Дивним чином виходить, що західні політики, які виявляються жертвами розслідувань, пов'язаних із власною фінансовою нерозбірливістю, одночасно є особистими друзями Володимира Путіна і прихильниками "конструктивного діалогу" з Москвою.
Так було з Сильвіо Берлусконі, так сталося з Ніколя Саркозі. І, думаю, це - далеко не остання історія, яка ілюструє точність цієї тези.
І це, звичайно ж, ніякий не збіг. Це проблема частини західного політичного істеблішменту - відсутність будь-яких моральних і політичних цінностей, нерозбірливість у зв'язках, шалений кар'єризм. Ніхто не може назвати Берлусконі або Саркозі бездарними політиками. Ні, навпаки - вони талановиті люди, які тонко відчували електоральні настрої і розуміли, як отримати владу.
Але це владолюбство ніколи не супроводжувалося елементарним інстинктом державних діячів. Саме тому роль, яку такі політики грають в прийнятті принципових рішень, іноді стає просто зловісною. Найпростіша ілюстрація - участь Саркозі у врегулюванні конфлікту Росії та Грузії. Саме це посередництво допомогло тоді фактично зрівняти агресора і жертву, вивести Кремль з-під можливого санкційного удару і розчистити Путіну дорогу до Криму. Ось вам і весь Саркозі.
При цьому не можна сказати, що такі нерозбірливі політики щось приховують від публіки. Так, фінансування від Каддафі Саркозі дійсно не афішував. Але вся його кар'єра пов'язана з пристосовництвом і зрадою. Те, як колишній президент Франції обійшовся зі своїм багаторічним покровителем і попередником Жаком Шираком, бачила вся Франція.
Але нічого - проголосувала й не скривилася. Навіть коли репутацію Саркозі було безнадійно зіпсовано, коли здавалося, що йому немає місця у великій політиці, він зробив спробу повернення - і мало не став кандидатом від правих сил на останніх виборах президента країни.
А Берлусконі - повернувся і вже збирався призначати кандидата на посаду нового прем'єр-міністра Італії. І тільки успіх популістів "вищого рівня" зашкодив приятелю Путіна в дорозі до влади. Чому потрібно дивуватися, що такі політики постійно виходять сухими з води, якщо їх підтримує суспільство?
Для нас це теж хороший урок. Зовсім не кожний західний політик, громадський активіст або журналіст - євангеліст Матвій. Стаття у провідній газеті, гнівний звіт правозахисної організації, рішення президента чи прем'єр-міністра шанованої країни - все це може бути просто банально оплачено будь-яким авторитарним режимом. А оскільки кількість таких режимів у світі зменшується, всі дороги в наш час ведуть до Москви.