Рівень інтелектуальності можна легко визначити, переглянувши трейлер. Тим часом я розповім вам про інше.
Про те, як цей, в принципі, не найкращий у світі фільм показує кілька важливих речей, які творяться у нашому українському житті. Зокрема - куди йдуть наші податки. І чому своїх грошей шкода, а державних - ні.
Отже, касові збори за перші 10 днів прокату склали більше 14 мільйонів гривень. Це хороша цифра. Не рекорд, якими так люблять хвалитися наші кінематографісти (фільм вийшов у святковий тиждень, тому порівнювати його збори з іншими було б некоректно), але результат прекрасний. Настільки, що можна розбити багаторічний стереотип і сміливо почати говорити, що на кіно у нас можна заробляти. Але про це згодом.
Що показують "Свінгери" самим кінематографістам? Показують вони те, наскільки українські актори перелякані. Ой, леле! Як же це все провокативно і несподівано - говорили вони в інтерв'ю. Ми так боялись, ми так соромились, бо як то так голою сракою в кадрі світити і духовність українську паплюжити немилосердно.
Фото: Facebook-сторінка фільму "Свінгери"
Сказати чесно, не очікувала такого гвалту. Ну, про свінгерів кіно, і що? До того ж - комедія. Наче ми усі живемо у коробці і не бачимо американських фільмів, у яких не просто дупа гола, а і часом до таких страхіть доходить, що і еротику показують, прости господи.
Люди давно звикли до чогось на кшталт "Секс і місто", сучасні серіали запросто демонструють повністю оголених персонажів, у в прокат виходять стрічки Озона, Ное та фон Трієра, де статеві акти і такі ж органи показують крупним планом на весь екран. І серед цього всього сорому сучасної культури ми чуємо зойкання людей з приводу якихось нещасних "Свінгерів".
З іншого боку, як це не прикро, вітчизняний кінопроцес таки відзначається ось такою трохи дикуватістю, коли мова заходить про щось хоч віддалено сміливе. Актори бояться роздягтися, зіграти постільну сцену, соромляться, що мають поганий вигляд. А цей страх є частиною значно більшого - все ще пуританських настроїв у суспільстві та боязні показати неприємні, суперечливі, незручні перипетії, які відбуваються з нами. Отак і живемо, із згладженими кутами.
Фото: Facebook-сторінка фільму "Свінгери"
Кілька слів про сам фільм. Напишу одразу - була здивована сміхом у залі. Перші півгодини мені було соромно за гру половини акторів, які немилосердно кривлялися. Режисер хотів гротеску, але не всі учасники процесу змогли його адекватно дати.
Наприклад, одна з головних персонажок (Ганна Саліванчук) маструбувала на фото Олега Винника, ну бо на кого ж ще у цій нещасній країні. І робила вона це так істерично, що і сам Винник не повірив би. А він, здогадуюсь, багато чого надивився на своїх же концертах.
Загалом, у "Свінгерах" жінки явно програють чоловікам. На жаль. Ольга Полякова впоралась десь на хвилини три, коли грала хмельницьку бичку. Весь інший час співачка намагалася перевтілитися у свіцьку левицю і настільки передала куті меду з експресією, що опинилася десь на рівні шкільної вистави. З Дашею Астаф'євою ситуація краща, як на мене, принаймі вона усім їм показала, що камери, як і свого тіла, соромитись не варто
Фото: Facebook-сторінка фільму "Свінгери"
Чоловіки ж, як на мене, цей самий гротеск довели рівно до того рівня, до якого було треба. Михайло Кукуюк зіграв багатого і бикуватого чувачка, якого забембала його "тьолочка" (Ольга Полякова) і він хоче розважитись. А тому і вигадує ідею обмінятися партнерами на один раз із абсолютно невідомими людьми.
Один із цих партнерів - нещасний пульмонолог у білій алкоголічці. Його грає В'ячеслав Довженко і тут є один цікавий момент. Навіть глядачі у залі впізнали до того не дуже відомого актора. "Це ж Серпень з "Кіборгів" - шепотілися мої сусіди. І саме тому Довженка немає на постері "Свінгерів". На думку авторів це було б не дуже коректно - глядачі виходять з "Кіборгів", а тут цей самий актор на постері у зовсім іншій тематиці.
