Днями міністр закордонних справ Павло Клімкін запропонував українцям подискутувати щодо паралельного функціонування латинської та кириличної абетки.
За словами міністра, до такої ідеї його підштовхнув польський історик та журналіст Зємовіт Щерек, який запитав у пана Клімкіна "чому б Україні не ввести поряд з кирилицею латиницю".
Чи здатна зміна абетки наблизити нас до Європи та зробити українську мову зрозумілішою для світу
Нова мода чи тривала дискусія
Хоча ідея переходу на латинку й виглядає дещо екзотично, але вона далеко не нова. В грудні 2017 року на сайті Адміністрації Президента навіть з’явилася петиція про перехід на латиницю.
Зараз існує як мінімум десять варіантів української латинки, які по-різному бачать українську мову на письмі. Ось, наприклад, як виглядає Гімн України в кількох проектах:
Джерело: Вікіпедія
Історично першим варіантом української абетки латиницею прийнято вважати варіант від священника та мовознавця Йосипа Лозинського, який запропонував його ще в далекому 1834 році. За основу мовознавець взяв польський правопис.
Попри те, що варіант Лозинського не отримав широкої підтримки українців, суперечка навколо цього питання викликала десятки дискусій (які навіть отримали власну назву - “азбучні війни”). Та ідея отримала підтримку з боку самого імператора - 1852 року Франц Йосиф I наказав відповідати на звернення українців українською мовою в латинському правописі Лозинського.
Ще один варіант української латинки запропонував чеський славіст Йосиф Їречек. За основу він брав вже правопис чеський. Ідею Їречека підтримали на правобережній частині України, зокрема Михайло Драгоманов навіть переклав на латинку “Кобзар” Тараса Шевченка.
1927 р. в Харкові проходила Всеукраїнська правописна конференція, де латинку пропонували прийняти як частину українського правопису. Однак в ході голосування виявилося на два голоси “проти” більше.
В інтернеті є навіть кілька онлайн-транслітераторів, які миттєво перекладають текст кириличними літерами на латинку, до того ж в різних правописах.
Більше того, якщо підтримуєте ідею та хочете звикнути до української латинки, можете спробувати застосунок для браузера (Google Chrome i Mozilla Firefox) від Павла Івашкова, який “перекладе” на латинку навіть інтернет-сторінки. Можна вибирати десять різних варіантів латинки, включно з офіційним транслітом. Ось як, наприклад, виглядає наш сайт:
Чи про нищення традицій це
“Я абсолютно переконаний, що Центральна Європа може повністю відродитися лише після звільнення України від пострадянськості. Лише в такому разі це буде цілісний, самодостатній та успішний проект”, - пояснив Клімкін необхідність дискусії.
Але “звільнення України від пострадянськості” означає нищення споконвічних традицій (адже кирилицею послуговувалися ще в часи Русі), часто дорікають противники введення латинки.
“Фактично, у випадку запровадження латиниці, ми як українці не "повернемося до себе", а навпаки - "втечемо від себе", переслідуючи одну-єдину (втім, важливу і слушну) мету - віддалення від "русскава міра" і наближення до Європи”, - пояснює в коментарі Еспресо активіст громадської ініціативи "Дріжджі" Максим Коболєв.
“Але Україна і так завжди була і є Європою, в цивілізаційному розумінні, навіть попри те, що ми завжди використовували кириличну абетку”.
Натомість прихильники вважають, що сучасна кирилиця вже далека від вигляду часів Русі. Тодішня абетка містила багато букв, якими ми не користуємося, тому жодний українець без підготовки не зможе відразу почати читати стародавні документи.
Та й кирилицю нам нав’язали, вважає мовознавець Юрко Зелений: “Діловодство королівства Данила Галицького велося латинською мовою і латинковою українською. Рукописи доби Богдана Хмельницького творили українською мовою латинською абеткою”.
Після переходу на латинку українська мова стане першою за кількістю носіїв серед слов’янських мов, що використовують латинську абетку. Тож іноземцям стане значно легше її вивчити, а українські діти легше опановуватимуть іноземні мови, адже непотрібно буде вивчати дві такі різні абетки, доводять прихильники переходу.
А слов'янські нації Європи (поляки, чехи, словаки, словенці, хорвати, албанці) взагалі зможуть з більшою чи меншою легкістю читати українською.
