Тиждень тому офіційна іракська влада з помпою заявила про повне звільнення міста Мосул — одного з найбільших суннітських центрів Іраку. Яке, до того ж, було тим місцем, де “Ісламська держава” оголосила 2014-го року про заснування свого “халіфату”.
Насправді, бої в місті ще й досі тривають. Власне, подібним чином іракці відзначилися кілька разів — коли три рази оголошували про “повну та беззаперечну перемогу” над ІДІЛ у Фаллуджі та в інших містах.
Питання зараз не в недолугому піарі офіційного Багдаду, а в тому, що ж буде далі.
Багато хто вже ставить хрест на “Ісламській державі”, особливо враховуючи, що паралельно курди штурмують столицю ІД — Ракку в Сирії.
І даремно. Адже питання навіть не у військовій тактиці знищення найкращих сил ворога у виснажливих міських боях — до речі, досить ефективній. А в тому, що ДАІШ прекрасно навчилося грати на слабкостях своїх чисельних ворогів. Та вже готове перенести свою війну в будь-якому точку світу.
Отже, за підрахунками самих іракців їх загальні втрати за 8-місячний штурм Мосула склали понад 60 тисяч людей. Суто загиблих — більше 12 тисяч. До того ж, більшість втрат — це так звана “золота дивізія”, еліта, яку готували американці на базі знаменитої 101-ї парашютно-десантної дивізії.
Іракська армія обезкровлена та демотивована як величезними втратами, так і запеклим опором джихадистів. За великим рахунком, ніякого рецепту протидії ІДІЛівцям в їх міській війні з масованим використанням смертників-інгімасі не існує.
Ну хіба окрім завалювання масою трупів та нещадними бомбардуваннями й знищення артилерійським вогнем цілих кварталів. Чим, власне, й займається досі іракська армія в Мосулі.
Успіхи курдів в Ракка ще більш сумнівні — вони не змогли за 3 місяці до пуття закріпитися в жодному районі офіційної столиці "Ісламської держави". При цьому, несуть величезні втрати від тих-таки смертників та снайперів, якими насичені бойові загони ІДІЛівців.
Однак варто розуміти, що ж собою являє ІД. Якщо ви думаєте, що це — збірна солянка любителів повбивати “невірних” з усього світу, то це, в принципі, правда. Однак не вся. Наприклад, в Мосулі переважну більшість бійців склали місцеві жителі. Чому?
Справа в тому, що свого часу ІД обрала дуже ефективну тактику залучення новачков до своїх лав та своєї популяризації. Нагадаємо, що суніти є меншістю в Іраку. І саме вони були основною опорою режиму Саддама Хусейна.
Саме тому ж, коли США розгромили диктатора, ставка була зроблена на шиїтів та найбільш упосліджений народ — курдів. Не забуваючи й про поміркованих сунітів. Тому перед терористичним підпіллям, де чільне місце зайняли колишні високопосадовці хусейнівських партійних та карально-військових органів, стало завдання — як і кого залучити до своєї боротьби? Особливо враховуючи, що до 2006-го року більшість ісламістського підпілля було ліквідоване американцями.
Й тоді ісламісти почали намагатися натравити одну частину населення на іншу. Пам’ятаєте величезну хвилю кривавих й, з першого погляду, ніби й безглуздих терактів в Багдаді та Басрі саме в шиїтських кварталах? Не в “зеленій зоні”, де мешкають іноземці, а просто на звичайних базарах, в кав’ярнях, школах, мечетях, лікарнях.
Здавалось би, навіщо? А мета була досить чіткою — змусити, щоб іракські шиїти зненавиділи сунітів ще більше й почали вважати будь-якого суніта автоматично ворогом. Ворогом, який заплямований кров’ю аж по самі вінця. Ворогом, проти якого будь-які методи гарні, навіть колективного терору. Власне, саме цей терор й був головною ціллю.
Шиїти повелися на цю провокацію й почали діяти саме так, як хотіли джихадисти-хусейнівці — почали жорстоко переслідувати сунітів в цілому. Чим самі своїми руками й створювали поживне середовище для переформатування джихадистського підпілля в струнку ідеологічну базу “Ісламської держави”.
Як єдиного рятівника та захисника сунітів в Сирії та Іраку. Починаючи з кінця 2000-них все більше сунітів, особливо в регіонах компактного проживання цієї релігійної гілки ісламу — а це якраз передовсім Мосул — почали поповнювати лави ІД. Й все це й стало запорукою успіху джихадистів взірця 2014-го року. Саме цим й пояснюється такий запеклий опір передовсім шиїтській армії Іраку в Мосулі.
Плюс давайте не забувати, що окрім урядових збройних сил в війні активну участь приймають різноманітні шиїтські добровольчі формування, які не так воюють, як займаються етнічними чистками та звірствами щодо цивільного сунітського населення.
Відповідно, наразі війна прийняла дуже бажаний для ІД характер міжконфесійного конфлікту.
Й саме тому ніякої реальної перемоги в такому розкладі бути не може, допоки суніти продовжуватимуть жити на цих теренах. Тут є два варіанти — або суніти підуть чи їх просто знищать, або вони продовжуватимуть воювати.
На кожну спробу замирення бойовики можуть знову відповісти терактами, і все почнеться по новій. Найгірше, що подібна тактика прекрасно діє будь-де.
Наприклад, на Філіппінах, де є мусульманська меншість. Чи в будь-якій точці на земній мапі, де є упосліджена меншість. А далі справа техніки — викликаєш терор проти цієї меншості й в потрібний момент починаєш типу “допомагати”, стаєш нібито альтернативою. Все — справа зроблена, можна відкривати черговий новий “вілайят” ІД.
Чи має подібна війна закінчення — питання риторичне. Закінчити таку війну можна хіба зняття протиріч між протиборчими групами. Але як це зробити, поки не ясно абсолютно нікому в світі.