Нещодавно президент Путін запропонував доволі дивну ініціативу: впровадити миротворчий контингент ООН, але, на жаль, не на кордоні України і Росії, а лише на так званій лінії розмежування.
Ця стратегія розроблена для того, щоб підтвердити вигідний їм стан: внутрішній конфлікт, або ж громадянську війну в Україні. Ми всі знаємо, що насправді, це спроба Росії дестабілізувати Україну, а це включає в себе зазіхання Росії на територію України.
Таким чином, така пропозиція збиває з пантелику. Як пам’ятаєте, пару років тому Україна зробила подібну пропозицію, в якій йшлося про те, щоб розмістити міжнародних миротворців на території Донбасу, себто в зоні конфлікту.
Але теперішня пропозиція має суттєву відмінність, адже Путін заявив, що миротворці мусять бути не в зоні конфлікту, а на лінії розмежування між конфліктною зоною Східної України та рештою території України.
Відповідно, це означає, що він намагається в будь-який інший спосіб посилити від’єднання східної України від решти території країни.
На жаль, німецький міністр закордонних справ Зігмар Габріель дуже захоплений такою пропозицією. Я думаю, він або ж неймовірно наївний, або ж просто не хоче бачити незручну правду, що це все, в кінцевому підсумку, політична хитрість президента Путіна.
Пане амбасадоре, вже відбулось декілька зустрічей Курта Волкера з українською владою, до Києва прилітав шеф Пентагону Джеймс Меттіс і є таке відчуття, що українська справа, а точніше українсько-російський конфлікт, завдяки втручанню США, можливо не буде розгортатись.
Мушу бути з вами відвертим і сказати, що Курт Волкер є одним із моїх найкращих друзів, я дійсно глибоко шаную його. І гадаю, що йому доводиться приймати складні рішення, адже я знаю, що він думає про Росію та Україну, ми працювали спільно протягом багатьох років.
Вважаю, що його заяви є одними з найкращих, які я досі чув від різних офіційних представників США з того часу, як Росія вторглася в Україну та анексувала Крим.
Російській стороні не подобаються заяви представника США в Україні Курта Волкера, але він є чесним та точним в своїх оцінках. Він чітко говорить: ціна для самої Росії, якщо остання буде продовжувати військові дії в Україні, ніколи не зменшиться – хоча це й досі заперечується з боку Кремля.
Йдеться про ціну для політики, ціну для економіки згідно з санкціями. Війна, як така, стала для Росії трясовиною, з якої президент Путін намагається вибратися, не зруйнувавши при цьому свого іміджу сильного лідера Росії.
Курт сказав - і я вважаю його слова абсолютно правильними – це не заморожений конфлікт, це гаряча і справжня війна, котру продовжує Росія, ввівши військові сили та важке озброєння на схід України, і, - як він висловився, - вона має вивести всі свої сили назад.
Заяви секретаря Меттіса та секретаря Тіллерсона також були дуже важливими. В них говорилося, що Сполучені Штати повністю підтримують територіальну цілісність і суверенітет України, а це означає, що Крим має бути поверненим Україні.
Окрім всього, для Сполучених Штатів є важливою безпека українського населення, відповідно США розглядає варіант надання Україні оборонної летальної зброї. Отже, це були значущі заяви, і Росії вони не сподобалися. Але до тих пір, доки Росія не зрозуміє, що вона повинна сплатити ціну за нелегальну окупацію України, конфлікт ніколи не припиниться.
Ви згадали про ціну, яку має заплатити Росія, зокрема за вбивства наших військових, за вбивства наших цивільних громадян, за нищення нашої території, та, в цілому, за загрозу всій нашій державі.
Але, як на вашу думку, зробити так, аби Росія зрештою заплатила цю ціну? Бо ми ж розуміємо, що, для прикладу, в Німеччині завжди будуть казати, що не потрібно дражнити Росію, що потрібно віддати Росії Крим, бо ж, буцімто, стабільний Путін краще, ніж нестабільний Кадиров і так далі.
Думаю, що, можливо, не зовсім реалістично очікувати від Росії, що вона сплатить повну ціну, справедливу ціну за всю жахливу завдану шкоду населенню України і цілій країні загалом. Все ж таки, в конкретних речах ціна має бути очевидною для президента Путіна, принаймні, для того, щоб припинились бойові дії, російські військові сили були виведені зі сходу України та було повернуто Крим.
Я думаю, що повернення Криму виллється у дуже довгий переговорний процес, який триватиме роками. Добрим в цьому є те, що, знову ж таки, президент Трамп та американська команда Національної безпеки говорять про те, що Росія повинна повернути Крим, а до того часу вони не скасують санкції.
