live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Агресія РФ, окуповані території та захист суверенітету. Про що новий закон


фото: REUTERS
Майже рік обговорення, більше трьох місяців розгляду в парламенті і три дні голосування за поправки знадобилося, щоб ухвалити закон, який визнає РФ агресором, ОРДЛО - окупованими РФ територіями, а АТО перейменовує в операцію із забезпечення державного суверенітету

Верховна Рада 18 січня остаточно ухвалила закон "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях" №7163. "За" проголосували 280 народних депутатів.

Проти голосували Опоблок майже повним складом та депутати Віктор Балога, Яків Безбах з оточення олігарха Віктора Пінчука та колишній командир “Айдару” Сергій Мельничук. Утрималася Надія Савченко. Самоусунулася від голосування фракція "Відродження", контрольована екс-регіоналом Віталієм Хомутинніком. Також була відсутня під час голосування Юлія Тимошенко та близькі до неї Григорій Немиря та Сергій Власенко.

Можна очікувати, що протягом наступних двох тижнів закон підпише президент і він вступить в силу. Отже, що є і чого немає в цьому законі.

Його неправильно називати “закон про реінтеграцію” чи “закон про деокупацію”. Реінтеграція можлива лише після повернення територій, а механізмів деокупації в законі немає. Деокупацію взагалі не можливо здійснити шляхом прийняття закону. Потрібен примус і всебічний тиск на РФ.

Закон, скоріше, фіксує наявну ситуацію і стосується державної політики щодо окупованої частини Донецької і Луганської областей.

Немає в законі і згадок про Мінські угоди. Їх виключили з президенського варіану закону ще під час першого читання в жовтні минулого року, оскільки партнер президента по коаліції “Народний фронт” був категорично проти включення цих тактичних домовленостей в законодавство.

Також не зовсім зрозумілі претензії, ніби закон дозволяє переміщувати товари на окуповану територію. Адже він просто повторює положення інших законів та постанов щодо перетину людьми та товарами пунктів в’їзду-виїзду на лінії розмежування, які вже діють більше трьох років.

Відомий юрист-міжнародник, що допомагав депутам в доробці закону і може вважатися одним із його співавторів, суддя Міжнародного кримінального трибуналу з колишньої Югославії (2001–2005) та представник України в Раді ООН з прав людини (2006–2010) Володимир Василенко перевагою закону вважає його відповідність до норм та термінології міжнародного законодавства.

Визначення Російської Федерації як агресора виписано згідно Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 3314 "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року.

Про це наголошує і віце-спікер парламенту Ірина Геращенко: “Важливо, що вводяться норми міжнародного права і міжнародна термінологія, зокрема і термін "ефективний контроль". Це наближає українське законодавство до міжнародного і дозволяє українським дипломатам більш ефективно діяти в міжнародних судах”.

Володимир Василенко також стверджує, що в законопроекті немає жодних антиконституційних положень. Навпаки, він підтверджує і посилює інші постанови та нормативні акти, якими було зафіксовано факт російської агресії в Україні. Закон має рамковий характер. Цим пояснюється, чому в ньому немає деталізації і він потребує прийняття рішень президента та Кабінета міністрів. Крім того, природа конфлікту така, що не завжди можливо встановити точні параметри.

Точилися суперечки навколо дати початку окупації. Частина депутатів вважали, що треба зафіксувати окремо дату початку окупації в Донецькій та Луганській областях. Однак творці закону наполягли, що дата початку агресії з боку РФ має бути єдина - 20 лютого 2014 року. Ця дата фігурує в позові України до РФ в міжнародному суді ООН і в матеріалах Міжнародного кримінального суду. Саме від цієї дати ведеться фіксація шкоди, заподіяної РФ на території України.

Також багато зусиль витратили депутати на суперечки, чи треба в цей закон включати згадки про Крим. Існує дві позиції. Одна - що має бути єдиний підхід, єдина практика і єдиний закон щодо всіх окупованих територій - і Донбасу, і Криму. Інша - що вже існують закони щодо Криму, а цей закон мав на меті описати ситуацію саме щодо Донецької і Луганської областей, оскільки там відбувається військове зіткнення в гарячій фазі. Обидва ці підходи мають свої резони і переваги. Однаково можна йти тим чи іншим шляхом. Наразі обрали варіант регулювання різними законами.

В документі вперше дається визначення окупаційної адміністрації РФ на окупованій території двох областей. На думку одного з співавтора закону Володимира Василенка, "ЛНР" та "ДНР" ніякі не окремі терористичні організації, тому що це органи окупаційної адміністрації РФ. І коли ми визнаємо їх окремими терористичноми організаціями, то фактично визнаємо ніби у нас внутрішній конфлікт і це створює зовсім інший статус вимог до РФ. Саме керуючись цією логікою під час голосувань відкидалися всі спроби внести згадки про "ЛДНР" в кінцевий документ.

Зафіксовано три суттєві моменти в законі щодо окупованих територій. Перший - тимчасова окупація Російською Федерацією територій України незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для РФ жодних територіальних прав. Другий - акти окупаційних адміністрацій визнаються недійсними, крім документів на підтвердження фактів народження або смерті, що є міжнародно встановленою практикою. Третій -

відповідальність за дотримання прав людини та становище населення на окупованих територіях несе Російська Федерація і саме вона зобов’язана забезпечити захист прав цивільного населення та створити необхідні умови для його життєдіяльності.

Відповідальність за моральну та матеріальну шкоду, завдану фізичним та юридичним особам, також покладається на Російську Федерацію. Це ставить крапку в спробах покласти на Україна обов’язок утримувати населення окупованих територій.

