live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Чому донецький "Шахтар" не є українським клубом і що з цим робити

Діти ветеранів АТО з футболками з написом "Мій тато - герой"
Як привчити донецький "Шахтар" бути українським клубом не формально, а по суті

Донецький «Шахтар» заборонив дітям ветеранів україно-російської війни вдягнути футболки з написом "Мій тато - герой". Як відомо, за традицією, футбольні команди на поле виводять хлопчики й дівчатка.

Й от перед матчем футбольної першості України між вигодованцями Ріната Ахметова та ще одним клубом з нібито донецькою пропискою "Олімпіком", керівництво клубу головного донбаського олігарха не дозволило дітлахам вдягнути футболки з словами підтримки на честь українських солдатів.

Про це згодом розповіли їх батьки. Зрештою, сама по собі ця новина просто в черговий раз показала, що українського в «Шахтарі» є хіба місце юридичної приписки. Бо це вже далеко не перший подібний ганебний вчинок його керівництва. Набагато більше непокоїть те, що це демонстративне плювання в патріотизм не було б можливим, якби не мало свою цільову аудиторію.

Отже, якщо хтось не в курсі, то нагадаю, що свідоме уникнення будь-яких виразів патріотизму, підтримки України чи, не дай Боже, української армії є чіткою, усвідомленою політикою для клубу, що нібито з Донецьку. Але який насправді вже третій сезон поспіль «окупує» інші міста та клуби. Спочатку – Львів, а тепер – Харків. Що, забули?

Ну то нагадую. Про принципове не співання Гімну футболістом Ярослав Ракицьким під час матчів національної збірної, думаю, чули всі. Але майже така ж історія трапилася буремного 2014-го року, коли ахметівчани грали у Львові проти місцевих «Карпат». Й тоді гравцям запропонували вдягти футболки з написом «Слава українській армії». І клуб категорично відмовився.

Потім, після величезної хвилі обурення, «Шахтар» придумав відмазку – мовляв, ми б краще хотіли вдягти футболки з надписом на підтримку «миру на Донбасі».

Ще одна, вже набагато більш свіжа історія минулої осені, коли молодий футболіст так званих «гірників» Віктор Коваленко виклав у себе в Інстаграмі світлини своїх відвідин госпіталю з пораненими українськими воїнами на їх підтримку. Буквально за кілька годин клуб змусив його витерти цей пост.

Так само, на всі заклики допомогти українській армії, хоча б пораненим у госпіталях, цей нібито український клуб завжди відповідав відмовою. Й пояснював вустами свого керівництва – мовляв, не хочемо, щоб такі кроки образили людей на окупованій території.

Так, вам не почулося, саме таке формулювання використовував генеральний директор «Шахтаря» Сергій Палкін. Ну про за умовчанням російський інтерфейс їх офіційного сайту навіть говорити годі.

Тобто, як ми бачимо, ця чергова відмова показати підтримку Україні є просто продовженням тенденції. Яка аж ніяк не дивує. Справді, чого б це клубу, який належить одному з головних творців та фінансистів Партії регіонів, вважати українських солдатів героями?

Власник «Шахтаря» зробив дуже багато для того, щоб принести війну до України та свого рідного Донбасу. Не так в намаганні реально працювати на російські інтереси, як у намаганні заробити побільше грошей. Ну а грошей завжди було більше в Москві, тому Ахметов і Ко й мали з нею справу. Так що ніби нічого дивного в такій поведінці номінальних донеччан нема.

Але непокоїть інше. Це якраз той випадок, коли вони так роблять тому, що впевнені. Впевнені в тому, що вболівальники клубу «Шахтар» мають таку само думку – українські солдати не герої.

Бо давайте подивимося наприклад на антагоніста ахметівців – київське «Динамо». Чиї власники брати Суркіси є давніми партнерами та друзями кума Путіна Медведчука. А інший співвласник – Сергій Льовочкін, екс-голова АП часів Януковича, є не менш лютим ворогом України.

Подивіться зайвий раз його телеканал «Інтер», якщо у вас виникає хоч крапля сумніву в цьому. Не думаю, що Суркіси й Льовочкін – більші патріоти України, ніж Ахметов. Й тим не менш, «Динамо» з самого початку конфлікту як клуб зайняло чітку й окреслену проукраїнську позицію.

На стадіоні постійно від диктора лунає «Слава Україні». Футболісти й клуб часто їздять по госпіталях та допомагають ветеранам й пораненим, багато української символіки,  гравці постійно говорять патріотичні речі тощо. Чому ж так?

Та тому, що абсолютна більшість вболівальників «Динамо», особливо фанати цього клубу, мають жорсткі проукраїнські погляди. Й тому клуб просто не може собі дозволити іншу поведінку. Бо розуміє, що отримає величезні проблеми.

А що ми бачимо у «Шахтаря»? Я в жодному разі не хочу зараз кинути каміння в тисячі й тисячі справжніх патріотів з Донбасу, які вболівали за цей клуб й залишилися вірними своїй країні.

Чого варті незламні пацани з донецьких ультрас, яку всю страшну весну 2014-го року залишалися головною ударною силою проукраїнських сил в нашпигованому ворожою агентурою Донецьку. Але так само згадується матч на тоді ще не «віджатій» «Донбас-Арені» тією-таки весною 14-го, коли майже весь стадіон дружно скандував: «Беркут».

Так само згадується, що окрім донецьких тих-таки ультрас, як ніколи не забувають вивісити банер: «Донбас – це Україна», чимало інших симпатиків цього клубу ніколи й нічим не висловили свого незадоволення колаборантською поведінкою керівництва й власника свого улюбленого клубу.

Так, звичайно, заради справедливості варто згадати, що довгі роки керівництво «Шахтаря» вело на своєму стадіоні війну з будь-яким проявом патріотизму чи несанкціонованої підтримки. Людей заносили в чорні списки, не пускали на футбол, не продавали квитки, натравлювали міліцію тощо.

Цей клуб був улюбленою іграшкою регіоналів, але й могутнім знаряддям консолідації свого електорату. Тому будь-що, що не вкладалося в цю канву, нещадно випалювалося. Й Ахметов і Ко досягли свого. Окрім не багаточисельних фанатів, інша багатомільйонна армія прихильників цього клубу привчилася, що її думка не цікавить нікого в клубі.

Але я правда ніяк не можу зрозуміти, чому я не чую хору ображених голосів від вболівальників «Шахтаря». Особливо тих, хто втратив свою рідну домівку. І тепер керівництво їх клубу не дає дітям тих, хто намагається їм ці домівки повернути, вшанувати власних батьків. Де акції протесту, де банери, де петиції до Ахметова? Де? А їх нема. Мовчання. Пустка.

Я далекий від думки, що всі вболівальники «Шахтаря» підтримують поведінку людини, яка привела війну у свій рідний регіон, а тепер продовжує за допомогою сірих схем доїти всю країну.

Я цілком можу допустити, що вони просто не звикли об’єднуватися. Що ж – зараз прекрасна можливість для цього. Воюйте за свій клуб. За те, щоб він був українським не формально, а по суті. Приучуйте Ахметова, Палкіна лояльності до України. Або потім не ображайтесь на тезу про те, що «Шахтар» не є українським клубом.       

Точка зору редакції Еспресо.TV може не збігатися з точкою зору авторської колонки. Еспресо не впливає на зміст авторських колонок і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють в них.

новини партнерів

18 грудня, 2017 понеділок

18 грудня, 2017 понеділок

Відео

Введіть слово, щоб почати