Такою є ціна для Росії, і вона її турбує. На мою думку, чи не єдиним, що може дійсно змусити Росію вивести свої сили зі Східної України, є власний успіх хоробрих українських солдат, які захищають українську територію. І саме це змушує Росію платити все вищу і вищу ціну за свої дії.
Незабаром ми наблизимося до того моменту, коли жорсткі заяви спецпосланця Волкера разом з рішучими заявами секретарів Меттіса та Тіллерсона змусять Росію визнати, що вона не може маніпулювати Сполученими Штатами, і їй доведеться вивести свої військові сили.
Найкращий спосіб в реалізації такого сценарію – підтримувати солідарність вздовж всієї Атлантики, вимагати від Росії виконувати умови Мінських домовленостей і вивести свої військові угруповання зі східної України. Всі мусять концентруватися на цьому питанні, і, не допускаючи жодного послаблення, пришвидшувати Росію в прийнятті такого рішення.
Тож отримання Україною зброї вже не є утопією? Адже ж наші військові дуже потребують протитанкового озброєння.
Ви маєте рацію. Подібна ситуація спостерігалася в Грузії в 2008 році, навіть тоді адміністрація Буша, яка була досить жорсткою в своєму ставленні до Росії, вагалася, чи надавати Грузії протитанкове озброєння. Гадаю, тоді це була величезна помилка. І зараз є величезною помилкою не надавати Україні озброєння.
Але, я думаю, що шанси зростають, і США, врешті-решт, зброю надасть. Президент Путін дуже схвильований з цього приводу. Останнім часом він усіляко відмовляв США це робити, мотивуючи чи-то погрожуючи тим, що нібито від цього кількість бойових дій лише зросте, бо ж українські солдати будуть себе захищати, використовуючи цю зброю.
Я вбачаю в цьому класичний зразок російської дипломатичної тактики з метою залякування Західної Європи, спосіб змусити їх думати про ще більшу кількість насильства на цьому військовому ярмарку, що, мовляв, Росія буде атакувати все далі і далі.
Я дуже сподіваюся, що США будуть дотримуватися власного плану і в подальшому, а Дональд Трамп покаже свою хоробрість, і зробить щось корисне.
Путін дуже зацікавлений в тому, аби лякати Європейський Союз, але з іншої сторони ми розуміємо, що він потребує так званої гібридної ескалації. Водночас маю побоювання, що військові навчання в Білорусі можуть бути використані в неприйнятний спосіб для нас, але прийнятний для російського мілітаризму.
Так, це дуже важливе зауваження. Ми бачимо, що Росія використовує такі самі прийоми, як і в 2008 році на Кавказі, коли вона намагалася підготувати військові сили для захоплення Грузії. Це класична російсько-радянська тактика з проведення військових тренувань, що надалі слугуватимуть платформою для запуску військових наступальних операцій.
Але я не бачу достатньої підготовки в політичному значенні з точки зору пропаганди, які б дали підстави припустити, що президент Путін планує військовий хід проти Білорусі та країн Балтії. Ми не бачимо такої самої розгорнутої пропагандистської кампанії, як це було перед вторгненням в Грузію.
Але, все ж таки, факт запуску їхніх військових навчань має місце, і це справляє великий вплив: з політичної точки зору це лякає країни, про які ви згадали, а також лякає Західну Європу, і змушує її тиснути на Україну, щоб остання призупинила ескалацію оборони проти Росії, котра прагне захопити все більше територій в Україні.
Військові тренування, з точки зору Заходу, направлені на руйнацію стабільності та інтересів Заходу саме через те, що там змушені запитувати себе і думати, якою ж буде відповідь на ваше питання: «Чи використає президент Путін свої сили і зробить те, про що я припускаю?». А це все не приносить користі.
Будь-які дії в Білорусі приведуть до збільшення ціни, яку вимагатимуть від Росії за її дії, разом із введенням більшої кількості санкцій. Я гадаю, що військові дії Росії в країнах Балтії на даному етапі є малоймовірними, бо НАТО добре зреагувало на Варшавському саміті, тимчасово розмістивши свої військові сили на території країн Балтії та Польщі з метою стримування Росії.
Білорусь може стати чимось іншим, але знову ж таки, повторю свою думку, основне завдання НАТО та Євросоюзу в даному випадку - чітко заявити про введення ще більшої кількості санкцій проти Росії, якщо остання буде намагатися дестабілізувати Білорусь у військовий спосіб.