"Золоту дзиґу" часто називають "українським Оскаром". Зізнатися, я не надто люблю це порівняння. Ну, це так як "українська Венеція" чи "український Париж" - трішки перечить поняттю самодостатності. Організатори премії теж не в захваті.
Але, вочевидь, мусимо змиритися, бо це найшвидший спосіб пояснити це явище. Зрештою, принцип "Дзиги" точно такий, як і в Оскарів - переможців обирають кіноакадеміки, люди з індустрії. Українська кіноакадемія сформувалася якраз рік тому - навмисне для першої в історії "Золотої дзиги".
Днями вони оголосили номінантів, а вже 20 квітня ми знатимемо і переможців. Головна категорія - кращий фільм і цьогоріч з нею все дуже цікаво. По-перше, настав, нарешті, той час, коли дійсно є з чого обирати. Усі інші роки, на усі інші наші премії номінувалося фактично усе, що було.
Нині ж деякі навіть порівняно успішні стрічки не змогли потрапити до головної номінації - немає "Інфоголіка", "Червоного", "Чужої молитви". Просто тому, що з'явилися ще успішніші.
По-друге, боротьба розгорнеться між страшенно різними фільмами і супроводжуватиметься вона палкими дискусіями. Не кажучи вже про справжню інтригу з переможцем. Уся справа в тому, що за перемогу боротимуться народні улюбленці з улюбленцями публіки кіноманської. А це люди з абсолютно різних таборів. Поясню на прикладах самих номінантів.
"DZIDZIO Контрабас".
Фільм був надуспішним у прокаті, але критики та фестивальна публіка просто сатаніли. Мовляв, не фільм це, а примітивний зліпок чортзна-чого. Гумор - дурнуватий, режисура - погана, гра акторів ще гірша, сценарій - бездарний. З таким вердиктом, звісно, можна погодитись, особливо коли хочеться якоїсь тонкої комедії з глибоким змістом. Але публіці такий фільм прийшовся до смаку - він легкий, без особливих вихилясів, про наше життя, люди бачили знайомі ситуації, до того ж - українці хочуть комедій.
І автори дали те, чого хочуть люди. Важливо ще і те, що "DZIDZIO Контрабас" був страшенно добре продуманий з точки зору бізнесу - у нього була добра рекламна кампанія, впізнаваний головний герой, хороший розголос. Тобто усе робилося для того, щоб стрічку не лише зняти, але і донести до глядачів. Що, власне, і відбулося. У деяких кінотеатрах "DZIDZIO Контрабас" збирав більше публіки, ніж голлівудські блокбастери.
"Кіборги"
Тут критики були дещо поблажливішими, але однаково більшість із них фільм оцінила радше негативно, ніж позитивно. Їм хотілось більшого - суперечливіших героїв, їхнього складного вибору, більшої критики держави, кінематографічнішої картинки. До того ж - дехто просто недолюблює режисера Ахтема Сеітаблаєва персонально - але про це згодом.
Але глядачі вирішили інакше. У залах були аншлаги і касові збори стали рекордними. У коментарях самих захисників аеропорту теж не відчувалося розчарування - багато з них публічно заявляли, що усе так і було, фільм сподобався, викликав спогади та емоції. Автори багато у чому опиралися саме на їхню оцінку, відтак подекуди гостро реагували і реагують на слова критиків про те, що "не дуже-то все реалістично у фільмі". Мовляв, вас там не було, тому що ви взагалі можете знати.
"Припутні"
Тут вже починається трішки інша історія. Бо Аркадій Непиталюк свою дебютну повнометражну стрічку зняв так, що вгодив обидвом таборам. Критики писали позитивні тексти, глядачі теж переважно лишились задоволеними. Проблема лиш у тому, що останніх виявилося вкрай мало. Цю дійсно народну комедію чи швидше трагікомедію не надто добре рекламували. А пропоція усе ж вирішує багато. Часто потенційна аудиторія просто не звертала уваги навіть на постери у кінотеатрах, ну бо хто його знає, що за "Припутні" такі.
Між тим, це історія про українське село, якої нам із вами страшенно бракувало. Це не чергові приторні змалювання у стилі "верби та калини". Герої - ніякі не причмелені поетичністю люди, вони до біса справжні, зі своїми тарганами, сімейними сварками і трагедіями. І що важливо - ця трагедія не змушує глядачів впадати у депресію від нестерпності та безвиході. Це дійсно смішна історія, яку ви, якшо хоч трохи знайомі з українським селом, впізнаєте одразу. Тому цей мікс смішного і сумного добре показує недоліки нашого життя, але і дає те вже всім набридле світло в кінці тунелю.
