Міла Куніс приїхала до Чернівців. Фотографії американської акторки та її чоловіка Ештона Кучера розійшлися мережею. Мешканці Чернівців, вочевидь, радіють – зірка сказала, що їй сподобалось у місті все, крім, звісно, розбитих доріг. Але загалом так все добре, що навіть в українському кіно вона знялася б.
Так що цього разу обійшлося без перипетій. Бо ж 5 років тому Міла давала інтерв’ю американському таблоїду «The Sun» і сказала, що своє дитинство згадує без особливої теплоти, бо у Чернівцях часто стикалася з антисемітизмом. Україну ж вона назвала «країною, яка тебе відверто не бажає».
Мешканці міста тоді страшенно образилися, мовляв, геть вже дівка береги поплутала. Жодного антисемітизму тут з роду не було. Вочевидь, як немає в Україні гомофобії, сексизму, расизму та інших речей, які цвітуть буйним цвітом лиш в диких та агресивних північних імперіях.
Фото: Молодий буковинець
До речі, про кепське ставлення до євреїв зняв чудову короткометражку Аркадій Непиталюк. Називається «Кров’янка». Син боїться знайомити свою дівчину з батьками, бо дівчина – єврейка, а мати – юдофобка. Великою мірою стрічка автобіографічна, відтак знята дуже по-доброму і з гумором, тому у це своєрідне дзеркало можна дивитися і навіть бачити правду.
А от цікаве питання з іншим. У Юрія Андруховича є вірш «Єхидна», там є наступні рядки: «І до рідних дверей нам достукатись годі, і вітчизна мов єхидна». Тобто, мов дуже погана матір, яка не дбає про своїх дітей. До того ж, я аж надто часто чую слова про те, що українська земля народжує страшенно талановитих людей, але не вміє їх підтримати. І вони мусять їхати геть, стаючи зірками деінде.
Але що б з ними було, якби не еміграція? Давайте уявимо собі, що батьки або прабатьки усіх цих знаменитих акторів, співаків та режисерів українського походження взяли і лишилися тут.
Дастін Гоффман
Раніше актор вважав себе євреєм російського походження, а Київ – російськими містом. Частина родичів актора ще до 1917-го переїхали з Білої Церкви до Чикаго, інші ж лишилися і потрапили під погроми.
Гоффман дізнався про це півтора роки тому з телевізійного шоу «Finding Your Roots» (Шукаючи своє коріння) і розплакався, усвідомлюючи ціну свого життя. Зараз в інтерв’ю він вже, здається, Україну з Росією не плутає і каже, що любить борщ.
Але уявімо, що Гоффман таки народився у Білій Церкві. Зараз йому 80, він народний артист України. В університеті Карпенка-Карого актор вчить молоде покоління та бореться з тамтешніми, мабуть вже легендарними, вбиральнями. Його не виганяють через вік і дружбу з усіма міністрами культури.
Гоффман вмовив керівництво театру Франка на експеримент і нині грає Едіт Піаф, але найліпше йому вдається образ старого Кайдаша.
Барбра Стрейзанд
Роль Кайдашихи точно б дісталася Барбрі Стрейзанд. Якби її бабуся з дідусем по татовій лінії колись давно не переїхали з Тернопільщини до Брукліна. Так що їхній дует був створений на небесах. Як не у «Знайомстві з Факерами», так на вітчизняній театральній сцені. Хоча, інші бабця з дідом Барбари приїхали до США з Росії. А там усе непередбачувано – або концерти в Кремлі, або обшуки вдома.
Чак Поланік
Чак Поланік має українського діда, він свого часу емігрував спочатку до Канади, а потім до США. Якби не це, то у нас письменник точно став би жертвою комісії з питань моралі. Його б звинувачували у порнографічності та бездуховності. Окремі моралісти стверджували б, що пан Палагнюк вчить українську молодь бездуховності та виготовляти напалм з мила. У відповідь письменник пише пародію на комісію, яка виходить у закритій обгортці та маркуванням «18+».
Леонардо Ді Капріо
Леонардо Ді Капріо був би міністром культури. Тому, що красивий. Ну і вже точно їздив би по місту на велосипеді. Чи на Теслі, тут з варіантами. Бо ж еко-активіст – він усюди активіст, що в Україні, що в Америці. На усі урочисті заходи пан міністр ходив би лиш із мамою та бабцею, які навмисне заради цього приїздили б з рідної Одеси.
Справжній, а не уявний Ді Капріо нині думає, що його бабця Олена Смірнова з Росії, бо Одесу вважає тамтешнім містом. Схоже, йому дуже треба поговорити з Дастіном Гоффманом.
Сільвестр Сталлоне
«Одеським жеребцем» називали б Сільвестра Сталлоне. Ясна річ, він би продовжив бізнес своїх предків і мав би в Одесі текстильну фабрику, кілька готелів, зо три ресторани. Але наш герой мріє знімати кіно, він пише сценарій про боксера, який стає мером.
Намагається втулити цю історію продюсерам на Одеському кінофестивалі. Для цього щороку супроводжує свою маму-провидицю на червоній доріжці. Поки зустрітися з кінематографістами вдається лише на сайті «Рагулі».
Стівен Тайлер
Стівен Тайлер - один із засновників «Червоної рути». У 1996-му погиркався з гуртом-переможцем фесту, бо фронтмен хотів поцупити у нього ідею чіпляти шарф на мікрофон. Торік Тайлер отримав звання «Найкрасивіший чоловік України» від популярного глянцевого видання.
Насправді, фронтмен «Aerosmith» має ще італійське, німецьке та польське походження. Але про українського діда він розповів зовсім недавно, два роки тому на концерті в Москві.
Стівен Спілберг
Стівен Спілберг чотири роки намагався вступити в університет Карпенка-Карого. Вступив на п’ятий, але диплом йому завалили. Молодий режисер довго не може вибити гроші на свій фільм про дикого лося-людоїда, який нападає на мешканців поліських сіл. Став власником мережі кінотеатрів, боровся з комісією з питань моралі, підтримує проекти про Бабин Яр.
Також щороку влаштовує двотижневик обміну «Єдина країна». Возить школярів на екскурсії з Одеси до Кам’янця-Подільського і навпаки. Пояснив це тим, що сам у дитинстві любив цей маршрут, подорожуючи від одного дідуся до іншого.
Джек Паланс
Джек Паланс, точніше Володимир Палагнюк, став би продюсувати перші українські бойовики. Відомий своїми відмовами від державних звань і Шевченківської премії. Організатори «Золотої дзиги» продумують план нагородження Палагнюка статуеткою «За вклад в українське кіно». Паланс обов'язково був би активним учасником Євромайдану.
В США актор постійно тримав зв'язки з нашою діаспорою. На відміну від багатьох героїв цього тексту, Паланс – українець на сто відсотків. Його тато народився на Тернопільщині, а мама – у Львові.
Міла ж Куніс, з якої ми і почали, познайомилась би у Чернівецькому університеті з Любомиром Левицьким. Він умовив би її знятися у першому українському фільмові жахів «Штольня». Відтоді її ніхто не бачив.
В обійми вашої фантазії кидаю Девіда Духовни, Віру Фармігу, Мілу Йовович, Ліва Шрайбера, Леонарда Німоя та Ольгу Куриленко.
Лєна Чиченіна, арт-оглядачка Еспресо