Французький президент Еммануель Макрон сьогодні зустрічається зі своїм російським колегою Володимиром Путіним в Костянтинівському палаці в Санкт-Петербурзі. Офіційним приводом для прибуття Макрона до Росії стала його участь у Всесвітньому економічному форумі, який відбувається в цьому російському місті. Однак ясно, що головна мета цієї поїздки - зустріч із Путіним.
На відміну від федерального канцлера Ангели Меркель, яка відвідала Росію декількома днями раніше, Макрон прибуває на чолі представницької делегації. У ній і ключові міністри, і депутати, і керівники "Тріанонського діалогу", і діячі культури.
При цьому Париж досі тримає паузу щодо інформації про присутність французького президента на матчах чемпіонату світу з футболу. У Єлисейському палаці неофіційно пов'язують можливість такої присутності з успіхом пітерських переговорів. Але в чому має полягати цей успіх?
Макрону потрібні від Путіна компроміси і поступки. Але при цьому французький президент плутає російського президента з американським. Невгамовне честолюбство Трампа відомо всьому світу. На цього далекого від реальної політики бізнесмена можна впливати за допомогою простих компліментів і похвал - чим багато хто і користується. Трамп розглядає людей, що його оточують як потенційних шанувальників його талантів - і це нормально для людини, чия самозакоханість досягає часом параноїдальних розмірів. Макрон вміло цим користується.
А Путін розглядає людей як об'єкти для вербування і використання. Йому абсолютно не цікаво, скільки чиновників привіз з собою Макрон і як він буде йому посміхатися.
Велич Путіна в його власних очах абсолютно не залежить від якогось хлопчиська з Парижу. І йти на якісь там поступки французькому президентові російський лідер не збирається.
Те, що Макрон приїхав на форум і надав цьому заходу міжнародний флер - добре. Те, що привіз з собою інших французів - чудово. Те, що піде в Маріїнський театр брати участь в церемонії, влаштованій придворним Путіна Валерієм Гергієвим - чудово. Нехай усі побачать, ніякі санкції і претензії, не заважають Заходу продовжувати сприймати Росію як важливого гравця. Нехай знають, що Макрон ставиться до Путіна як до Трампа. Ну або майже як Трампу.
Але далі що? Чому Путін повинен йти на якісь поступки Макрону - та ще в ситуації, коли європейці самі потребують солідарності Росії на іранському треку? Що Макрон може запропонувати Путіну, окрім свого приїзду?
І тут з'ясовується, що взагалі нічого. Тому що те, що пропонує Макрон - і не він один - Путіну не цікаво. Скасування санкцій, повернення в клуб світових лідерів, інвестиції? Але це не є важливим, якщо за такі пропозиції доведеться розплачуватися відмовою від війни в Україні, підтримкою Асада або - що взагалі немислимо - Кримом.
Миротворці на Донбасі? Очевидно, не головна тема, але навіщо вони потрібні Путіну, якщо можуть поставити під сумнів існування маріонеткових режимів на окупованих територіях.
Тоді що? І якщо відповідь на це питання є зрозумілою, зрозуміло й інше. Макрона вислухають і проводять додому, спілкуватися з французькими залізничниками та іншими незадоволеними його реформами співгромадянами.
З усієї цієї історії можна зробити простий висновок. Діалог має сенс тільки тоді, коли у тебе є реально вигідні для партнера пропозиції або силові аргументи. Якщо у тебе немає ані того, ані іншого - залишайся вдома, не дай опонентові себе використовувати. Цей висновок зробити під силу будь-якому студенту-психологу. І це легше, ніж посміхатися Трампу в надії, що комплімент спрацює ефективніше, ніж серйозна розмова про реальну політику.
Але біда Макрона в тому, що він закоханий в себе майже так, як Трамп і навряд чи здатний до самоаналізу. У цьому сенсі Путіну не складно з ним працювати. Як це не парадоксально прозвучить, але Путін, який влаштує честолюбному колезі розкішний прийом і поведе його до Маріїнського театру на вшанування великого Петіпа, поводиться з Макроном так, як Макрон поводиться із Трампом.
Вони ж діти.