Екранізація "Тараса Бульби" з Ірмою Вітовською у головній ролі, Ольга Сумська з накладною бородою перевтілюється у Михайла Грушевського. Що, думаєте, я геть вже тю-тю? Аж ніяк. Це, панове, наше із вами майбутнє. Готуйтеся. А я поки розповім вам про нові світові тенденції.
Кілька років тому, коли Деніел Крейг вчергове заспівав пісню, що втомився грати Джеймса Бонда, почали з'являтися цілі переліки можливих кандидатів на цю роль. Ну, приміром, пропонували Тома Гіддлстона, Джуда Лоу, Майкла Фассбендера або Джилліан Андерсон. Так, остання – це жінка, ви пам'ятаєте її як мінімум за роллю агента Скаллі у "Секретних матеріалах".
У 2016 році її фани запустили збір підписів за те, щоб саме цій акторці дали головну роль у знаменитій франшизі. Як би Джеймс перетворився на Дженні – це питання фантазії сценаристів. Зрештою, Бонда можна було вбити, натомість перед публікою постала б, наприклад, його таємна сестра. Чим вам не варіант? Ось, до речі, і трейлер, який зробили шанувальники акторки.
Якщо вам ця історія і далі здається дивакуватою – тримайте ще одну. Наступним Доктором Хто точно буде жінка – на роль ще рік тому обрали Джоді Віттакер. Ще був варіант із Тільдою Суінтон. Нагадаю, що Доктор Хто – культовий персонаж у британській культурі та герой серіалу, який виходить аж із 1963 року. Увесь цей час його грали чоловіки, усього їх було 12.
Тринадцятою стала жінка. Думки прихильників розділилися: одні твердили, що нарешті справедливість перемогла, інші ж кривилися і говорили про злам традицій. Але тут усе ж є деталь – Доктор Хто насправді прибулець, який лиш набуває вигляду людини. Цей персонаж протягом 60 років існування був як дідусем, так і геть молодим чоловіком. Тому якщо його не обходить вік, то чому питання гендеру повинно хвилювати?
Такі експерименти, вочевидь, лиш набуватимуть популярності, бо вже і Стівен Спілберг всерйоз говорить про те, що Індіану Джонса цілком може зіграти жінка. Треба лиш помізкувати, як Джонс перетвориться на, скажімо, Джоан. "У цьому немає нічого неправильного", – запевняє режисер. Він, нагадаю, обіцяє взятися до зйомок у наступному році, а п'яту частину фільму випустити у 2020. Що про це думає Гаррісон Форд – невідомо.
Ще одна тенденція – робити "гендерно перевернуті" рімейки. Ну от як було із "Мисливцями за привидами". Щоправда, перезапуск цієї франшизи варто було б називати "Мисливиці за привидами". Два роки тому у прокат вийшла знайома багатьом історія про фріків, які зі спеціальними приладами і на машині з характерним сигналом їздять ловити усіляку потойбічну гидоту. Але замість чотирьох чоловіків ми побачили чотирьох жінок.
Вже за місяць в прокат вийдуть "Вісім подруг Оушена" – теж своєрідний перезапуск знаменитої трилогії Стівена Содерберга. Замість Джорджа Круні, Бреда Піта, Мета Деймона, Кейсі Аффлека та Енді Гарсії головні ролі аферисток на себе приміряють Сандра Буллок, Енн Гетевей, Сара Полсон, Кейт Бланшет і Гелена Бонем-Картер.
Так що це, в біса, відбувається? Як і у всякій складній ситуації є, як мінімум, два боки. Отже, жінок довгий час у кіно не особливо визнавали. Це правда. Ясна річ, були яскраві жіночі ролі, навіть головні і навіть культові. Втім, давайте погодимося, що явна більшість знаменитих, легендарних персонажів – це чоловіки.
Дівчата могли бути "при них" і часто змінюватися. Як дівчина Бонда, дами серця супергероїв, онучка, помічниця і все таке. Справедливості та порядку в такій ситуації було мало. Не говорю вже про те, що і в літературі раніше були переважно самі чоловіки. Вони за увесь цей час встигли описати себе і так, і сяк. Тому саме чоловічий світогляд часто лежить в основі якоїсь норми, бо він просто більш звичний, зрозумілий і розписаний.
Ось тому, зокрема, кінематографісти нині беруться описувати речі з жіночої точки зору, бо це щось нове, де можна безкінечно розбивати стереотипи і показувати усе під незатертими ракурсами. Але давайте тепер подивимося на інший бік цієї тенденції. Кінематографісти замість того, аби створювати абсолютно нових персонажів (точніше, персонажок), просто ставлять їх на місце звичних чоловічих. Не будують жіночий світ, а випихають чоловіків з їхнього.
