Питання активної "зради" з приводу того, що пішов "Райнейр", - це питання не авіації. І не популізму. Це питання корпоративного управління.
Адже в чому проблема? У суперечці двох суб'єктів, а вона все ще триває, навіть після того, як ірландці грюкнули дверима і вийшли (при цьому пильно спостерігають з-за рогу, як будуть нагинати "Бориспіль" за допомогою громадської думки) українці встали на сторону не вітчизняної державної компанії, а на сторону іноземців.
І справа тут навіть не в тому, що у нас комплекс меньшовартості. Справа в довірі. У довіру керівництву аеропорту "Бориспіль".
Будь на місці "Борисполя" "Нафтогаз", і якби він вів такі жорсткі переговори, то реакція була б зовсім інша. Тому що Коболєв і Ко довели вже, що відстоюють інтереси компанії. І держави.
А що ми маємо в "Борисполі"? Спочатку скандал на конкурсі. І персона призначеного товариша вже викликала сумніви. Потім ще низка скандалів. Останній - з рекламою, яку віддали без конкурсу людини, яка прийшла "від Кононенка". І все. Довіри немає. А значить, і немає підтримки.
Можна що завгодно розповідати про те, що "Райнейр" вимагає неринкових тарифів, все одно ніхто не повірить, що ти керуєшся інтересами компанії і держави, а не лобіюєш інтереси МАУ. І звинувачувати в цьому інших дуже важко. Тому що кредит довіри вже втрачено. Репутація коштує дорого. І втрачається швидко.
І так, економічно для аеропорту прихід "Райнейр" може бути не таким цікавим. Тим більше для повноти картини, необхідно відзначити, що "Бориспіль" останні роки демонструє хороші показники. І реально перетворюється в міжнародний хаб.
Але питання приходу такого лоукостера як "Райнейр" - це питання не тільки прибутковості аеропорту "Бориспіль". Це питання появи України на туристичній карті Європи. Це іміджевий проект. Зайдуть вони, вслід за ними масово почнуть заходити інші.
І це не тільки дозволить українцям подорожувати до Європи. Це дозволить європейцям приїжджати в Україну і витрачати тут свої гроші. Якщо ми десь і конкуренти зараз (і будемо конкурентні в найближчому майбутньому), то в сфері послуг. Тому що у нас дешево.
А сфера послуг - це найперспективніший напрямок на сьогодні, тому що люди будуть працювати все менше, а вільного часу у них буде все більше. І його треба буде десь проводити. І тому так важливо, щоб в Україні було потрапити просто, а головне дешево. І першим повинен зайти флагман, після якого побіжать гравці менші.
Це як з приватизацією. Ми повинні продати перший об'єкт красиво і прозоро. Але абсолютно не важливо, за якою ціною. Головне, щоб покупець був чистий і прозорий - іноземець, який придбав об'єкт на конкурсі з зрозумілими умовами. І тоді другий-третій-четвертий об'єкти ми продамо дорожче. І після заходу топ-інвестора, прибіжить "косяк" з "дрібних".
Ітак, умови "Райнейр" не цікаві приватним компаніям. Таким як "Жуляни". Тому що їх цікавить тільки прибуток. І в цьому їх право. Хоч тут можна було б розглянути і питання дотацій з боку Києва, який більше за інших зацікавлений у тому, щоб п'яні британці витрачали свої гроші тут. А "Жуляни" - це дуже зручно. Так, до речі, вчинило місто Львів.
Але якщо керівництво Києва тупить, то залишається тільки варіант державної компанії. І тут ми приходимо знову до питання корпоративного управління.
Тому що якби на місці Рябікіна був управлінець з репутацією, який би вийшов і не ніс ахінею про неприйняття британського права, а сказав би «що державна компанія має приносити прибуток, і я працюю день і ніч, щоб це так і було. Ви це бачите. Тому я розумію необхідність приходу лоукостера, але я розумію що це вкрай важливо для держави Україна, але моє завдання інше, і я готовий на компроміси, але тільки якщо наглядова рада і міністерство готові прийняти наші збитки від запуску нового терміналу або готові покрити ці збитки за рахунок грошей платників податків».
Але в "Борисполі" інший менеджмент.
В Україні є успішні приклади реформування державних компаній. Коли на чесному конкурсі під наглядом іноземних партнерів вибирали менеджмент, який кардинально змінював ситуацію. Це і "Нафтогаз", і "Укргазвидобування", і "Укрпошта" і аеропорт "Львів". Але на цьому все. Після того, як пішов Айварас, політична воля закінчилася. І з тих пір нічого не було зроблено.
Реформа корпоративного управління максимально саботується. Як в питанні призначення незалежного менеджменту, так і в питанні формування наглядових рад. І поки не відбудеться зміни тут, ми приречені і на корупцію в державних компаніях, і на тотальну недовіру до керівництва державної компанії. Тоді це стає політичною проблемою.
Точка зору редакції Еспресо.TV може не збігатися з точкою зору авторської колонки. Еспресо не впливає на зміст авторських колонок і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють в них.