live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Наталія Половинка: розчарування своє відспівало ще за часів Януковича. Воно не вирішує більше

Сьогодні у Миколи Княжицького надзвичайно цікавий гість - співачка, актриса і педагог Наталя Половинка

Для Вас час після Революції Гідності, початку війни швидше плине чи так само, як раніше?

Швидше. Змінилася швидкість усвідомлення процесів і відповідальність за ці процеси. Тобто я досить сильно зараз сканую не тільки своє життя, творче життя, яке довкола мене точиться, а й весь простір України і України в контексті світовому, і взагалі світу, як він живе. Бо, як на мене, час дуже гострий у цілому світі, не тільки у нас. І оця війна, що називається не на життя, а на смерть, - це досить жорстка війна, яка іде найсильніше на тонких рівнях. І кожен день ти проживаєш в розумінні, що якщо ти не стоїш свідомо, то ти ллєш воду на війну. А так ти працюєш на мир, якщо ти свідомо стоїш.

А для нас це війна за що? Для українців?

За свідомість себе, свого імені. А ім'я в розумінні такому біблійному – пізнай своє ім'я. "Яке моє ім'я?" - кричав Йов.

Ми його раніше не усвідомлювали чи не всі усвідомлювали?

Я думаю, що наша історія так будується, що ми його, можливо, тільки зараз починаємо усвідомлювати. І наш мир, і вся наша можливість, я в цьому переконана, у відкритті свого джерела, слідуванні йому, пізнанні його. І в пізнаванні свого імені і йому служити. Оце там наш шанс, немає іншої дороги.

Де це джерело почалося?  От Ви відновлювали давній церковний спів. Де для Вас і коли починається Україна?

Вона не в минулому почалася, вона отут весь час переді мною.

А в минулому? Коли Україна народилася? Я не випадково про це запитую, тому що зараз ми не усвідомлюємо, наприклад, як традиція Київської Русі перейшла в традицію Галицько-Волинського князівства, Великого князівства Литовського, потім збереглася в народі під окупацією. Бо для когось Україна починається з Шевченка. Для когось - з Ярослава Мудрого. Для когось -  з Винниченка і Петлюри, 100 років якого ми відзначаємо. Де Ви відчуваєте, що Україна почалась?

Ви знаєте, ще, напевно, з часів, коли тільки-тільки формувалося на цій землі зерно народу. Тобто, я чую своє коріння десь із пра-Русі ще. І коли, наприклад, я читала про санскрит на нашій території чи про знахідки прадавньої цивілізації  на понизов'ї Дніпра, то все це мене торкалось безпосередньо, я ніби знаю це.

Але ці давні цивілізації часто пішли на інші території, пережили велике переселення народів і далеко не всі з них справді стали предками українців.

А санскрит став. І я його присутність чую, наприклад, у слові "раса", "роса". І таких слів багато. Санскрит існує для мене досі, як наші мовні джерела, в поетиці українській.

А язичництво якийсь вплив мало? Воно для Вас близьке чи Ви себе відчуваєте з християнських часів?

Я не ділю. Оскільки я народжена співачкою, так уже сталося, це не моя заслуга, це мені дали в руки і сказали: неси. То ясно, що моє все дитинство і всю юність мене гріє оцей період ще дохристиянський. Я чую цю величезну енергію, цю величезну потугу, міць, яка там закладена, - знання роду, знання, як жити, як передавати. Тобто сама традиція для мене починається звідти. Але інструментом для пізнання цієї дороги і інструментом, щоб передати іншим, для мене стало християнство. Бо я вже народилася в час, коли люди знали Христа, вже довго йому служили, довго чули Христа.
Я зараз трошки поясню, бо це ніби складно звучить для людей, які, може, так глибоко цим не займаються, - люди ж в язичницькі часи – це були віруючі люди. Там не було атеїстів, вони вірили в те, що більше за мене, в те, що передує мені, що благословляє мою роботу на землі, мою роботу з водою, з річкою, з рослиною, одного з одним, з дочкою, з сином. Та сила, яка благословляє, і ця сила називалася іменами різних богів.

І Господь Христос коли явився в одній особі, він просто з'єднав, зібрав усіх цих богів в одне ціле. І ті люди просто не знали єдиного Бога, а ми знаємо. І сьогодні, коли я знаю єдине джерело, то мені, навпаки, добре дивитися в це минуле, бо я бачу, як з одного стовбура ідуть оці гілки.

