Будинок "Слово" збудували у Харкові наприкінці 1920-х років за сприяння Йосипа Сталіна. Таку назву будинок отримав через свою форму - з висоти він утворює літеру "С".
Туди під один дах переїхали Микола Хвильовий, Остап Вишня, Михайль Семенко, Анатоль Петрицький, Майк Йогансен, Микола Куліш, Павло Тичина, Володимир Сосюра та інші. Однак, як виявилось згодом - це була ще одна пастка радянської влади.
Останній внесок для будівництва дав сам Йосиф Сталін, просто надіслав будівельникам готівку. Тоді він заявив, що лише українці можуть розвивати українську культуру. А через три роки віддавав накази арештувати майже усіх.
Будинок був кооперативний та зводили його спеціально для українських письменників та інших діячів культури. Він складався з 64 просторих, світлих квартир, а також їдальня, солярій та обслуговуючий персонал.
"Наша адреса – вулиця Червоних Письменників, 9, але можеш писати просто – будинок "Слово".
Більшість письменників до “Слова” жили у тісних комуналках та маленьких кімнатках. Тому новий багатоквартирний будинок здався для них раєм.
Зібравши усю українську культурну еліту в один будинок, стало дуже легко слідкувати за українськими діячами та збирати докази про їх незаконну діяльність.
З 1933 року, через три роки після заселення, почались масові арешти жителів будинку. Тоді на Соловки вивезли та розстріляли майже усіх. До 1938 року було репресовано мешканців 40 квартир із 63.
Арештовували їх здебільшого вночі. Коли почались арешти, митці спали в одязі, щоб не вибігати вночі у піжамі. Біля дверей про всяк випадок стояла валіза із найнеобхіднішими речами.
Читайте також: Розстріляні та замордовані. Історії життя геніальних українців, яких вбив сталінський режим
9 листопада в український прокат вийшов фільм "Будинок "Слово" про будинок та долі людей, які там жили. Режисером документалки став Тарас Томенко. Він разом із поетесою та журналісткою Любою Якимчук написали сценарій.
Над проектом вони почали працювати п'ять років тому. Їх сценарій до фільму навіть отримав нагороду "Коронація слова" у 2015 році.
Сюжет охоплює досить короткий період - 1929-1933 роки. В той час, коли розпочалось заселення будинку та до початку масових арештів їх жителів.
Основою фільму стали архівні документи: протоколи допитів, матеріали справ, листів, творів, спогадів самих літераторів та їхніх рідних, фото та відеоматеріали тих часів.
Автори провели багато часу в архівах. Деякі документи та відео були показані вперше. У зйомках була використана кінохроніка лише тих часів.
За словами Тараса Томенка, пряма мова героїв складає 99% фільму – лише незначні деталі були дописані авторами сценарію.
Все, що пов’язано з цим будинком, ми зібрали в єдине полотно. Фільм — це мандрівка на машині часу по квартирах, каже Томенко.
Режисер вирішив не просто розповідати про життя та творчість письменників, а зосередитись на особливостях їх характеру, вподобаннях та способі життя. Про майже кожного із жителів "Слова" автори знайшли цікаві факти.
Наприклад, у фільмі йдеться про те, що Куліш любив випити горілки, а його близький друг та соратник Лесь Курбас пив лише біле сухе вино з підсоленим смаженим мигдалем. Або те, що Володимир Сосюра позичав копійки у двірника будинку для проїзду, бо усі свої гонорари витрачав на розваги.
Остап Вишня любив собак і професійно їх тренував. Футурист Михайль Семенко багато пив, як і більшість мешканців будинку "Слово". Майк Йогансен любив кататись на ковзанах та красиво одягатись.
Дружина Володимира Сосюри була агентом радянської влади, яка доповідала про кожен його крок та збирала докази проти нього. Жінка била поета, зраджувала йому та відбирала у нього усі гроші.
Також автори вперше відтворили усі деталі самогубства Хвильового. Режисер майже похвилинно описав цей вечір, завдяки архівним документам.
Читайте також: Геній режисури з кулею в серці. Історія розстріляного новатора Леся Курбаса
Тарас Томенко також зазначив, що з наступного року мають розпочатись зйомки ігрового фільму про будинок "Слово". Сценарій режисер написав кілька років тому, але як завжди, бракувало грошей на реалізацію.
Вперше в Україні "Будинок "Слово" показали у Харкові, 27 жовтня. Фільм також брав участь в офіційній конкурсній програмі 33 Варшавського міжнародного кінофестивалю 2017 року.