Державний сектор економіки в Україні можна вважати, мабуть, найяскравішим прикладом безглуздого марнотратства. Ми є власниками величезної кількості власності, яка не приносить ніякого прибутку. Навпаки, її утримання обертається збитками.
Загальна кількість втрат така, що найсерйозніші державні витрат за іншими статтями бюджету виглядають досить скромно.
Депутати проголосували за зміну державного бюджету, і Порошенко вже підписав це рішення. З додаткових надходжень уряд розраховує виділити 14 млрд. гривень на субсидії. Велика сума, якої нам не вистачало.
Для порівняння, за 2016 рік збитки державних підприємств становили 82 млрд грн. Вісімдесят два мільярди на рік - в мінус. А за три роки з 2012 по 2015 ми втратили на їх утриманні 200 мільярдів.
Рахувати з часу отримання Україною незалежності і переходу до ринкової економіки навіть страшно.
На простому прикладі це виглядає наступним чином. Ми весь рік працювали, платили податки, державний сектор теж щось робив важливе. В кінці року підводимо підсумки: хто скільки вніс до скарбниці. Населення свою частку внесло.
А держпідприємства сором'язливо відводять очі і кажуть, що у них для нас дві новини. Ми просимо розпочати з хорошої, а держава відводить очі і тихо додає, що «ніхто не говорив, що з двох новин одна має бути хорошою».
Отже, перша новина - вони в бюджет не принесли нічого. Взагалі. А друга новина - нам потрібно ще скинутися і зібрати на погашення їхніх збитків 82 мільярди. Чудово, просто чудово. Навіщо нам такий бізнес, який із завидною затятістю йде в мінус?
Заради справедливості варто відзначити, що є держпідприємства, які мають стратегічне значення та продавати їх, можливо, не варто. Це «Нафтогаз України», «Укрзалізниця», «Енергоатом» і низка інших. Так вони, як раз, або дають прибуток, або виходять в нуль.
Але все в Україні державі належить майже три з половиною тисячі підприємств. В якій країні з ринковою економікою, приватною власністю на нерухомість і засоби виробництва така кількість держпідприємств? При цьому половина з них взагалі не працює. А з працюючих дають прибуток 30%, а 70%, навіть залишаючись формально «живими», продовжують поглинати гроші, заплачені українськими платниками податків. Де логіка?
На практиці «мертві» можуть виглядати як завгодно. Забутий Богом і людьми сарай чи сортир в селищі, забита автостанція, яка нікому не потрібна, завод, від якого залишилися тільки приміщення цехів і паркан. Це все потрібно якось охороняти, хоча б в мінімальному обсязі давати електроенергію.
Живі, але збиткові підприємства вимагають ще більших фінансових вливань. Правда, іноді складаються кумедні ситуації. Підприємство хронічно збиткове, без дотацій з бюджету одразу помре, а директор виглядає цілком забезпеченою і задоволеною життям людиною.
Питання, яке не просто назріло, а вже перезріло. Ось ці три тисячі підприємств, які в рік виймають з нашої кишені 82 мільярди (тобто умовно по 2 тисячі гривень у кожного українця, включаючи немовлят і пенсіонерів).
Що нам з ними робити? Чекати міфічного піку попиту? Можна розтягнути років на десять програму приватизації, процес влетить нам ще в копієчку, та й все одно розтягнеться на кілька десятиліть. Або продати їх всім бажаючим у найкоротші терміни, хоч за сто гривень, хоч за гривню, а окремим чиновникам вручати безкоштовно в якості покарання за минулі гріхи.
Останній варіант, звичайно, жарт, а ось терміновий продаж за будь-якою ціною чи ліквідація - це цілком логічно. Якщо цей умовний сарай в селі нікому не потрібен, а сторожа потрібно годувати мінімум на 3200 грн в місяць, то сарай таки краще відразу спалити.
Складно сказати, скільки ми отримаємо від такої приватизації грошей. Навряд чи багато - не найпривабливіші активи. Але в чому можна бути впевненим, що в наступному році у нас з'являться 82 «зайвих» мільярди. Які можна витратити на будівництво доріг, енергозберігаючі проекти, розвиток інфраструктури в Карпатах або на узбережжі моря, щоб малий і середній бізнес зміг вкладати в розвиток туризму. Та багато є напрямків - були б гроші ...