В Європі більшість національних правничих систем надають подвійний захист для членів парламенту:
Політичний. Який означає відсутність відповідальності за голосування, вираження поглядів, думок під час виконання своїх професійних обов’язків (non-liability). Ця категорія зазвичай називається "звільненням від відповідальності" та представляє різновид свободи висловлювань.
Кримінальний. Це заборона переслідування, арешту, проведення слідчих дій щодо члена парламенту без згоди парламенту (inviolability). Цей аспект імунітету є більш суперечливим, оскільки несе в собі ризик того, що посадовці можуть скористатися цим захистом для протизаконної діяльності.
Якщо перший вид захисту не має обмежень по терміну дії недоторканності і не передбачає жодних інших обмежень, то другий – передбачає зняття недоторканності за певних обставин і обмежений терміном дії депутатського мандату.
Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім.Шевченка та аналітична організація Democracy Reporting International провели дослідження щодо того, чи обов'язково депутат має бути недоторканним. Висновки дослідження:
Не існує міжнародних чи європейських зобов'язань про те, яким чином регулювати депутатський імунітет.
Питання, наскільки широкою повинна бути концепція депутатського імунітету, є виключною компетенцією держави і вирішується її національним законодавчим органом
Водночас, Венеціанська комісія наголосила на відмінностях між країнами зі стабільною та країнами із ще не зміцнілою демократією у питаннях скасування депутатської.
У країнах із слабкою демократією є вищі ризики арешту чи обвинувачення депутатів на фальшивих та політично вмотивованих підставах. Саме тому, оцінюючи необхідність депутатської недоторканності у кожній країні, потрібно ретельно зважити негативні аспекти недоторканності у порівнянні із її потенційними перевагами.
19 червня 2015 року Венеціанська комісія надала висновок щодо запропонованих поправок до Конституції України щодо скасування недоторканності – президентського законопроекту №1776.
Комісія вказала, що європейських стандартів щодо імунітету не існує. Отже, рішення щодо обмеження депутатського імунітету повинно ґрунтуватися на аналізі конкретної ситуації в країні, "зокрема, беручи до уваги ступінь розвиненості верховенства права у відповідній країні".
Комісія визнала, однак, що депутатський імунітет "може стати перепоною для боротьби з корупцією".
Водночас вона дійшла висновку, що, з огляду на корумпованість судової системи та нестійкий демократичний лад в Україні, "цілковите скасування імунітету може становити загрозу для функціонування та незалежності парламенту".
Отже, рекомендовано встановити інші процесуальні запобіжники, "що могли б не допустити втручання в роботу Парламенту та водночас сприяти боротьбі з корупцією".
Недоторканність у різних країнах
Правова база недоторканності у країнах ЄС – це конституції країн-членів (окрім Великої Британії). У 21 країні ЄС члени парламентів мають повну політичну і кримінальну недоторканність – політичну пожиттєво, а кримінальну на час отримання мандату.
Однак, у кожній країні є свої особливості набуття недоторканності, її дії та зняття. Імунітет зазвичай діє протягом строку повноважень парламенту з дня обрання чи з дня складання присяги.
В Австралії, Великій Британії, Іспанії, Ірландії, Мальті та Канаді недоторканність розповсюджується лише на цивільні справи.
В Австрії, Німеччині, Латвії та Словаччині на цивільні та адміністративні правопорушення. В Молдові - на усі правопорушення, окрім спеціально визначених законом.
Наприклад в Австрії, Грузії, Туреччині, Франції та Португалії недоторканним є не тільки депутат, а його будинок з офісом. В Бельгії імунітет мають депутати та міністри регіональних рад. В Німеччині імунітет діє лише на депутатів нижньої палати.
Цікавим моментом є пункт, щодо того якщо на кандидата в депутати вже заведена кримінальна справа до отримання мандату, то в Польщі, Великій Британії, Естонії та Фінляндії кримінальне провадження не зупиняється. А в Данії, Греції, Німеччині, Угорщині та Чехії зупиняється після набуття статусу, однак може бути продовжене за рішенням парламенту.
Особливості зняття депутатської недоторканності в різних країнах
В той час, як деякі країни обмежують недоторканність кримінальними злочинами, в Бельгії, Німеччині, Франції, Італії, Латвії, Іспанії розширюють її до адміністративних, цивільних чи дисциплінарних порушень.
В Ірландії за такі злочини як зрада, кримінальне правопорушення, порушення громадського порядку, можна засуджувати без згоди парламенту.
В Португалії не можна скористатись недоторканністю, якщо за навмисне порушення закону передбачається від трьох років в’язниці.
