Історія блискавичного злету компанії Uber загалом та її засновника, Тревіса Каланіка зокрема, є тим цікавішою, що американське видання світ побачив буквально за кілька місяців до гучного звільнення Каланіка з посади й зливи драматичних новин у медіа.
Хоча Uber і раніше не сходив зі сторінок світової преси, ця книжка — перша вичерпна історія багатомільярдної компанії, що започаткувала нове явище — «уберизацію». Адам Лашинскі — журналіст, автор бестселера «Apple зсередини», виконавчий редактор журналу Fortune, — кілька років працював над книжкою, і впродовж цього часу не лише проводив численні інтерв’ю, подорожував із Тревісом Каланіком у Китаї, а й сам став водієм Uber.
Еспресо.TV разом з видавництвом Yakaboo Publishing публікує уривок з книги "Дика гонка. Як Uber підкорював світ" Адама Лашинскі.
“Автономне майбутнє”
Одне із найважливіших завдань будь-якого керівника компанії — бути в курсі всіх чинників, що можуть зруйнувати його комфортний статус-кво. Це можуть бути нові конкуренти. Чи нові сегменти ринку, які поки що не обслуговує його компанія. Непередбачувані зміни у ставленні чи поведінці клієнтів інколи мають руйнівні наслідки.
Будь-який із цих чинників здатен знищити компанію чи галузь, які вже давно існують на ринку. Але жоден не спроможний підірвати статус-кво сильніше, ніж технології. Інновації призводять до занепаду цілі індустрії — і давно вже існують навіть метафори, які описують цей вплив.
Двигун внутрішнього згорання дощенту розгромив кінні перевезення. Це стало попередженням для будь-якої компанії, в існуванні якої от-от зникне потреба.
Uber, звичайно, одразу намірився перетворити таксі на допотопний сервіс . Цей стартап — можемо тут вжити ще одне технологічне кліше — збудував ліпшу мишоловку: а саме ту, яка заради виконання своєї найважливішої функції покладалася на машину, а не на людину. Для цього потрібно було розробити досконалу систему замовлення поїздок — на смартфоні з модулем GPS, який перевершив непривітного радіодиспетчера, — а також ефективнішу бізнес-модель.
Зрештою, Uber не інвестував ані цента в автомобільний парк. І практично не мав потреби управляти армією водіїв-добровольців — єдиним аспектом його діяльності, де сервіс надає людина.
Улітку 2013 року, коли його успішній компанії виповнилося заледве три роки, Тревіс Каланік постав перед явищем, яке мало всі шанси знищити Uber, — перед самокерованими автомобілями, також відомими як безпілотні машини. Ця нова розробка мала всі шанси кардинально змінити правила гри й знищити той єдиний аспект, у якому Uber досі покладався на людей.
Завдяки новітнім розробкам сенсорів і штучного інтелекту, самокеровані автомобілі «бачать» усі перешкоди й стовпи, які водіям потрібно об’їхати. Теоретично самокеровані автомобілі будуть набагато безпечнішими, адже рóботи не можуть задрімати чи відволіктися від дороги. Ця технологія виглядає революційною, але насправді в неї вдосталь попередників.
Автопілот десятиліттями відіграє важливу роль у авіаційній галузі — завдяки йому вдалося суттєво скоротити смертність унаслідок авіакатастроф. Крім того, рóботи мають ще одну перевагу — вони дешевші за людей. Uber платить водіям 75 центів з кожного долара. Але ці непокірні постійно нарікають, часом дуже голосно, зупиняються поїсти й втамувати інші біологічні потреби, а ще частенько хамлять клієнтам, які приносять гроші.
От якби Uber зміг позбутися надокучливої людської робочої сили — його справи одразу пішли б угору.
Проте рóботи були для Uber чимось більшим, ніж можливістю заощадити. З огляду на глобальну інфраструктуру, що її компанія збудувала довкола своїх водіїв, самокеровані машини становили для неї екзистенційну загрозу.
Якщо інші компанії першими розроблять цю технологію і запропонують свої послуги, ставши конкурентами Uber, або заправлять космічну ціну на ліцензію, компанію чекатиме така сама трагічна доля, яка спіткала таксі після появи Uber. У 2013 році все це здавалося химерним і футуристичним.
Однак та єдина компанія, яка могла знищити Uber, створивши схожий на таксі сервіс, уже розробляла безпілотний автомобіль — начебто просто задля розваги. Йдеться про потужного технологічного гіганта, який на той час уже розробив найкращу в світі цифрову картографічну систему. І компанія та — а це, звісно, Google — збиралася от-от інвестувати в Uber чималу суму.
Втім, на той час концепція безпілотних автомобілів тільки-но з’явилася й існувала здебільшого у лабораторіях на кафедрах робототехніки в технічних вишах. Коли Каланік вперше зазирнув під капот безпілотної програми Google, то не побачив там нічого, що б його вразило.
Напередодні зустрічі з генеральним директором Google Леррі Пейджем Каланіка запросили проїхатися в одному з автономних автомобілів Google, що кружляли довкола офісу компанії у Маунтін-В’ю, штат Каліфорнія. Такі поїздки стали обов’язковим пунктом програми для поважних гостей компанії — наче мандрівка до Великої китайської стіни чи прогулянка порожньою вулицею серед декорацій якогось фільму. Якщо ви досить шановані, вас запрошують проїхатися безпілотною автівкою від Google.
Але щоб вразити Каланіка, цього видовища було замало, і попри всі свої сенсаційні перспективи, сміливий технологічний експеримент Google його не вразив.
— Машина ледве їхала, — описує свої враження Каланік. —
Часом вона робила те, що мала робити. Часом ні. Все було ще сирим.
Нашвидкуруч зроблена автівка нагадала Каланіку — суворому критику, який водночас пильно вивчав історію розвитку технологій, — про попередню революційну розробку, свідком якої він був. Десять років тому його запросили взяти участь у панельній дискусії на тему софту для розпізнавання голосу, що відбувалася під час технологічної виставки.
— Перш ніж піти на ту дискусію, я ретельно занурився у тему розпізнавання голосу, — каже він. — Потім поїхав на ту виставку й познайомився з хлопцями з усіх компаній, які цим займаються. Виявилося, що всі вони покладають великі надії на цю технологію, але вона ще в зародковому стані. І то був 2000 рік. Машина без водія мала в 2013 році схожий статус. Я подумав, що про неї ще зарано говорити.
За його словами, ніщо не підказувало йому на той час, що технологія від Google може якось зачепити Uber.
— Так, вона була цікавою і крутою, — каже він, та не більше. І додає. — Але сьогодні все рухається швидше.
Однак демонстрація авто в Google таки зачепила Каланіка, бо він завів із друзями й колегами мову про те, як швидко цю технологію можна розвинути.