Також суттєвим моментом закону є фактичне припинення режиму АТО, а військова операція офіційно відтепер називається “відсіч і стримування збройної агресії Російської Федерації”.

Депутат від ”Народного фронту” Дмитро Тимчук вважає, що термін і режим проведення АТО був актуальним для 2014 року, коли діяли неорганізовані бандформування, що підтримувалися Росією, але ще не було чіткої структури окупаційних військ.

Але на сьогодні всі військові формування на окупованих територіях Донбасу організовані в структури 1-го армійського корпусу "ДНР" та 2-го армійського корпусу "ЛНР", які, в свою чергу, оперативно підпорядковані штабу 8-ї загальновійськової армії збройних сил РФ.

“Це вже не якісь окремі військові формування, а частина збройних сил РФ – це окупаційні війська в цілком традиційному вигляді. І те, що Росія цього не визнає, не означає, що немає факту окупаційних військ. Відповідно, переформатовується і наш режим силової операції”, - вважає Тимчук.

Отже, проросійські збройні формування, що діють на окупованих територіях, ніякі не “бойовики”, “сепаратисти”, “повстанці” чи “терористи” - це ірегулярні війська Російської Федерації.

Внаслідок цих змін СБУ усувається від керівництва операцією. Керівництво силами та засобами Збройних Сил України та інших військових формувань безпосередньо у Донецькій та Луганській областях здійснює Командувач об’єднаних сил, який призначається Президентом України за поданням начальника Генерального штабу.

Командувач об’єднаних сил реалізує свої повноваження через Об’єднаний оперативний штаб Збройних Сил України. Повноваження Командувача об’єднаних сил та положення про Об’єднаний оперативний штаб визначаються та затверджуються Президентом. Поки не до кінця ясно, які саме будуть ці повноваження та яким буде розмежування функцій між Командувачем об’єднаних сил та начальником Генерального штабу. Важливо й те, хто саме стане Командувачем об’єднаних сил.

Закон дозволяє силовикам в зонах прилеглих до району бойових дій поводитися як в умовах воєного стану: застосовувати зброю і спеціальні засоби, затримувати осіб, перевіряти у громадян документи, здійснювати особистий огляд громадян та їхніх речей, обмежувати або забороняти рух транспорту, проникати в приміщення та реквізовувати транспорт і засоби зв’язку. Ці норми критикували деякі правозахисники. Але чи реалістично захищатися від агресії, нікого при цьому не обмежуючи в правах?

На загал, закон дає Президенту України достатньо багато повноважень щодо проведення військової операції та впливу на поточну політику щодо окупованих територій. До вже згадуваного, передбачено, що межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях визначаються Президентом за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних сил України.

Також факт остаточного виведення та повної відсутності всіх збройних формувань РФ у Донецькій та Луганській областях у порядку, визначеному цим Законом, встановлюється міністром оборони України та міністром внутрішніх справ України шляхом спільного подання Президентові України, який виключно на цій підставі приймає відповідне рішення.

Такі повноваження Президента стали подразником для значної частини депутатів. Інколи складалося враження, що деякі політики хотіли б взагалі викинути будь-які згадки про Президента з закону. Однак доки саме Президент є верховним головнокомандувачем, доти ці претензії виглядають дещо іраціонально. Вибираючи Президента, варто пам’ятати, що вибираємо також Головнокомандувача.

Як зазначив кінець кінцем голова фракції "Самопоміч" Олег Березюк: “Президент підписав собі великі проблеми, бо він взяв на себе всю відповідальність. І цей закон почне діяти тільки тоді коли Президент підпише укази, які будуть говорити про окуповані території і застосування ЗСУ”. Тут з Березюком можна погодитися. Але, може, це й добре, що хоч в цьому питанні є один зрозумілий відповідальний.

В прикінцевих положеннях закону Верховна Рада дала Президенту дозвіл на застосування ЗСУ та інших військових формувань для здійснення збройного опору. Спосіб, яким ВР схвалила застосування збройних сил, подібний до того, який би був в разі введення воєнного стану, навіть послалися на відповідний пункт 9 частини першої статті 85 Конституції України. Тому претензії, що після цього Верховна Рада не матиме впливу на Президента, дещо дивно чути, особливо, від прихильників введення воєнного стану. Адже, якби це все називалося воєнним станом, то, фактично, дії парламенту були б точно такими ж.

Підсумовуючи, з прийняттям закону маємо більш чіткі юридичні дефініції щодо російської агресії та окупації території України. Покращилося унормування застосування ЗСУ згідно до фактичного стану війни. Щодо практики цього застосувння, то змін майже немає - лише фіксується наявна ситуація.

Очевидно, ухвалення цього “закону про окуповані території” створює незручну і подразливу ситуацію для багатьох у світі, хто хотів би бути делікатним щодо РФ. Можна очікувати, що нашим дипломатам доведеться почути докори, як ускладниться тепер процес “вмовляння” Кремля. Адже вже зараз з РФ заявляють про порушення Мінських угод внаслідок ухвалення цього закону. Можливо, зіткнемося з черговими зволіканням у звільненні заручників чи з посиленням обстрілів з боку ірегулярних військ РФ. Однак узгодити українське законодавство згідно з тим, як оцінює та сприймає ситуацію більшість громадян Україні, безумовно, треба було. І саме на цю волю громадян, втілену парламентом, і має зважати як українська диломатія, так і світ.

новини партнерів

15 серпня, 2018 середа

15 серпня, 2018 середа

14 серпня, 2018 вівторок

Відео

Введіть слово, щоб почати