Щоправда, перехід може датися доволі тяжко, адже громадянам доведеться немов заново вивчати грамоту. Письменник Андрій Любка вважає, що це триватиме не дуже довго, адже вже з другого-третього речення наш мозок перемикається, ми починаємо читати швидко, не задумуючись над абеткою.
Прагматичність переконала українців писати есемески латинкою, бо так можна використовувати 160 символів, а кирилицею - вдвічі менше, наводить аргумент Любка.
Читайте також: Геть від "русского міра". Чи потрібен Україні кириличний алфавіт
Зрештою впровадження латинки знищить пекло транслітерації у вуличних табличках, вивісках та зовнішній рекламі, а самі громадяни отримають шанс на нормальні імена в закордонних паспортах. Зараз в Україні затверджена транслітерація на основі англійської мови, яка не враховує пом’якшень. Як результат, звичні українські імена на кшталт Андрій (Andrii) або Юрій (Yurii) неможливо без втрат транслітератувати назад. Однак це потребує коштів.
“Перехід на латиницю завдасть українській мові більше шкоди, аніж користі”, - пояснює в коментарі Еспресо Лілія Брудницька, учасниця Центру структурної політології "ВибіР". - “Замість поширення та зміцнення нашої мови ми дістанемо звуження її використання. Цю загрозу міністр закордонних справ чомусь не взяв до уваги. До того ж, ми так довго виборювали ідентичність, щоб нині сліпо наслідувати Захід, що нам не радять самі ж західні фахівці”.
Поступовий перехід
Міністр запропонував обговорити паралельне використання двох абеток. Наскільки прийнятний такий варіант?
“Можна розробити український варіянт латинки. Серби мають і кириличний, і латинський варіянти, але цілком переводити українську мову на латинку не варто. Мусимо поважати свої традиції, зокрема й у письмі”, - пише доктор філологічних наук Олександр Пономарів в своєму блозі на “ВВС Україна” (правопис автора збережено - Еспресо).
Зрештою шляхом поступового переходу та паралельного використання пішли більшість країн, які наважилися полишити кирилицю.
Зараз звичними для нас літерами послуговуються в Росії, Білорусі, Киргизстані та Таджикістані. Також кирилицю використовують у Болгарії та низці інших країн Балканського півострову.
Наприклад, Боснія і Герцеговина та Чорногорія мають два алфавіти, але офіційну комунікацію обидві держави ведуть латиницею.
Натомість чимало країн вибрали латинську абетку, зокрема:
Азербайджан — в 1991 рік оголосили повернення до латинки, однак фактично вдалося реалізувати це рішення аж в 2001 році.
Туркменістан — 1991 рік також взяв курс на латинську абетку.
Узбекистан — в1993 році також відмовилися від кирилиці. Навчання у школах та робота переважної частини ЗМІ тут йде латиницею. Частині чиновників дозволено використовувати кирилицю.
Молдова — 1989 рік, запровадили абетку, дуже схожу на румунську.
Казахстан — в 2017 році президен країни оголосив про прискорений перехід на латинку, який має завершитися до 2025 року. За останні 100 роки казахи вже втретє міняють абетку.
В кожній з цих країн є населення, яке досі послуговується кирилицею. Але з часом в цих країнах розраховують на повний перехід, як це свого часу сталося з Туреччиною.
Перехід на латинку дав змогу туркам суттєво відмежуватися від спадщини Османської імперії.
Дійшло до того, що сучасні турки не в змозі прочитати жодного турецького тексту, написаного до 20 століття, без вивчення мови.
Водночас, реформа дала змогу Туреччині здійснити "цивілізаційний ривок" в європейському напрямі, і зараз вона є найрозвиненішою країною арабського світу, пояснює Максим Коболєв.
Однак значно важливішим і нагальнішим для реального "відриву від Москви" для України активіст вважає питання відсутності мовного законодавства. Адже після скасування закону Ківалова-Колесніченка в українському правовому полі утворилася гігантська дірка і питання застосування мов регулюється лише декларативною ст. 10 Конституції та окремими галузевими законами (Про освіту, Про державну службу тощо).
Для переходу на латиницю, як доводить світова історія, необхідні такі фактори: наявність волі суспільства, яке б рішуче хотіло змінити своє письмо, та політична воля. “Нині ми не маємо ні одного, ні другого”, - підсумовує Андрій Любка.