"Атомна блондинка" - це повнометражний дебют як режисера американського каскадера Девіда Літча, в послужному списку якого десятки ролей у бойовиках. Він п’ять разів "грав" ролі Бреда Пітта та двічі Жана-Клода Ван Дамма.
Літч у наступному році представить ще один свій фільм, сиквел екранізації супергеройського комікса "Дедпул".
"Атомна блондинка" заснована на графічній новелі "Найхолодніше місто" та теж знята у жанрі кінокоміксу. Події в історії розвиваються у 1989 році, напередодні падіння Берлінської стіни.
Звичайно, що головна героїня - шпигунка, що не приховує ця історія, в якій від самого початку зміст має другорядне значення. Важливо не те, за ким та чим полює блондинка, а кого вона зустріне чи вб’є на своєму шляху.
А вбивств буде багато, як і безглуздих, абсолютно неважливих фраз про честь, відданість, зраду, секс чи смерть.
"Атомна блондинка" - це наскрізь пусте кіно, під час якого потрібно відпустити мозок, інакше можна передчасно покинути глядацький зал у пошуках хоча б якогось сенсу.
Годі й шукати сенс в історії, яка переповнена абсолютно недоречними ознаками часу, в якому розвиваються події. Безглуздя, абсурд і брехня з екрану можуть вразити хіба тих, кого можуть зачарувати вперше почуті хіти Depeche Mode, New Order, Девіда Боуї чи Джорджа Майкла.
Закриваючи всі дірки сюжету культовою музикою, автори розписуються у власній немічності, адже їхнє кіно, на відміну від процитованої музики 80-х, можливо ніхто не згадає вже завтра.
Вони жалюгідно спекулюють на всьому: президенті США Рейгані, історії об’єднання Німеччини, музиці 80-х, індустріальній репутації Берліна, фільмі Тарковського "Сталкер", російській горілці і навіть на піснях Володимира Висоцького.
Здається, що автор сценарію хотів приготувати салат вінегрет, але переборщив з інгрідієнтами, тому "страва" вийшла абсолютно позбавленою смаку. Цей фільм паплюжить усе, до чого він доторкається.
Водночас, вкотре усі свої недолугі акторські дані у всій красі демонструє одна з найбільш переоцінених актрис сучасності - Шарліз Терон. Їй знову не віриш, ні коли вона нівечить себе, ні коли любується собою на екрані. Терон, якій у свій час дали "Оскар" за роль реальної вбивці-повії-лесбійки, намагається зобразити з себе вигадану вбивцю-шпигунку-лесбійку, проте двічі в одну річку не ввійдеш.
Неможливо добре грати, якщо всі твої акторські успіхи і перевтілення - це заслуга гримерів і костюмерів. Краса - це страшна сила, але часто ще й абсолютно пуста і безглузда. Героїню Терон-блондинки на екрані супроводжують не менш неважливі і безликі персонажі. Вони не можуть правильно зіграти ні життя, ні свою смерть.
Персонаж Терон, незважаючи на всю нібито феміністичну породу цього кіна - чоловікоподібний і, водночас сексистський, бо виглядає шпигунка як звичайна блондинка.
І знову, після "Диво-жінки", намір Голлівуду зруйнувати стереотип про те, що супергероями можуть бути не лише чоловіки, не виправдовує себе, бо шпигунка Терон лише ззовні нагадує жінку, а живе за "чоловічими" принципами і законами. У ній не має нічого жіночного, окрім зовнішності.
Екшн заради екшну завершується очікуваними перестрілками, трупами, каскадерськими трюками, розбитими автівками.
Кіно для тих, у кого був поганий день та необхідно злити всю ненависть, переживаючи за долю бездушних і карикатурних персонажів.
Послухати легендарні пісні 80-х у декораціях холодного Берліна можна з 27 липня у кіно.