. Справа в тому, що подібний поділ будь-якої події чи явища є глибоко невірним та навіть шкідливим.
Це нагадує підлітковий поділ світу на виключно чорне та біле, правильне й неправильне, добре чи погане. Світ зазвичай має сірий колір, й це факт, подобається це комусь чи ні. Надто ж небезпечною зрада є в питаннях політики та геополітики.
Адже з таким підходом ми ніколи не зможемо стати суб’єктом, а не об’єктом політики. До того ж, за допомогою зради дуже легко маніпулювати та доводити до стану істеричного розладу суспільство. Чим, власне, постійно користується ворог з Москви.
Найсвіжішій приклад – саміт G-20 та зустріч Трампа з Путіним. Яким вовком тамбовським завили всі любителі легких лайків на киданні лайна на вентилятор після неї. Все, Україну зливають, Трамп домовився з Путіним, Трамп посмів щось говорити про Україну на зустрічі з Меркель та Макроном, чому нас туди не запросили, нас зливають.
Потім, щоправда, виявляється, що ніхто нікого не зливав, що ніхто з ніким не домовився за нашою спиною, що навпаки ніби й підтримали, й Росію черговий раз закликали припинити агресію, й так далі й так далі. Однак величезна купа, здавалось би, адекватних людей настільки звикла в усьому бачити зраду, що її вже навіть в реальності непотрібно.
Якщо вже продовжувати про обрану тему, то давайте відслідкуємо, як гарно навчилася цей наш тренд використовувати Росія. Ще не закінчився саміт, а вже весь медведчуківський пул «експертів» побіг на н’юзвани та вєсті, де швиденько стали кричати всі вищевказані тези про «нас зливають».
Чи робили б вони це, якби не було відповідної аудиторії, готової рознести кожне слово їх слово? Ні, я зараз навіть не про вату. Звичайно, робили б. Але питання у ефективності. Так само, варто згадати збирачів лайків в інтернеті, яких чимало розвелося та навіть зробило на цьому кар’єру, починаючи з 2014 року.
Так, звичайно, сакраментальне «патріотів зливають в котлах» за 3 роки найчастіше можна почути вже у зовсім упоротих. Але нещодавні вибух злоби щодо Pizza Veterano через приїзд до неї на презентацію книжки «14 друзів хунти» у Дніпрі та реакція на нього чималої кількості людей говорить про те, що ті, кого називають зрадофілами, нікуди не поділися. Вони тут, серед нас.
Й насправді більшість з них – непогані люди, які щиро люблять свою країну. Ось тільки не здатні піднятися над своїми пубертатними уявленнями про світ та країну. Ось тільки подібний підхід в принципі зводить нанівець будь-які спроби на побудову раціонального погляду.
Отже, як будується зрада в головах? Береться якийсь неоднозначний чи негативний інформаційний привід. Й оцінюється так: нас завжди зливають, й от ще один доказ. Шоколадні бариги нас вбивають, всі навколо проти нас, аааааа! Насправді, вона походить від комплексу неповноцінності. Тобто, людина звикла знецінювати себе вважати, що вона сама не здатна нічого не змінити, що вона – така собі іграшка в руках чужих, сильних дядь. Які ніколи не допустять її до реальних рішень.
Ось і переноситься подібне ставлення на суспільно-політичні процеси. З відповідним результатом. Комплекс неповноцінності постійно вимагає підгодовувати себе свіжими підтвердженнями власної ницості та вбогості. Тому й в кожному неоднозначному інформаційному приводі подібні люди вбачають зливання.
А тепер давайте враховувати, що подібний комплекс неповноцінності й досі панує над українським соціумом й в державницькому плані. Ще зовсім недавно ми постійно відчували та рефлексували на свою меншовартість навіть щодо РФ, не кажучи вже про країни Заходу.
За циим постійними емоційними криками та буркотінням, натомість, втрачається справжній сенс подій та явищ. Знову повертаємося до G-20 та ставлення до нас США. Замість криків про «нас зливають» краще б звернули увагу на нещодавню заяву державного секретаря США Тіллерсона, яка звучить так: «Нам немає сенсу боротися за тіло української держави, в тому числі на Сході, якщо воно втратить свою душу через корупцію».
Це я до чого? Та до того, що об’єктів для нищівної критики в сучасній Україні стільки, що очі розбігаються. Й що та сама нинішня влада дає стільки приводів для неї, що навіть нема сенсу на цьому зупинятися. Й абсолютна правда, що за останні 3 роки бажання кричати та вити від безвиході чи болю охоплювало кожного, хто хоч трохи небайдужий до подій в країні.
Однак не дозволяйте емоціям брати гору над розумом. Не дозволяйте собі, навіть якщо ви бачите якусь негативну інформацію, одразу робити широкі швидкі висновки. Вивчіть тему, дізнайтесь про зворотній бік медалі, вивчіть учасників події чи їх інтереси. А вже потім кричить про зраду. Краще ж взагалі не кричати, а тихо й впевнено говорити. Й тільки потім бити.