live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Російські вибори. Путін отримав мандат на подальшу ескалацію напруженості у світі

На виборах президента РФ Володимир Путін отримав найвищій результат за всю новітню історію Росії, заручившись підтримкою 76% голосів виборців та отримавши таким чином своєрідний мандат на подальше проведення агресивної зовнішньої політики

18 березня в Російській Федерації відбулося те, що офіційна влада чомусь вперто називає "виборами" президента. Хоча насправді мова йде скоріше про перепризначення верховного лідера на черговий шестирічний (раніше – чотирьохрічний) термін. З одного боку, "вибори" нічого не вирішували – адже абсолютно ніхто не сумнівався в пролонгації повноважень нинішнього російського монарха. З іншого – голосування все ж таки мало важливе символічне значення, адже мова йшла про рівень суспільної підтримки не так персонально Путіна та його режиму, як генеральної лінії на конфронтацію з усім світом, причому – ціною значного зниження життєвих стандартів пересічного росіянина.

Становлення режиму

Насправді, останні реальні та конкурентні вибори президента РФ відбулися у далекому 1996 році, коли чинний господар Кремля Борис Ельцин (а ліберали, навіть відносні, майже ніколи не бувають популярні у російському суспільстві) зійшовся в поєдинку з кандидатом від КПРФ Генадієм Зюгановим. Реваншистські настрої в російському суспільстві домінували вже тоді, і Зюганов був значно популярнішим за відносно ліберального Єльцина. Проте, завдяки тотальній підтримці олігархату (який контролював ключові ЗМІ), політичних еліт та нечисленних реформаторів, що спромоглися об’єднатися задля недопущення на престол комуніста, Єльцин спромігся виграти вибори.

Вже наступні перегони засвідчили повну без альтернативність російського політичного життя: сили реваншу на чолі з прем’єр-міністром і екс-очільником ФСБ Володимиром Путіним перемогли у першому турі  з рахунком у 53 відсотки голосів.

Засівши у Кремлі, Путін дуже швидко монополізував усю владу. З олігархічною вольницею зразка 1990-х було покінчено, керівники велетенських фінансово-промислових груп або присягнули новому володареві (як Абрамович та Потанін), або були змушені тікати за кордон (Березовський, Гусинський), або ж опинилися у в’язниці (Ходорковський). Медіаактиви були конфісковані і поставлені на службу режиму, опозиція – знищена політично (а подекуди – й фізично). Завдяки тотальному контролю над ЗМІ, агресивній націоналістичній та анти західній риториці (яка так до вподоби більшості громадян Федерації) та сприятливій кон’юнктурі на зовнішніх ринках (передусім – високим цінам на вуглеводні), що дозволяла тримати рівень життя людей на більш-менш пристойному рівні, Володимир Путін став надзвичайно популярним. Гоніння на представників великого бізнесу закріпило архетип ний образ доброго царя, що карає злих бояр; а протистояння з Заходом лестило самолюбство пересічного росіянина.

При цьому проблеми в Росії за часів правління Путіна наростали як сніжний ком. Розгул злочинності, шалена корупція, грабунок держави найближчим путінським оточенням (на очах колишні друзі, тренери та кухарі Володимира Володимировича перетворювалися на нових олігархів); домінування в економіці великих державних корпорацій при несприятливому кліматі для малого та середнього бізнесу; міграція талановитої молоді на Захід внаслідок неможливості знайти застосування вдома; тотальна залежність економіки від експорту вуглеводнів (фактично, країна продавала нафту і купувала за ці гроші все інше); зміна етнічного складу великих міст внаслідок шаленої неконтрольованої міграції з Середньої Азії та Північного Кавказу. Втім, все це не ставало на заваді популярності нового царя: у 2004 році за Путіна проголосувало більше 71-го, а у 2012 році – понад 63 відсотки.

Вибори на фоні глобальних конфліктів

Разом з тим, контекст цьогорічних перегонів кардинально відрізнявся від усіх попередніх.

Починаючи з лютого 2014 року, Кремль взяв курс на ескалацію напруженості, розпочавши цілу серію керованих та некерованих конфліктів у всьому світі. Анексія Криму і вторгнення на схід України; масові бомбардування в Сирії і заохочення режиму Башара Асада до використання хімічної зброї; загравання з різними сторонами громадянської війни у Лівії; втручання у виборчі процеси у Сполучених Штатах, Франції, Німеччині та Італії; у референдуми у Великій Британії та Каталонії; пропагандистська війна телеканалів Russia Today, Sputnik та цілої армії інтернет-ботів проти західних цінностей, успішні спроби корумпувати еліти у Західній Європі та не такі успішні – у США;  як апофеоз, атаки на території Великої Британії з використанням зброї масового знищення не вибіркової дії, - список можна продовжувати до безкінечності.

Читайте також: "Ми – люди ввічливі": про дуель британської стриманості та російського хамства в Радбезі ООН

Все перераховане призвело до протидії Заходу: санкцій, торгових та інших обмежень. У сукупності з падінням цін на нафту це досить сильно вдарило по гаманцю пересічного росіянина, а також поставило під загрозу доходи та стиль життя політичного- та бізнес-оточення Путіна, що звикло купувати нерухомість, навчати дітей та тримати гроші та ненависному Заході. Відповідно, Вибори-2018 можна розцінювати як плебісцит, на якому пересічні росіяни мали дати відповідь: чи до вподоби їм агресивна зовнішня політика ціною зменшення їх статків.

