Віталій Портников: із корупцією борються заради рівних шансів

Колишній президент Південної Кореї Пак Кин Хе засуджена до 24 років ув'язнення. Вона стала ще одним керівником держави, якому доведеться сидіти у в'язниці за корупційні злочини. Зловживання Пак Кин Хе пов'язані із інтересами однієї з провідних корпорацій Південної Кореї - Samsung, фактичний керівник якої теж знаходиться під арештом.

Винесення вироку Пак Кин Хе практично збіглося з корупційними звинуваченнями, які прокуратура висунула проти її попередника на посту президента країни Лі Мен Бака. Колишній президент підозрюється в організації цілої корупційної мережі і скоєнні низки інших правопорушень.

З висуненням цих звинувачень "непідсудних" президентів Південної Кореї практично не залишилося. Лі Мен Бак був останнім. Його попередник Но Му Хен подолав імпічмент, але після закінчення терміну повноважень наклав на себе руки.

В корупції звинувачували і його попередників, серед яких були дуже різні люди - генерали і правозахисники, диктатори і лауреати Нобелівської премії миру. Але всіх їх об'єднувало одне - підозри у корупційних зловживаннях. І, разом з тим, саме ці люди - батьки "корейського економічного дива". Як таке може бути?

Дуже просто. Українців переконали в тому, що перемога у боротьбі з корупцією гарантує автоматичне поліпшення добробуту, а збереження олігархії і корумпованої влади - шлях до консервації бідності та злиднів. І те, і інше - брехня. Олігархічна держава з корумпованою елітою може успішно реформуватися і бути багатою - Південна Корея тому приклад. А держава, яка подолає корупцію, може десятиліттями залишатися бідною, таких прикладів теж предостатньо.

Звичайно, найкраще і корупцію перемогти, і з бідністю покінчити. Але це не у всіх виходить.

Я не сумніваюся, що зараз набіжать самопризначені "антикорупційні активісти" і скажуть, що я "виправдовую владу" і закликаю не боротися з корупцією. Так ось - все навпаки. Я - рішучий прихильник боротьби з корупцією просто тому, що впевнений: десятиліття життя в чесній бідності кращі за життя в неправедному багатстві.

Я просто закликаю не брехати. Я закликаю не стверджувати, що одне обов'язково випливає з іншого, що перемога над корупцією обов'язково призведе до поліпшення добробуту. Тому що коли не приводить - тоді люди знову повертаються до звичного патерналістського стану, знову хочуть віддати свою долю корупціонерам або олігархам.

Хороший приклад цього - Грузія, в якій боротьба з корупцією привела до відновлення олігархії і маргіналізації борців.

Із корупцією борються не заради швидкого зростання життєвого рівня, а заради створення рівних шансів для всіх.

Заради того, щоб кожен мав рівний доступ до створення бізнесу, освіти, соціальних гарантій. І щоб ніхто не мав доступу до державного бюджету і дружби з президентами. При цьому ясно, що не кожен скористається такими можливостями, що менша частина громадян буде казково багата, більшість буде жити на середньому рівні, меншість - залишатися в бідності і залежати від допомоги держави. Це і є некорумпована країна.

Якщо ж мета - просто швидко зробити так, щоб люди жили краще, то потрібна не некорумпована, а корпоративна держава. Та, в якій ми вже живемо. Тільки цю держава потрібно зробити набагато більш ефективною, дати можливість корпораціям заробляти більше і платити своїм працівникам більше. Але потрібно точно розуміти, що у цих працівників не буде ніяких шансів, крім як працювати на корпорацію. І у їхніх дітей не буде. І у їхніх онуків.

Може бути, комусь такий варіант подобається. А мені ні. Тому що Південна Корея - це Азія. А Україна - це Європа. Європа будується саме шляхом надання рівних шансів своїм громадянам.

При розумінні, що це надання не призводить до багатства. Що для когось рівний шанс - як у багатьох успішних країнах Центральної Європи і Балтії - це не чекати процвітання, а негайно виїхати. Що нас чекають десятиліття праці і розчарувань. І лише після цього з'являться якісь досягнення.

Але зате кожен українець буде знати, що над його головою - не стеля, яка обмежує його майбутнє. Що над його головою - тільки небо.