Самодостатності у цьому катма, радше бажання сказати щось на кшталт: "Так, ви тут стояли десятиліттями, а тепер забирайтеся – наша черга". Це досить поширена позиція серед багатьох, скажімо, феміністок – відмовлятися від своєї жіночності, навіть вважати її чимось паскудним, натомість поводитися більш "серйозно", "як мужчина".
Воно, в принципі, частково і зрозуміло, бо ж довший час вважалося, що у мистецтві жінки можуть зробити щось винятково сентиментальне та романтичне. Ну, письменниця може написати любовний роман. А "жіноче кіно" – це обов'язково про шмарклі. Власне, тому воно все і девальвоване – погодьтеся, вислів "чоловіче кіно" звучить не так зневажливо та однобоко.
Тому, замість створити окрему франшизу про жінку-шпигунку чи археолога, продюсери вирішують побудувати все на базі чоловічого образу Джеймса Бонда або Індіани Джонса. У дитячих садочках на таке говорять "повторюха-муха".
Втім, не все так погано. З моєї точки зору, існують фільми, де жінки у головних ролях зображені таким чином, що не мавпують чоловіків, а показують свою жіночність так, що це одразу перекреслює усі дурні стереотипи.
Беатрікс Кіддо, або Наречена у фільмі "Вбити Білла"
"Помста – це страва, яку подають холодною", – говориться на початку стрічки. Тож героїня протягом обох частин витрясає усе живе з тих, хто посмів кепсько вчинити з нею. Але робить вона це саме як жінка, що проявляється у деталях. Приміром, і для неї, і для її суперниць велике значення мають діти. В одній зі сцен кривавої бійки не сталося лиш тому, що Беатрікс показала візаві позитивний тест на вагітність.
Тому образ Нареченої – це образ героїні не пласкої, а складної, оригінальної, саме тому вона і стала культовою. Це зовсім не було наслідування чоловічих персонажів, а творення жіночого. Іронія тут, звісно, в тім, що продюсував "Вбити Білла" Гарві Вайнштейн, якого сама Ума Турман ненавидить до скрипу зубів.
Кетрін Трамелл у фільмі "Основний інстинкт"
Режисер Пол Верговен взагалі постійно створює образи сильних, жіночних та сексуальних дівчат. Стрічки "Вона", "Шоугьолс" і, звісно, "Основний інстинкт". Я, приміром, навіть не уявляю собі героїню Шерон Стоун на місці жертви сексуального чи взагалі будь-якого насильства. Так званого нападника або агресора знайшли би з численними слідами шила для льоду.
Саме образ Трамелл дав приводи говорити про ще один тип жінок, які страшенно приваблюють чоловіків, бо поєднують сексуальність і небезпеку. І ніхто не знає, чи лишитесь ви живими після того, як вас прив'яжуть шаликом до ліжка. До героїні "Основного інстинкту" неможливо застосовувати принцип об'єктивації, хоч вона і поводиться страшенно розкуто.
У знаменитій сцені допиту у поліцейському відділку стільки іронії, що на цілу комедію вистачить. Жінка, яка без білизни сидить перед купою чоловіків, ані на йоту не є сексуальним об'єктом. І хто кого допитує – це теж велике питання. Кетрін Трамелл не є ані сентиментальною, ані маскулінною – вона оминає будь-які стереотипи і так само намагання їх подолати, пішовши в інший бік. І це справді оригінальний та цікавий жіночий образ, який із самого початку побудований без наслідування.
Діана у фільмі "Диво-Жінка"
Цей фільм характерний не лише самодостаньою персонажкою, але і тим, що зняла цю всю історію теж жінка. Петті Дженкінс, нагадаю, раніше була найбільш відома за стрічкою "Монстр" із Шарліз Терон у головній ролі.
Так ось, Диво-Жінка - це ніякий не замінник Бетмену чи Супермену. Вона - одна із персонажів коміксового світу DC, про яку зняли окремий фільм. Він, нагадаю, виявився супервдалим за касовими зборами і реакцією критиків. Останні часто хвалили стрічку саме за те, що Дженкінс майже зуміла позбутися пафосу і занудної серйозності, якими грішили попередні фільми цієї серії.
Щоправда, частина американських феміністок усе ж висловили своє фе, мовляв, Діана надто сексуальна, з ідеальною фігурою і у короткій спідниці. А отже - сексуальний об'єкт. Втім, особисто я думаю, що такі речі визначаються явно не фігурою та одягом. Тим паче, Бетменів, здається, з пивним животиком теж у історії кіно не було. Протестів чоловіків проти такого паскудства, здається, теж.
Ну і головне - Галь Гадот. Виконавиця головної ролі - не якась там модель, яка вирішила стати акторкою. Вона свого часу відслужила в ізраїльській армії, як і належить робити тамтешнім жінкам. Через цей факт стрічку навіть заборонили у Лівані, Алжирі і Тунісі, оскільки тамтешні чиновники побачили в Гадот члена ворожої армії.