Павел Коваль: Коли Путін відчуває внутрішню загрозу, він розпочинає нову війну
Павел Коваль, екс-віце-міністр закордонних справ Польщі, про передумови можливої війни з Росією, перетягування канату у справі надання американських озброєнь, й те, чому не спрацював Будапештський меморандум
Так виглядає, що перемовини між Сурковим і Куртом Волкером вже вийшли на щось конкретне, до Києва приїздив керівник Пентагон Метіс , знаємо, що Україна готує закон про реінтеграцію Донбасу і про зміни формату АТО. Що Ви думаєте про все це?
Вочевидь слід почати з великих несподіванок політики американської адміністрації у справі України. Якщо ми згадаємо минулорічну дискусію, а варто собі це пригадати, - це було недавно, але вже тоді заповідалось (бо і в Україні, і в Польщі так думали, зрештою, в інших місцях Європи теж), що президент Дональд Трамп може бути загрозою для України.
Нині ми вже, бачимо, що такого не буде. Більше того, президентство Дональда Трампа – це перше президентство з часів Рональда Рейгана, яка не починається з якогось перезавантаження відносин з Росією.
Можна сказати, що ми за це вдячні російському послу Кисляку, який переборщив під час американської виборчої кампанії і, як це часто буває з росіянами, він захотів проковтнути забагато за один раз. Але ціна цього виявилась такою, що нова адміністрація президента Трампа мала зважати на будь-який рух у напрямку Росії.
Як Ви вважаєте, чи є шанси отримання американської зброї?
Думаю, що зараз триває так зване перетягування канату в американському уряді. З однієї сторони є військові і частина того військового комплексу, що стоїть за республіканцями, - вони і хочуть, і готові продати зброю Україні. Вони загалом зацікавлені у більш твердій американській політиці щодо Росії, тому пунктів, де американська промисловість (а це дуже важливий лобіст у політиці) може мати вигоду, є багато.
Також це стосується енергетики. Звертаю увагу, що на переговорному столі лежить не лише питання озброєння, але також американська підтримка для центральноєвропейських рішень в енергетиці, вигідних для України і невигідних для Росії, некорисних для «Газпрому».
Але ж погані стосунки США з Росією не обов’язково означають покращення ситуації для України.
Гадаю, що ми повільно входимо в таку фазу, яка стратегічно є, вочевидь завжди поганою. Напруга між Росією і Сполученими Штатами не є само по собі чимсь добрим. Але щиро собі зізнаймось, що тактично ця ситуація для України є корисною, тому що американці поступово, чим більше будуть знервовані російською політикою, тим більше вони це будуть виявляти у справі військових дій, що точаться на Донбасі.
Очевидно, це означає, що війна на Донбасі буде перетворюватися в свого роду так звану опосередковану війну, у котрій Росія буде воювати із Заходом. Водночас це також означає, що американці і Захід будуть змушені збільшити свою відповідальність за розвиток цієї війни. А це означає, що в України є шанси на нові види озброєння і на доступ української армії до нових військових технологій.
З точки зору українських справ це є тактично добрим. Звісно, якщо говорити стратегічно, війна ні для кого не є доброю і ми це розуміємо. Натомість тактично ситуація, з якою ми маємо справу, є повністю протилежною до того, чого очікуємо.
Верховна Рада України готує новий закон, в якому, напевно, пролунає формулювання про тимчасово окуповані території, йдеться про території так званих ЛНР і ДНР.
Це звісно питання до юристів, – що ж це означатиме в сенсі міжнародного права!? Тобто у тому разі, якщо Верховна Рада визнає, що ці території є окуповані, то властиво якими будуть наслідки для російсько-українських відносин, адже якщо є окуповані території , то ким вони окуповані!? Є й певні моменти, які, наприклад, в Польщі не є до кінця зрозумілими. Зрештою, сама по собі діяльність Волкера, те що він часто приїздить до Києва, що було загалом створено посаду, яку він займає…
…Те, що Волкер говорить про те, що загинуло дуже багато російських солдат на території України це символічно і важливо?
Я вважаю, що це є політично ключовим для Заходу, тому що це означає, що хтось із Заходу де-факто визнає, що Росія бере участь у цій війні. А фундаментом російської політики, точніше її підставовим моментом, ключовим моментом російської політики є заява про те, що «нас там немає». Росіяни кажуть, що «ми є в Криму», але «на Донбасі нас нема».
Тобто це означає, що Сполучені Штати не відступлять?!
