За чотири роки війни багатьом українцям почало неабияк різати слух слово "герой". Позаяк за весь цей час воно настільки часто вживалося, що встигло страшенно знецінитися. На адресу оперного співака Василя Сліпака ця характеристика звучала з особливою регулярністю - це ж треба, приїхав із самої Франції, покинув успішну кар'єру і помер заради України. Приклад мужності, совісті та патріотичності.
Втім, як мені здається, героєм по-справжньому його показали саме автори стрічки "Міф", яка нині вийшла у широкий прокат. І аж ніяк у звичному пафосному сенсі, а зовсім навпаки. Зараз у кіно можна отримати дуже рідкісну можливість - почути, нарешті, правду про тих, кого ми називаємо "нашими героїями".
Два слова про режисерів. Кілька років тому Леонід Кантер та Іван Ясній зняли документальну стрічку "Добровольці Божої чоти". Це була чи не перша велика спроба розповісти, хто такі кіборги. І вже там автори намагалися уникати пафосного героїзму. Захисники аеропорту страшенно багато реготали: під час обіду, під час обстрілів - коли доведеться. До того ж, це один із тих українських фільмів, які нині можна знайти у відкритому доступі.
Так ось, у стрічку про Василя Сліпака режисери додали не лише гумору, а і мультиків (ними займався Юрій Журавель). Як на мене, у "Міфі" немає і того нафталіну, яким часом засипають розповіді про наших визначних людей. Там доволі сучасна кіномова, з динамікою, експериментами і без дикторської начитки з нотками офіціозу. Одним словом, я вважаю, що робота Кантера та Яснія - це один з кращих прикладів вітчизняної документалістики.
І головне - вони зробили те, що не наважується зробити більшість наших кінематографістів. Вони зняли фільм з розрахунку, що у глядачів є мізки. Бо він радше ставить питання, а не нав'язує відповіді. І головний персонаж тут не є іконописним, що з німбом на голові покинув цю грішну землю. Це людина, яка однозначно є героєм, та лише у кінематографічному сенсі.
Париж. Василь Сліпак виходить на балкон у халаті і починає співати. Так гучно, що люди зупиняються і шукають джерело звуку. Коли публіки вже достатньо і вона уважно дивиться, Василь розгортає халат, під яким зовсім нічого немає. Кілька секунд тішиться ефектом, прикривається і зникає у квартирі.
Це – одна з ключових історій, бо потім ми зможемо провести паралелі. А чи не була війна для Василя тим самим, що ця міні-вистава? Театральний жест артистичної людини, яка живе емоціями, але не розумом. Чоловік, сповнений ексцентричності, який захоплюється сильно, але ненадовго - як можна розцінювати його бажання піти на війну? Це патріотизм чи дурість? Це бажання захистити країну чи похизуватися собою?
Як я і писала вище - стрічка лише ставить питання, а відповіді у кожного свої. Штука у тому, що такі питання у нас не так часто піднімаються, а варто було б. Одразу кілька героїв говорять одну і ту саму фразу: чому Василя ніхто не зупинив? Чому ніхто не сказав, що воїн з нього такий собі? Що місце його не на війні, а на оперній сцені, бо співав він ліпше, ніж воював.
І, зрештою, головне питання фільму, яке, власне, і винесене навіть на постери. За що загинув Василь Сліпак? Герої стрічки не лицемірять і дають досить різні, зокрема і дуже неприємні відповіді. Як про значення, так і марність цієї смерті. А разом із тим - багатьох інших смертей тих військових, про яких не знімуть фільм, а лиш складуть із їхніх імен статистику.
Як на мене, авторам "Міфа" вдалося створити водночас тверезу, але і не зрадофільську історію. Там немає істеричного заламування рук, мовляв, усе немає сенсу, тому давайте здаватися. Проте є дуже чіткі пропозиції, що ж нам з вами робити. Серед них така - давайте кожен робити свою справу максимально добре. Не обов'язково йти на війну, аби захищати країну. У нас далеко не один фронт, їх значно більше.
Василь Сліпак мав в руках цю саму владу культурної дипломатії, коли люди мистецтва доносять позицію однієї країни до інших. Чому він не розумів, що це теж важливо? Особисто для мене усі пояснення винесені на найбільш помітне місце - у назву. "Міф" - позивний Василя, скорочене ім'я одного з героїв, якого колись довелося грати на сцені. Мефістофель. Його мета - заплутати, обдурити, не дати побачити істини. Наш герой добровільно віддає свій талант, харизму, любов та життя. Він віддає абсолютно все. Чи був у всьому цьому сенс - вирішуйте самі.
Точка зору редакції Еспресо.TV може не збігатися з точкою зору авторської колонки. Еспресо не впливає на зміст авторських колонок і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють в них.