Як сором бути бідним заганяє країну в злидні. Пояснюють науковці

Почуття сорому за свою бідність паралізує й заважає людям досягати успіху

Бідність буває різною. Різні причини, різні способи подолання. Але всім людям на землі, що почувають себе бідними, притаманне одне відчуття - сором.

Це породжує  відчуженість, стигматизацію, відсутність самоповаги та почуття власної гідності. Й така ситуація спостерігається скрізь, де панує бідність, пише дослідниця Центру соціального захисту в Інституті досліджень розвитку Кіті Ролен у виданні Project Syndicate.

Й просто давши більше грошей, людям, що перебувають на межі бідності, не зарадиш.

Починається з дитинства

В Оксфордському дослідженні, яке покладене в основу статті Ролен, йдеться про те, що бідність має ще один аспект, про який не прийнято говорити в економіці - психологічний. Й він дуже важливий.

Автори стверджують, що саме психологічний аспект може бути однією з пасток, за допомогою якої суспільство замикає бідних в бідності, підриваючи їх здатність допомогти собі.

Почуття сорому паралізує й заважає людям покращувати їхнє становище.

В Індії почуття сорому, викликане втратою урожаю та фінансовими труднощами, підштовхує селян до зловживання алкоголем та наркотиками, а в екстремальних випадках навіть до суїциду.

В Танзанії дослідники, з'ясували, що страх стати об'єктом для насмішок заважає учням зі слабкими знаннями англійської брати участь у роботі класу.

В  Уганді школярі старших класів з бідних прошарків населення, які не мають змоги оплачувати навчання, купувати форму чи відвідувати престижні школи, стикаються з постійними знущаннями з боку однолітків. Й це через те, що вони самі себе “гноблять” через бідність.

Незалежно від культури, багатші люди схильні вважати, що їх багатство - продукт індивідуальних зусиль, а злидні бідних - їх власна вина. Але це не завжди так. Далеко не завжди.

Можливості кожної окремої людини багато в чому - похідна від рівня розвитку суспільства та становища в ньому.

Сором не враховують в боротьбі з бідністю

В політиці боротьби з бідністю зазвичай не беруть до уваги відчуття сорому. Зусилля щодо зниження рівня бідності зазвичай фокусуються на матеріальних проявах бідності, наприклад, відсутності грошей або освіти.

Багато програм подолання бідності (в тому числі програма ООН “Цілі сталого розвитку”, покликана повністю викоренити бідність до 2030 року) розраховані на те, що підвищення рівня матеріального багатства або поліпшення умов життя автоматично створить і нематеріальні вигоди, зокрема поліпшить психологічний стан людей.

Й це робить їх неефективними, а подекуди такі програми навіть посилюють відчуття сорому. Наприклад, в Індії в 2005 році частина жінок на шкоду власному здоров'ю та здоров'ю своїх дітей перестали ходити в медичні клініки, щоб уникнути зверхнього ставлення з боку медичного персоналу.

Подібне відчуття супроводжувало й жінок в ПАР, які подавали заявки на посібники для дітей, та користувачів «банку продовольства» у Великій Британії.

Люди, що отримували безкоштовну їжу розповідали, що страх та сором супроводжували їх на кожному кроці.

Через сором виглядати бідними люди прирікають себе на ще більшу бідність. Оце і є так звана пастка бідності.

Як уникнути пастки

Різниця в початкових можливостям та середовищі визначає багато. Якщо ви вже бідні, відсутність сорому та наявність самоповаги, може позитивно впливати на мотивацію, продуктивність та здатність ухвалювати рішення для подолання бідності.

Врахувавши  психологічний аспект бідності, можна посилити ефективність економічної політики.

Тому не слід розглядати сором виключно як побічний наслідок життя в бідності. Навпаки, укладачам планів людського розвитку слід задуматися над тим, як бідність підриває гідність людини.

Лауреат Нобелівської премії з економіки Амартія Сіна, стверджує, що сором є двигуном «абсолютної» бідності.

Серйозне ставлення до проблеми сорому повинно стати складовою частиною будь-якої стратегії зниження рівня бідності.

Необхідно допомогти людям вирватися з цієї пастки, а для цього в стратегіях людського розвитку варто не просто закладати більші суми коштів, а розробляти програми для підвищення особистої активності, самоефективності, тобто, віри в здатність людини впливати на події, що визначають її життя.

Лише коли влада справді зрозуміє, що гідність та самоповагу - необхідні передумови для боротьби з бідністю, а не наслідки боротьбі, світ отримає реальні шанси ліквідувати злидні у всіх формах.