6 кіношних маніяків, яких обожнюють глядачі

Маніяки з кінофільмів, які найбільше запам'ятались глядачам

У жовтні любителі залипнути на серіалах отримають свою порцію недоспаних ночей. NETFLIX оголосили, що готують історію про найвідоміших американських маніяків, яка називатиметься «MINDHUNTER».

Ще конкретніше – це буде екранізація однойменної книги працівника ФБР Джона Дугласа та письменника Марка Олшейкера. Дуглас – людина легендарна у своїй справі, свого часу він винайшов революційний спосіб полювання на серійних убивць – кримінальне профілювання.

Спецагент вивчав місце злочину, жертв, спосіб убивства, а потім створював не лише детальний портрет злочинця, але і передбачав його наступні кроки. У книзі «Mind Hunter: Inside the FBI's Elite Serial Crime Unit» Джон Дуглас і його співавтор розповідають про спеціальний відділ ФБР, який починає використовувати кримінальне профілювання, навчає цьому методу копів по всій Америці і усе це, ясна річ, на прикладах злочинів, які сколихнули суспільство.

Як не крути, тема серійних убивць – одна з найпопулярніших у кіно та літературі. Там завжди є драма, інтрига, цікавий герой, напруженість, а вже коли все базовано на реальних історіях – успіх практично гарантований. Щоправда, досі багато розмов про те, що такі сюжети небезпечні, мовляв, різні навіжені подивляться і у них прокинеться бажання убивати, яке спало десь у глибинах підсвідомості.

Власне, у трейлері серіалу «Mindhunter» один з героїв якраз і ставить це питання: маніяками стають чи народжуються? Спецагент Джон Дуглас у багатьох своїх розслідуваннях дійшов висновків, що часто таки стають, але явно не від переглядів кривавих трилерів.

Приміром, один з перших злочинців, спійманих за методом кримінального профілювання, став Девід Карпентер, знаний в США як Trailside Killer.  

Девід Карпентер. Каліфорнійська в’язниця, 1981 рік

Його регулярно та жорстоко бив батько, психологічне ж насильство хлопчик сповна отримував від матері. Згодом він почав затинатися, мав проблеми з нетриманням сечі, а далі став катувати тварин, звісно, не отримавши за це жодного покарання.

Величезна кількість кіноманіяків є саме такими – людьми, які може б і жили щасливо, якби не важке дитинство або вади у суспільстві. Давайте нагадаємо собі найяскравіші приклади.

«Червоний дракон» (режисер Бретт Ратнер)

Кадр з фільму «Червоний дракон» (Режисер: Бретт Ретнер)

У 2002 році виходить третій фільм про Ганнібала Лектера. (Екранізація другої частини із серії Томаса Гарріса). У ньому харизматичного психіатра таки  вдається посадити за грати, але спокою йому немає, бо у в’язницю приходить спецагент Вілл Грем і просить допомогти впіймати вбивцю. Мова йде про «зло у чистому вигляді», але не вповні ясно, хто має такий титул насправді.

Маніяку «пощастило» з деспотичною бабцею, яка його принижувала, називала «заячою губою» і жорстоко карала фізично. Щоправда, на противагу йому є і героїня, якій вдалося не озлобитися на суспільство і яка достойно приймає усі виклики.

«Молодий Ганнібал» (режисер Пітер Веббер)

Екранізація першої книги Томаса Гарріса, в якій пояснюється, чому Ганнібал став канібалом. Його батьки помирають, а сестру з’їдають нацисти. Загалом, стрічка стала найблідішою з усієї серії. Найбільше нарікань отримав Гаспар Ульєль, який явно не дотягнув харизмою до Ентоні Гопкінса.

З іншого боку, останнього теж не оминула негативна критика. Актор зіграв настільки геніально, що затьмарив головну персонажку – Кларису Стірлінг. Її ж Гарріс описував як жінку сильну духом і віддану своїй професії, вона постійно мусить стикатися не лише з убивцями, але і сексистськими настроями у тогочасному ФБР.

Лектер же, попри свою витонченість та інтелект, у цьому сенсі нічим не відрізняється від усіх. І взагалі, він такий симпатичний, що глядачі йому пробачають усе, навіть поїдання з бобами і гарним вином печінки іншого копа.

«Біла стрічка» (режисер Міхаель Ганіке)

Австрієць Міхаель Ганіке взагалі зробив тему насильства головною у своїх стрічках. Він вивчає її з різних боків, але саме про дітей розповідає «Біла стрічка», в якій описується невеличке містечко з патріархальними жорстокими правилами.

Проти них мало хто повстає, мешканці радше з усіх сил намагаються створити собі благопристойні образи, а неприємні таємниці ховають у себе по будинках. А тим часом підлітки, які виховуються у цьому токсичному середовищі, ймовірно, за двадцять років підтримають Гітлера, стануть нацистами і масово вбиватимуть усіх, хто не відповідатиме «правильним» критеріям.  

«Я залишуся з тобою» (режисер Артеміо Нарро)

Мексиканець Артеміо Нарро три роки тому привіз на фестиваль «Молодість» свій фільм «Я залишуся з тобою». Глядачі, пам’ятаю, обурено виходили з прокльонами, їх дратували страшні сцени, в яких кілька дівчата знущаються над хлопцем, якого зняли у клубі.

Втім, ця натуралістичність, як на мене, була необхідною, аби показати у що може переродитися начебто нормальна людина, коли усвідомить, що їй усе зійде з рук. Тато однієї з дівчат – велике цабе, їй можна робити що-завгодно. Вона запевняє подруг, що покарання не буде, відтак навіть найгуманніша з них втрачає людяність.

«Американський психопат» (режисер Мері Херрон)

Взагалі, це комедія. Чорна, звісно. В екранізації скандального однойменного роману Брета Еліса розповідається про снобізм, який робить з людей абсолютних психів. Головний герой Петрік Бейтман не вийде з душу, не намастившись горою косметики. Він поведений на своєму іміджі, переймається престижністю ресторанів, в які ходить і марками одягу, який носить.

Знаменита сцена, де він з колегами міряються візитівками і звіріє від усвідомлення того, що у нього не найкрутіша. Зрештою, він починає вбивати людей, які видаються класово неприйнятними. Усе доповнюється вже згаданим відчуттям безкарності, яке навіть героєві починає видаватися диким.

«Дитина 44» (режисер Даніель Еспіноза)

Два роки тому фільм заборонили до прокату у Росії. Заразом і у нас, все через залежність від тамтешніх дистриб’юторів. Чому заборонили – ясно як білий день. Вже одна з перших сцен показує як радянський солдат чіпляє прапор СРСР над Рейхстагом, попередньо познімавши усі вкрадені годинники з руки. А про маніяків там наступне. Герой Тома Гарді, слідчий МГБ, розслідує вбивство хлопчиків.

Точніше, треба довести, що вони потрапили під поїзд, бо товариш Сталін сказав, що Радянському Союзі, на відміну від загниваючого капіталізму,  убивств не існує. Тим часом під поїзд потрапляють нові діти. Відтак, у «Дитині 44» оповідь йде і про країну-убивцю зокрема. 

Арт-оглядач Еспресо Лєна Чиченіна