У Швеції з недоторканності парламентарів виключені кримінальні правопорушення, що караються ув’язненням від двох років. В Австрії ж порушення, які чітко не відносяться до політичної діяльності члена парламенту виключені з поля недоторканності.
Вимога попередньої згоди парламенту на проведення слідчих дій не є обов’язковою в певних країнах.
Так, в Бельгії і Франції для допиту, обшуку та конфіскації не потрібна попередня згода парламенту. Також недоторканність знімається у випадку, коли депутат був затриманий під час скоєння злочину, тобто його спіймали «на гарячому» («in flagrante delicto»), це правило поширене практично у всіх державах Євросоюзу окрім Естонії, Ірландії, Нідерландів та Об’єднаного королівства.
В країнах Європейського Союзу парламент відповідальний за зняття недоторканності. Винятком є Кіпр, де за це відповідає Верховний Суд.
Подання на зняття недоторканності в Німеччині, Угорщині та Швеції робить прокурор, в Іспанії – голова Верховного суду, в Румунії – міністр юстиції.
Переважно питання голосується простою більшістю голосів членів парламенту. В той час, як в Польщі – це має бути абсолютна більшість голосів, а у Швеції – 5/6 від тих, хто голосував.
Приклади окремих країн ЄС
Німеччина. Загальне регулювання питання імунітету здійснюється конституцією Німеччини і регламентом Бундестагу, власне, як і в Україні. Особливість німецької системи позбавлення недоторканності полягає в тому, що депутати кожного нового скликання Бундестагу ухвалюють своє загальне рішення щодо порядку розгляду незаконних дій депутатів.
Для арешту парламентарія потрібна згода Бундестагу. Але у випадку, коли нардепа Німеччини затримали під час вчинення злочину або протягом наступного дня, він може бути заарештований без такої згоди.
Можливість затримання протягом наступного дня — це також особливість системи імунітетів саме Німеччини. Щороку депутатську недоторканність втрачають у середньому 5–6 депутатів Бундестагу.
Бельгія. Бельгійські парламентарії, звісно, наділені імунітетом, проте користуються ним лише під час парламентських сесій. Згідно з конституцією Бельгії, жодного члена тієї чи іншої палати не можуть переслідувати або заарештувати за кримінальне діяння інакше, ніж з дозволу палати, до складу якої він входить, — але тільки впродовж сесії.
Тобто в сесійний час імунітет знімають за швидкою процедурою і з дозволу «рідної» палати, а в позасесійний — він поважний парламентарій, але перед законом, як і всі, — просто громадянин.
У Латвії, крім чітких правил позбавлення депутатської недоторканності за злочини та правопорушення, є ще норма, яка дозволяє позбавити депутатського статусу взагалі — за нехтування своїми обов'язками.
Якщо парламентарій протягом поточної сесії пропустив без вагомої причини понад половину засідань — він більше не парламентарій.
За пропущені засідання латвійські депутати сплачують штраф — 20% місячної зарплати за кожне пропущене засідання. Крім того, протягом кожного засідання вони повинні зареєструватися тричі — тільки за цієї умови вони вважаються присутніми. Якщо зареєструвався тільки двічі — штраф.
Недоторканність депутатів Європарламенту
До реформи 2009 року у різних членів Європарламенту могла бути різна зарплата, навіть перевірка їх декларацій була вибірковою. Після 2009 року встановлено єдині оклади та умови праці для всіх парламентарів.
Коли затверджувався відповідний статут, євродепутати розглядали питання імунітету окремо, попросивши всі країни ЄС ухвалити 1965 року «Протокол привілеїв та імунітетів» (Protocol on the privileges and immunities of the European Communities (PPI).
Станом на 2013 рік це питання досі залишається на розгляду країн-членів ЄС. Для депутатів діють правила «імунітету» країн, від які вони обрані.
Так, згідно зі статтею 8 Протоколу «Члени Європарламенту не мають бути об’єктами жодної із форм легальних переслідувань за свої висловлювання або голосування, в рамках своїх посадових обов’язків»
Стаття 9 говорит, що «Під час сесії Європарламенту депутати мають право: а) на території власної країни всі імунітети та привілеї відповідного парламенту б) на території інших країн членів захист від кримінальних переслідувань. Імунітет розповсюджується на час до/з місця проведення сесії, корім затримання на місці скоєння злочину».
Члени Європейського парламенту також мають недоторканність, яка поширюється на їхні слова та дії під час виконання професійних обов’язків. В Європейському Парламенті депутати мають імунітет від затримання та судових розглядів окрім випадків затримання на місці злочину (in flagrante delicto).
Недоторканність можна зняти заявою уряду будь якої країни-члена ЄС, поданої до Голови Європейського парламенту. Далі її розглядає профільний комітет, надає експертні висновки і Європарламент приймає рішення.