"Стрімголов"
В принципі, про цю психологічну драму я можу сказати приблизно те саме. Ні, не про світло у тунелі, а про різнобічність. Дебютний повний метр Марини Степанської, як на мене, теж зроблений так, аби догодити різній публіці. Це розумне, з технічної точки зору добре зроблене кіно, яке можна і людям показати, і на фестиваль відправити, вже пробачте за таку характеристику. Історія про двох молодих людей, які зустрічаються, закохуються, але трішки не можуть розібратися у самих собі. Антон - талановитий музикант, який бореться з алкогольною та наркотичною залежністю, Катя - вирішує чи переїздити їй до Берліна зі своїм хлопцем.
Їхня зустріч та раптові почуття лиш ускладнюють життя, принаймні мені так здалося. До того ж - у "Стрімголов" є харизматичний, красивий і сильний дідусь Антона, який, за словами режисерки, часом здатен привабити глядачів більше, ніж головні герої. І я не можу з цим не погодитись. Одним словом, це недурна, зрозуміла, добре розказана історія, трішки сентиментальна і трішки екзальтована, але не приторна - вона мала усі шанси на успіх у глядачів. Але вони знову не мали змоги дізнатися про свій шанс на хороші емоції. Фільм був у прокаті двічі і обидва рази позиціонувався як така собі робота не для всіх.
"Рівень Чорного"
Ну а тут вже пішов справжній гардкор. Експерементальна стрічка Валентина Васяновича не мала жодних шансів на масовий успіх, проте викликала шквал захоплень від поціновувачів елітарного кіно. Частина глядачів на Одеському фестивалі просто виходила із зали, бо ж, мовляв, яка немислима нудятина - жодних діалогів, жодного слова. Режисер знімав свого друга і його життя. Герой - весільний фотограф, який вже зовсім розгубився. Він знімає чужі весілля, але з власним щастям у нього повний крах. Він живе з татом і котом, стосунки з дівчиною якось не клеяться - життя-біль, одним словом.
Але навіть найбільші ненависники арт-гаусу не змогли б дорікнути "Рівню чорного" своїм коронним - "чорнуха". Бо надія в цій історії таки є і з'являється вона з найбільшої чорноти. Стрічка висувалася від України на Оскар в категорії "Найкращий фільм іноземною мовою" і цього разу було абсолютно не соромно за те, що ми подаємо. Але продюсери, на жаль, не змогли використати подання на цю премію як шанс добре прорекламувати свою роботу. Так, вона б ніколи не зібрала великої каси, але про неї знало б значно більше людей. Бо вже зараз точно зрозуміло, що "Рівень чорного" - це явище у нашій культурі, яке зовсім не заслуговує на тишу.
Ось такі п'ять кандидатів, дуже різних, відтак і гонка стає цікавішою.
До того ж, є багато інших номінацій, за якими цікаво буде стежити, але переважно добрим знавцям нашого кінопроцесу - приміром, "найкращий сценарій" або "найкращий оператор". "Прості люди", втім, мають гарну нагоду повболівати за акторів, хоча, нині вони ще не набрали того статусу зірковості, до якого ми усе ж йдемо.
До того ж, шановні читачі, ви маєте шанс таки подивитись ці номіновані стрічки, якщо досі цього зробити не вдалося. Київські кінотеатри "Жовтень" та "Бумер" з 2 по 11 квітня влаштовують спеціальні покази. А "Припутні" можна глянути і окремо - у кінотеатрі "Україна" 2 квітня.
До того ж, ви можете ще і проголосувати за своїх фаворитів, бо організатори "Золотої дзиги" цьогоріч запланували номінацію "Вибір глядача". Його можна зробити ось тут .
Поки у двобої зійшлися два лідери - "Дзідзьо. контрабас" та "Кіборги". Як на мене, то очевидно, що переможе хтось із них. Бо ці роботи не лише масові, а їх ще і можна знайти в інтернеті, а це суттєво розширює аудиторію.
Зайве нагадувати, що голосувати потрібно за власними вподобаннями, а не тому що хтось попросив когось підтримати. Будемо сподіватися, що і автори стрічок не будуть такого просити у всіх можливих друзів та родичів.
Ну а що ж до самих кіноакадеміків, то попросити їх бути чесними, звісно, теж можна, але чи дослухаються. Усе ж наша кіноспільноста поки дуже маленька, хтось когось любить, недолюблює або навіть ненавидить. А такі почуття можуть вплинути на голос не гірше, ніж пакети з гречкою.