І кожен ритуал для мене духовний, - я бачу його центр, і він для мене сьогоднішній. Наприклад, весілля. Ми створили виставу в Театральному центрі "Слово і голос" на найдавнішому ритуалі, на найдавніших піснях цілої Землі. Це найдавніший ритуал, який до сьогодні зберігся, і в Україні зокрема. Це весільні пісні з цілої України. Це пісні переходу з одної якості через смерть в іншу.

Ці пісні саме в Україні чимось об'єднані, коли Ви говорите про пісні з цілої України? Ми знаємо традиції центрально-українського весілля, слобожанського, гуцульського. Щось їх об'єднує чи це абсолютно різні ритуали?

Весільний ритуал - він єдиний в цілому світі. Тому що це такий архетипічний ритуал, це ритуал переходу. І він у Біблії явлений як перше чудо. В Кані Галілейській власне весілля, в Старому Завіті це перехід через "черноє море", тобто це теж весілля. Тобто ти виходиш один, заходиш в тьму, де ти не знаєш, чи ти виживеш, фактично смерть на фізичному рівні, і ти народжуєшся заново вже в дусі. Оце є ритуал весілля в суті своїй.

І він на нашій землі, але я думаю, що і в цілому світі, пов'язаний теж з ритуалом переходу, коли цими  ж напівами відправляли людей, супроводжували їх, коли вони помирали. Бо це один ритуал. Ти ці пісні в людині, в дівчині спочатку прочищають дорогу, тобто роблять таку духовну роботу, а потім заходить чоловік, і ця людина раптом стається жінкою, - зовсім інша якість, ніж дівчина. Вона ніби народжується заново у весіллі - так було і так є. Я бачу навіть зараз, коли ми працюємо над цією виставою, якою є кожна пісня, поступово я починаю бачити її аналог, її зерно в духовному напіві.

Українські духовні напіви  – наскільки вони взагалі українські, наскільки давньогрецькі, де їх коріння і де там є елемент український?

Дух так працює, що він кожне зерно родить. От народив Вас чи мене. І Ви є унікальний, то Ви унікальний маєте дар, унікальне своє покликання, все – від пальців до волосся – все унікальне, так творить Дух. І це значить, що, з одного боку, зерно єдине, джерело єдине, а його прояв унікальний.

Отак само в духовному напіві. Коли вже ця ріка духовного напіву прийшла сюди із християнством, то, освоївши нашу землю з нашими садами, з нашими деревами, з нашою породою народу, який тут жив, цей напів ввібрав ці всі соки і він став українським. І він має, починаючи від XVI століття, уже точно в XVIІ столітті вже зовсім своє унікальне обличчя. Хоча джерело його єдине. І можна прослідкувати там оцю лінію - і давньогрецьку, і давньоєврейську. Але лик, ікона цього напіву - український.

Другий важливий контрпункт у житті українців і в розвитку української культури - це Шевченко. Ви - лауреат Шевченківської премії. Але чому Шевченко? Що Шевченко для Вас у цій Вашій системі знаків?

Справді Вчитель, Майстер, Той, хто веде, Мойсей. Правда. Не тільки як образ, але буквально як людина, на яку весь час рівняєшся, яка весь час підказує. Оскільки він геніальний поет, то в нього є відповіді на всі найважливіші питання життя кожної людини в будь-якому куточку планети. Але найбільше тут. Художник він переважно не планує, а от починає його серце на щось відгукуватися.

Отак у мене. Я три роки співала народні пісні, натрапила на одну книжку "Народні пісні на вірші Шевченка". І багато таких пісень, які я не знала. І це так: ти дійдеш до третьої пісні, плачеш так, що просто на всю хату ревеш собі. І так три роки. І в якийсь момент, це був 2012 рік, в суспільстві була якась така апатія, така зневіра панувала. І я подумала, якщо я співачка, то я повинна це заспівати перед людьми. Тобто якщо вже плакати серцем, то разом з людьми, разом зі всіма, а не так собі в хаті, якщо я співачка, якщо мені вистачить мужності.

І на початку 2013 року, буквально на початку січня, я зустрічаюся з композитором Богданою Фроляк, вона зараз теж лауреат Національної премії імені Шевченка. І кажу: "Богдано, тільки ти зможеш дати раду цим пісням, так щоб це було видно, що це з сучасного поля музика, з сучасного контексту. Але щоб не порушити жодної йоти в тій пісні, яку народ склав на тексти Шевченка, бо він найкраще написав музику. Вона якось мене одразу почула, сказала: "Я беруся".  А я їй, звичайно, теж сказала, що я можу над цим тільки плакати, а треба тепер це перетворити на мистецтво. Оцю персональну історію в художню. І вона почала так швидко писати, це було щось неймовірне! Почавши в січні уже до кінця лютого вона написала всю музику. Дуже швидко.

