Можна, звичайно, ставитися до заяв Надії Савченко як до проявів неврівноважної егоцентричної свідомості. Можна вважати, що це ознаки психічного розладу або не найбільшого розуму. Але найголовніше - Надія Савченко навіть і не приховує своїх намірів, нехай і намагається сьогодні надати їм якийсь "жартівливий" характер.
І саме тому держава, яка себе поважає, має забезпечити їй ... не покарання, ні - покарання призначає суд - а чесне розслідування. Це чесне розслідування і є захистом Української держави, українського парламентаризму і, в кінцевому рахунку, інтересів громадянки України Надії Савченко.
Тому що тільки сильна держава може захистити інтереси будь-якого свого громадянина - в тому числі і того, хто винен у злочинах і має понести за них заслужене покарання. А слабка держава не може захистити нікого, навіть злочинців - історія з виправними установами на окупованих територіях це прекрасно продемонструвала.
І ще одна дуже важлива обставина, яка характеризує нинішню ситуацію. Держава - якщо вона хоче вижити, звичайно - не повинна ставати ані здобиччю чужих окупантів, нехай навіть дуже розумних, ані здобиччю власних ідіотів, нехай навіть дуже патріотичних. Вона загине і в тому, і в іншому випадку.
Завдання будь-якої держави - захищати громадян від ворогів і безумців. Коли Савченко каже колегам, що підрив парламенту - це мрія кожного українця, вона виступає не від імені всього народу, а від імені тієї його частини, яка просто не здатна задуматися про наслідки своїх бажань, своєї ненависті до влади, своєї неготовність до цивілізованої політичної боротьби.
Це і є люмпен в його найбільш огидному прояві. І я зовсім не скажу, що такий люмпен не може отримати владу. Отримав у Росії 1917 року або в Німеччині 1933-го. Чому ми не можемо повторити?
Різниця тільки в тому, що коли люмпен приходить до влади у великих країнах, в імперіях, він знищує спочатку нормальне життя своїх співгромадян, потім - навколишнього світу і потім гине. А перемога люмпена у такій слабкої країні, як Україна - це вирок тільки нам і нашій країні. Маю велику надію, що українці не відрізняються схильністю до суїциду. Не хочу жити серед самогубців.
Але серед шизофреніків я вже живу. Мені, людині, що послідовно виступав проти скасування депутатської недоторканності, смішно спостерігати за тим, як люди, які завжди були прихильниками такого рішення, зараз обурюються в зв'язку з можливістю скасування недоторканності для Савченко.
Мені смішно спостерігати, як депутати, які роками обіцяють громадянам скасувати цю недоторканність, зараз діляться з виборцями роздумами - голосувати їм чи ні? Та якби ви всі виконували свої обіцянки - ті, за які вас, власне, і обирають - так ніякої недоторканності не було б уже років 10 і Савченко вже кілька тижнів як перебувала б в тюремній камері!
Це, звичайно, не шизофренія якась. Це звичайний український цинізм, який просочує все пори нашого існування.
Цинізм, який дозволяє обиратися на популістських гаслах, не виконувати божевільних обіцянок - і переобиратися ще раз.
Цинізм, який дозволяє видавати особисті інтереси за патріотизм і жити з цибулею в кишені, щоб заплакати в будь-який відповідний момент.
Цинізм, який дозволяє перетворювати на вигідний бізнес те, за що в нормальному світі люди ризикують життям - боротьбу з корупцією, чесну журналістику, навіть війну.
Цей цинізм суспільства і породжує популізм влади.
Українці люблять прислів'я про рибу, яка гниє з голови. Але це - неправильний переклад знаменитого афоризму. Риба смердить з голови. Смердить з голови тому, що гниє зсередини.