Я вважаю, що переломним моментом було власне призначення Волкера. Не є таємницею, що за це призначення змагались різні особи з американської адміністрації і Держдепартаменту. І прошу звернути увагу, що вийшло. Виявилось, що це призначення знаходиться в руках політика, дипломата, дуже наближеного до сенатора Маккейна.
Для американського істеблішменту це є наступним сигналом: що не буде жодної подвійної гри. Це означає, що фактично гра президента Трампа буде в цій справі щира, тому що всі справи будуть проходити через руки людини, яка є найближчим співробітником найбільшого опонента політики Трампа серед республіканців – сенатора Маккейна. Це конструкція, яка з точки зору України є шалено безпечна. Це, очевидно, не змінить сьогодні питання норманського формату, це вочевидь ще не означає...
…Тобто Ви не думаєте, що зараз розширять нормандський формат!?
Я думаю, що зараз цієї справи ще немає на дипломатичному столі. Але ми це побачимо за якийсь час. В момент, коли хтось має намір змінити нормандський формат на, скажімо, будапештський формат, слід мати впевненість, що за цим послідує і відповідна позиція супердержав, але ж ці супердержави мають свої дипломатичні традиції і звісно мають свої підходи до міжнародного права. Пам’ятаймо, що Будапештський меморандум не був міжнародним трактатом…
…Ну, він так і не був ратифікованим.
Фактично він був політичною декларацією. І його юридичне значення загалом не є таким сильним, як вважають в Україні. Тож, можливо кращим рішенням, якби дійшло до якихось змін формату, був би так званий женевський формат, який би давав можливість участі у ньому Сполученим Штатам і Європейському Союзу як міжнародній структурі, а не окремим Франції та Німеччині, яко державам, що представляють самі себе.
Більш того, я вважаю, що якби щось було би ефективнішим від мінського формату, то це ідея, яка колись народилась під час розмов у Швейцарії - щоб у переговорах брали участь американці і Європейський Союз як цілісність.
Ми маємо вже багато різних підписаних договорів, зокрема і паперів підписаних з Росією. Йдеться про те, що маємо дуже багато так званих міжнародних угод, які Росія фактично розірвала.
Очевидно, що Росія вже в 2008 році, вдершись до Грузії, зламала підставові засади міжнародного права, і політичний лад, що був встановлений після Другої світової війни. І сам прецедент вторгнення в Грузію вже тоді мав бути прочитаним як особливо небезпечний не лише для Грузії, але й також для України, і для країн Центральної Європи.
Але світ прокинувся в певному сенсі лише тоді, коли Росія вчинила вторгнення в Крим і його анексію, а також здійснила вторгнення на Донбас.
Тож питання, чи Росія готова до наступного кроку!? Я вважаю, що не потрібно цього виключати, тому що з точки зору Путіна, для нього ключовим є утримання при владі, а в момент, коли він відчуває внутрішню загрозу від свого оточення, зазвичай він розпочинає нову війну.
Тож Ви думаєте, що можливий новий виток агресії?!
Я вважаю, що в контексті наближення виборів в Росії і в контексті того, що ми бачимо внаслідок багатьох сигналів (я про це пишу впродовж року), - президент Путін не почувається впевнено, він щораз більше поводиться як політик, який чекає загрози від свого найближчого оточення.
Через це, найліпшим способом його захисту, захисту його власних позицій - є війна, бо тоді він може сказати працівникам – «слухайте, в цей час не можна робити жодних змін, бо ми ведемо війну». Або, коротко кажучи, чим більше Путін почувається загроженим в своїй владі, тим більше він готовий до ескалації війни або до початку нової війни, бо війна дає легітимність його правлінню.
В момент, коли він не має легітимності, яка походить з нормальних виборів, то він шукатиме легітимності шляхом війни.
Це означає, що військові навчання в Білорусі, так званий «Захід-2017», можуть мати дуже небезпечні наслідки!?
Я вважаю, що сам факт проведення такого роду навчань, які в своїй основі є повністю спрямовані на агресію на сусідів, є вже політичним фактом. Чому? Тому що про це багато говориться. З точки зору Росії, розмови про війну є свого роду педагогікою. Я часом формулюю подібну риторичну фігуру нашим партнерам із Заходу: Путін є великий учитель війни.
Він вчить своїх громадян жити в загальних умовах війни, але водночас вчить також і всіх інших в Європі – навчає війні. Він постійно посилає сигнал, що ми перебуваємо у стані якоїсь війни, якоїсь напруги, оскільки це механізм, завдяки якому він почувається сильнішим всередині своєї країни.
- Актуальне
- Важливе