Це ті пісні, які не були ніколи раніше співані?

Тобто, з одного боку, вона створила кілька авторських композицій, але теж вона зробила таку раму цим народним пісням. Там сім народних пісень. Але до них там ще є диптих і ще є авторська "Думи мої", і авторська її ж музика  "За сонцем хмаронька пливе" і "Маленькій Мар'яні" ("Рости, рости, моя пташко"). А вже коли склалася композиція від Богдани Фроляк, я побачила, що чогось дуже бракує. Я довго з цим сиділа, сиділа і раптом зрозуміла, що на початку повинно бути "Прощай, світе, прощай земле" - як ворота, коли от він летить над землею, прощається з Україною, і разом з тим відкривається свіжий погляд на неї. І потім іде вся ця Україна, і фінал – це теж Сильвестрова диптих "Отче наш" і "Заповіт" як уже такий відпуск.

Вам близький Сильвестров?

Дуже. Я співала його "Тихі пісні" у Львівській опері нещодавно. І от так склався такий твір, де з’явився той Шевченко, якого, я переконана, кожен з нас любить. Мало того, що не революціонер, не такий могутній пророк, а людяний, простий і друг, та неймовірно тонка людина, яку ти носиш у серці, з яким ти радишся. Хтось такий, якого кожен з нас має в серці. Як батька.

І таким чином створився цей твір, я його назвала "Цвіт" - тобто сам вибух квіту цієї землі. Як вишневі сади зацвітають, і раптом ця земля показує все, на що вона здатна. Так і ці його вірші і пісні - як цвіт соку цієї землі. І раптом зрозуміла, що бракує якоїсь гостроти. І тоді з’явилася підназва "Чи я живу…", а там іде "Чи помираю, Чи так по світу волочусь". І було "Цвіт" - така гарна назва і раптом підназва "Чи я живу…". Бо, кажу, такий час. І коли ми це навесні заспівали, на осінь вибухнув Майдан.

Я вірю, що зерно пробудження свідомості – ми до нього також доклалися. Взагалі я як художник стою на тому, що в Україні точно: спочатку пісня, потім держава. Знаєте, як за "совка" було: Буде хліб – буде і пісня. Ні, у нас не так. Зараз на нашій землі інакше! Якщо ми будемо берегти своє: "Наша дума, наша пісня не вмре, не загине". Це не романтика. Це так і є.

Часто люблять наводити цитату митрополита Андрея Шептицького, який говорив про значення культури, що народ ніколи не побудує державу, поки не побудує спочатку і не матиме своєї культури.

Так, і зараз це безпосередньо нас стосується. Зараз від цього залежить все. Тому я зараз кажу це всюди, з ким зустрічалася - навіть з таксистом, який мене везе і нарікає: "Що вони зробили з дорогою?". Я йому кажу: "Напишіть, зверніться. Їм треба підказувати, підкажіть!". Від кожного залежить, я зараз думаю, що все залежить від ініціативи знизу.

Ви кажете – залежить від кожного. Що від Вас залежить?

Я маю таке собі чітке своє місце. Це - розчищення. Ми колись у дитинстві розчищали джерела, ходили над річкою Саврань. Я із села Ольгополя Чечельницького району Вінницької області. Це було повітове велике місто, і досі у нас залишилося велике село. У нас велика школа - по три класи. І коли ми розчищали джерела, знаєте, такий намул, а вчителька каже: ось тут спробуйте. І ти лопаткою чистиш, копаєш, а раптом з того намулу "бульк»!".

Джерела є, просто комусь треба їх чистити. Я там, у тому місці моє служіння. Раніше я це робила так, що знаходила пісні, вчила інших, вчилася. Як робити так, щоб не копіювати лише бабусь? Хоча ти маєш скопіювати форму, треба піти далі в наш час, сьогодні. І ніж роблять "Божичі" - треба піти ще далі. Те, як працює, приміром, зараз театр "Слово і голос" у Львові. Фактично, це такий центр традицій  в Україні. Я сподіваюся, що він переросте в такий центр.

Хто підтримує цей театр?

Нас підтримали на початку. Тобто коли Садовий підтримав саму ідею, нам місто дало місце. Це невеличке зовсім місце, але це точка опори. І дали невеличке, але все-таки фінансування. У нас є мінімальні зарплати принаймні. А так більше ми стоїмо самі. Зараз, наприклад, створивши виставу, цілий репертуар несемо на собі. Крім того, робимо такі проекти і в філармонії, і в опері. Міжнародний фестиваль "Древо" і зараз вистава, які ми зробили з молодими акторами, вихованими тут, у "Слові і голосі",  "Весілля" починають їздити. Я сьогодні їду на фестиваль у Херсон.