Ну і Олексій Вертинський, ясна річ. Його роль теж для багатьох може видатися сміливою. Більше розповідати про його персонажа не буду, бо вийде спойлер.
Усе це, звісно, дуже суб'єктивно, можливо саме вам "Свінгери", перепрошую, зайдуть. Зрештою, гумор, як і секс - справа індивідуальна. І якщо багатьом людям смішно - це прекрасно. Зрештою, ця комедія не набагато гірша від тих гумористичних шоу на нашому телебаченні. А ліпшого гумору у нас зараз небагато. Хоча, він таки є, що тішить.
Фото: Facebook-сторінка фільму "Свінгери"
Ну і вже зовсім важливо те, що "Свінгери" дуже українські. Це не фільм, який робився на кілька ринків, а тому все локальне розмилося до універсального. Той же Винник, на "стєнці" у героїв стоїть книга Кучми "Україна - не Росія", совєцькі меблі, хмельницький базар, згадки про Зеленського і Притулу - усе це наше рідне. І глядачам поки ще досить дивно чути такі близькі речі з великого екрану. Дивно та приємно. Тому, яким би не був тупим гумор із точки зору вічності, але якщо він знаходить свого глядача - так тому і бути.
Тепер облишимо тему естетики і поговорімо про гроші. "Свінгери" окупились за перший же тиждень прокату. Не лише окупились, але і заробили. При бюджеті в 2.5 мільйони гривень вони вже зараз мають більше 14. При цьому треба розуміти, що виробники віддають половину зборів кінотеатрам і ще частину - дистриб'юторам. Але навіть за цих умов стрічка вже заробила. І, безумовно, заробить ще більше.
"Свінгери" стали ще одим фільмом (разом із, приміром, "Інфоголіком" і "Dzidzio Контрабасом."), який підтвердив формулу успіху на локальному ринку - знімаємо дешево, з медійними обличчями, бажано комедію, добре рекламуємо і отримуємо результат. Які б претензії не були до Ольги Полякової та Даші Астаф'євої як до акторок, але вони привели людей у кінотеатри. Заінтригувала сама тема і назва, бо здатність слова "секс" продавати переоцінити неможливо.
Фото: Facebook-сторінка фільму "Свінгери"
А тепер ще одне питання. Тезу про неможливість заробити на українських фільмах поширили самі продюсери українських фільмів. Особливо тих, які отримують фінансування з Держкіно. А отримують вони переважно значно більше, ніж 2,5 мільйонів гривень, за які приватні інвестори зуміли зняти своїх "Свінгерів". За державні гроші часто знімаються стрічки вартістю 20, 30, 40 мільйонів і більше.
Продюсери плачуться, що провалилися, але знову йдуть на конкурс у Держкіно. При тому, що держава фінансує лиш половину бюджету. Іншу половину мають докласти самі автори. Виходить, що люди втрачають гроші на одній стрічці, але одразу готуються робити наступну, теж потенційно збиткову. Вони або дурні, або святі - третього варіанту нема.
Щоправда, є і винятки. Приміром, "Сторожова застава" заробляє так, що вже почала віддавати частину грошей назад у Держкіно. Її вартість - 40 мільйонів гривень і продюсери, замість скиглити, продали права на показ у 19 країн. Бо лиш в Україні така масштабна робота навіть у нуль не вийде. А крім російського ринку, як виявилося, для нас відкриті десятки інших.
Але таких продюсерів нині - одиниці. Людей, які мислять ринково, які не паразитують на держбюджеті, а думають про успіх свого дітища. Решті ж хвалитися нічим. Відтак, уся ця ситуація ставить перед нами важливі питання.
Чому продюсери провальних проектів знову і знову отримують фінансування? Чому на їхні стрічки виділяються десятки мільйонів? Чому приватні інвестори знімають за копійки і окуповуються, а Держкіно не може перейняти такий досвід? Зрештою, чому десятки зі знятих картин або взагалі не дійшли до глядачів, або пройшли у прокаті майже непоміченими?