У нього дуже непростий характер. Це найпопулярніша характеристика Олега Сенцова від людей, які хоча б трішки його знали. Я так часто це чула, що в якийсь момент почала серйозно перейматися моментом, коли його вдасться звільнити і привезти до України. Принаймні, у моїй голові склався образ чоловіка, який не буде ні на кого зважати, а діятиме та казатиме лиш так, як йому здається правильно.
Щоправда, подейкують, що Сенцов взагалі-то небагатослівний. Тому у публічний простір, а вже тим паче в політику, точно і носа не поткне. Як і годиться режисерові, він хоче знімати кіно. Це я до того, що навряд праві люди, які проводять паралелі між ним та Надією Савченко.
Нині в РФ та Криму перебувають майже сім десятків українських політв'язнів і давайте бути чесними – навіть імен більшості ми не знаємо. Олег Сенцов – один з тих, кого найбільше обговорюють, але і про нього українцям відомо небагато – режисер, двоє дітей, оголосив голодування. Ось, приміром, результат опитування наших колег з "Криму Реалії"
Між тим, за час ув'язнення у Олега встигло вийти дві книги. Одна з них, із лаконічною назвою "Оповідання", є автобіографією і усього на сотні сторінок є цілком достатньо інформації, аби скласти своє враження про цю людину. Вочевидь, муситиму писати про власне.
Отже, Олег Сенцов достатньо суворий на вигляд, говорить мало, коротко, висловлює думки чітко, по суті. Здається, що він абсолютний прагматик і не знає слів кохання, але це не так. Насправді він навіть сентиментальний. Це дуже помітно з розповіді про його собаку, похорони якої стали навіть більш болючими, ніж татові.
Для любителів котів Олег Сенцов – фігура дивна і навіть ворожа. У своїй книзі він посмів написати, що котики не здатні на любов до господарів. З моєї точки зору, це абсолютний наклеп.
У 12 років наш герой сильно застудився і йому відняло ноги. Минуло півроку – і він знову ходить. До медицини досі ставиться скептично: "Медицина від мене відмовилася, я від неї також". Свого часу лікарі заборонили займатись спортом, але він мав їх усіх на увазі. Фізичне навантаження допомогло настільки, що дорослої медкнижки у Олега навіть не було.
Зараз він сидить у в'язниці у місті Лабитнангі – це північна частина Уральських гір, одна з найсуворіших кліматичних зон Росії. Адвокат Дмитро Дінзе твердить, що ці погодні умови категорично не підходять Сенцову, температура відчувається на десяток градусів нижчою, тепер ще й голодування, до якого він готувався півтора місяці. Усе, що колись він поборов за допомогою спорту, сходить нанівець через ув'язнення.
Мама Олега Сенцова читає його книгу "Оповідання".
У своїй біографії в спеціальному розділі "Больнічка" Сенцов достатньо іронічно розповідає про специфіку радянської медицини. Наприклад, про те, як йому видаляли мигдалини: "Не знаю, як катували у ЧК, але якщо вони так робили операції своїм дітям, то я тепер не маю сумніву, чому Червоний Терор переміг Білий Рух".
У школі Сенцов часто грубіянив вчителям. За його ж словами усе тому, що вже тоді не любив людей, які безпідставно вважають себе розумнішими за інших. А ще колись Олег був молодий і йому були потрібні гроші, він парив людям "Гербалайф". Так зараз і зізнається: "Розводив на гроші".
Стосовно грошей думка у нього наступна. У 20 років їх страшенно хочеться мати, але ніяк не вдається заробити достатньо. У 30, коли вже зовсім інші цінності, вони беруть і звалюються на тебе.
Свого часу Сенцов захопився кіберспортом, заснував свій клуб, професійно грав у комп'ютерні ігри, став чемпіоном України, створив у Криму свою кіберкоманду і був її лідером.
Та, зрештою, любов до кіно перемогла, і після довгих років синефільства він таки вирішив, що хоче і може знімати фільми сам. І зараз, - увага усім зрадофілам, скигліям і любителям покласти усі свої сподівання не на себе, а на державу, - Сенцов продає клуб, машину і починає знімати "Гамера". Перед цим, звісно, потренувавшись на короткому метрі. Ось тут, чи не в єдиному своєму великому інтерв'ю на ТРК "Чорноморська" він розповідає про усе це сам.
Цей фільм про молодого, навіть ще юного хлопця Олексія, який починає професійно займатися кіберспортом. І у той момент, коли усе йде супер, герой відчуває, що щось не те. Це поки що один із дуже небагатьох українських фільмів, який розповідає про підліткові душевні перипетії, які людям дорослим можуть видатися надуманими та несерйозними.
Гаслом цього фільму була фраза "Хтось хоче, а хтось отримує". Головний персонаж дуже добре вміє досягати своїх цілей, бо просто бере і робить. Щоправда, не дуже добре вміє розставляти пріоритети і за спортивними перемогами забуває про близьких людей.
Фільм вперше показали у 2011 році, в Україні він великого успіху не отримав, хоча і мав досить достойний вигляд на тлі тогочасного вітчизняного кінематографа. Навіть любителі авторського кіно звернули на "Гамера" увагу лиш коли його відібрали до однієї з програм Роттердамського фестивалю.
За час свого ув'язнення Сенцов написав вже кілька сценаріїв, у 2013 конкурс на державне фінансування пройшла ще одна його стрічка – "Носоріг". Щоб її зняти, Олегові потрібно вийти з в'язниці. Втім, свій протест він задумав не зовсім для цього. Його єдина вимога – звільнити абсолютно усіх політв'язнів. Він просить не виділяти його, не ставити на перше місце, а просто сприймати як одного із довгого списку.
Усе навмисно розраховано під Чемпіонат світу з футболу, який стартує у Росії вже 14 червня 2018 року. Стан здоров'я Олега на той час повинен бути вже геть кепським. Тому він просить використовувати його для тиску на усіх, хто може вплинути на ситуацію – чи то російська влада, чи то міжнародні лідери.
Бойкот цього мундіалю і є метою українського режисера. І водночас це черговий іспит для нас усіх і відповідь на класичне питання: чого варте життя однієї людини.