Виборча кампанія цього року вже звично проходила в атмосфері відсутності будь-якої альтернативи. Єдиний серйозний опонент Володимира Путіна – Олексій Навальний – був усунутий від перегонів. Намагаючись делегітимізувати перезатвердження Путіна, Навальний закликав своїх прихильників бойкотувати голосування. Цей заклик органічно лягав у канву небажання пересічного росіянина йти на вибори – справді, навіщо, якщо результат відомий заздалегідь?

Відповідно, завданням режиму було забезпечити максимальну явку – за будь-яку ціну. Заступник голови адміністрації президента РФ Сергій Кірієнко отримав інструкцію – забезпечити явку не менше 70%. Останні кілька тижнів життя в Росії перетворилося на суцільну пропагандистську кампанію з метою хоч якось затягнути виборця на дільниці. У хід йшло все – реклама з еротичним підтекстом; ролики, що змальовували апокаліпсис у випадку неучасті в голосуванні; пряме матеріальне заохочення. У день голосування на виборчих дільницях можна було за безцінь придбати продовольчі товари, безкоштовно отримати квитки на розважальні заходи, виміряти тиск та ін.

Вірусний ролик, що закликає росіян йти на вибори

Щоб розпалити націоналістичний запал широких мас, дата виборів була призначена на річницю анексії Криму – 18 березня цього року. Було заздалегідь оголошено, що сам господар Кремля буде голосувати на території анексованого півострову. У щорічному посланні до Федеральних зборів Путін розповів про нову чудо-зброю, яка має перетворити ворогів Росії на радіоактивний попіл; і показувати яскраві мультики в дусі "Зоряних воєн". Нарешті, невідомо, чи випадково хімічна атака в Солсбері і різке погіршення російсько-британських взаємин сталося якраз напередодні російського "волевиявлення".

Читайте також: Непередбачувана траекторія Кремля. Чому Путін грозить світу новою зброєю

І, щоб хоч якось пожвавити вибори і заманити на дільниці аполітичну молодь, було дозволено участь у виборах Ксенії Собчак – такого собі "ерзац-Навального", який, втім, на відміну від відомого розслідувача корупційних оборудок Кремля, не становить жодної загрози чинному режимові.

Легітимізація агресії

За результатами "виборів", Путін отримав найвищій рівень довіри за всю новітню історію. Чинного господаря Кремля і всієї Росії підтримали 76% виборців. А, якщо додати до цього ще голоси, подані за комуніста Павла Грудініна та ультра націоналіста Володимира Жириновського, то можна сміло стверджувати – курс на агресивну конфронтаційну лінію підтримують біля 95% (!!) тих, хто прийшли на виборчі дільниці. Крім того, спрацювали й заходи, спрямовані на залучення виборців до процесу – явка перевищила показники 2012 року, склавши 68% (хоча й була нижчою за показники 1996 та 2008 років).

Найнижчою була явка (а також підтримка Путіна) у Москві – що цілком зрозуміло. Саме в столиці зосереджена найбільша кількість так званого "креативного класу" - програмістів, дизайнерів та інших "просунутих" людей, які або симпатизують Навальному, або просто не сприймають путінський режим. Найвищих показників влада добилася на Північному Кавказі та в окупованому Криму. Що також цілком зрозуміло: на Кавказі звикли "прислухатися" до "рекомендацій" місцевої влади. Що ж стосується анексованого півострову, то більшість опозиційно налаштованих людей давно залишила анексований півострів. Або ж – це особливо стосується кримських татар – просто не прийшли на дільниці.

До речі, симптоматично поглянути на тих, хто вже встигли привітати Путіна з переобранням. Серед тих, хто зателефонував – світочі демократії і лідери реформ: президент Азербайджану Ільхам Алієв, президент Білорусі Олександр Лукашенко, казахський лідер Нурсултан Назарбаєв та очільник Таджикистану Емомалі Рахмон. Не втримався також проросійський президент Молдови Ігор Додон. З поза-меж єдиного та неділимого - лідери таких просунутих країн, як Куба, Венесуела, Сербія, Республіка Сербська (націоналістичне сербське утворення у складі Боснії та Герцоговини) та Болівія. Зателефонував також голова КНР Сі Цзиньпін, якого щойно наділили майже імператорськими повноваженнями і зробили мало не по життєвим правителем Піднебесної.

Читайте також: Одна країна, один імператор: Сі Цзиньпін перетворюється на пожиттєвого правителя Китаю

Загалом, на виборах, що проходили під знаком брязкання ядерною зброєю та "Новачком", режим отримав приголомшливу підтримку. І мандат на подальшу ескалацію. І про це варто думати дуже швидко – і не лише нам, українцям, грузинам чи прибалтам. Останні події показали, що ареною гібридної війни може стати будь-яка країна та будь-яке місто в світі.

новини партнерів

22 травня, 2018 вівторок

22 травня, 2018 вівторок

21 травня, 2018 понеділок

Відео

Введіть слово, щоб почати