А молоді актори звідки?

Це люди з міста. У цьому в мене велика надія. І велике підтвердження, що все це можливо. Що це джерело, яке ти розчищаєш. Раніше я пісні самі ніби відчищала, і сама вчилася, і вчила інших. А зараз я побачила, що зараз молоді люди, які не росли в селі, не чули від бабусь ці пісні… Я кинула клич: беремо весільні пісні, і вони почали їх шукати, самі пропонували. Врешті з цих багатьох пісень відібралися такі перлини! В якийсь момент я відчула, що з них проклюнувся тон, який я чула ще в дитинстві від бабусь.

Тобто це генетично якось передається традиція?

Але гени не оживуть, якщо не капне крапля духу. Зараз ми живемо в такий час після Майдану - ніби близької дороги до Духа. Ти тільки поклич, тільки спитайся поради, і тобі підказують.

Наскільки взагалі Майдан і смерті на Майдані вплинули на людей? Бо дуже часто те, що ми бачимо, особливо в Києві: цинізму ніби й менше, але дуже багато. Українських настроїв дуже багато, але й багато розчарованих і людей, які сумують за імперією, чи за минулим…

Це розчарування не є вирішальним. Воно висить у повітрі, як смог, усі його чують, але воно вже нічого не вирішує. Воно в якомусь розумінні старе, воно своє вже відспівало ще за часів Януковича. Таке, що прокинулося, має величезну силу. Воно породить ще більшу силу – величезну благодать. Вона нікуди не ділася. Вона проростає в молодих і проросте плодами, до яких ми зараз повинні бути уважні. І ми повинні опинитися поруч з тим напрямком, з тією людиною, з тим новим. Відчути, що це якась свіжа ідея. Опинитися поруч і просто допомогти, підтримати. Щоб молоде, не народившись, не зів’яло під палючим сонцем.

Ви ж бачите, що в політиці, приміром, є агресор: Росія, Путін. Але є західні країни, на які ми завжди рівнялися і які на дуже багато речей закривають очі. Чи не станеться так, що і на нас закриють очі?  

Напевне, станеться.

У нас духу вистачить, щоб вистояти самим?

Стане. Чому дано це випробування? Нас же Бог любить, і Він нам в Україні не дає іншої можливості, як тільки піти шляхом традиції, духу і служіння своєму покликанню. Ми не можемо нікого скопіювати. Ми повинні, відкривши своє, почати вчитися тоді в інших. А ми - "ні, ми будемо, як ці чи ці". Але кожна людина по собі знає, що поки ти не довіряєш собі, ніякий учитель тобі не є в поміч. А те, що там, у Європі: чим більше шануємо те, що ми є, хто ми є, тим з більшою повагою почнуть до нас ставитися і думати: чекайте, щось не все тут так просто, тут є ключ. Не "допоможіть нам", а "ми стоїмо - ви бачите!" І тоді нас почнуть поважати.

Може, у нас не вистачає виховного начала, може, наш внутрішній цинізм, до якого ми звикли в ці комуністичні часи, не  дає нами розвиватися? Чи Ви відчуваєте в людях, що це начало є сильним?
Я чую сильним це начало в молодих. Воно просто неусвідомлене. Воно навіть в Європі - цей голос починає бути дуже сильний. Всюди, де ми їздимо, я бачу, яка реакція в людей. Там на духовних наспівах вони плачуть, кажуть: Що це таке? Чому це так торкається?" Всюди так буде, що спрага за справжнім, першоджерельним, буде величезна. Це всюди: в кіномистецтві, в усіх жанрах  мистецтва.

До речі, про кіномистецтво. Ви грали одну з головних ролей в фільмі "Брати". А далі в кіно запрошують Вас? Хочеться?

Це не є для мене найперше. Але коли докладаюся до цього, то виходить добре. От, наприклад, Нікон Романченко, молоде об’єднання "СУК" - сучасне українське кіно. Я просто залюбилася в цю групу молодих людей. Їм по 22-25, і вони запропонували такий фільм, короткий метр, "Поза зоною". Зняли, і коли змонтували, дивлюся –  не зовсім те, що ми знімали. Я це сказала Нікону.

Але він якось мене почув, приїхав до Києва, подивившись моє "Весілля", надихнувся, дзвонить мені: я змонтував повний метр, приїду покажу. І коли він змонтував повний метр, це супер! Він тепер називатиметься "ТерА". В повному метрі, він, можливо, буде презентований на "Молодості". І він заявлений на Одеський кінофестиваль.

Це молоді люди: і оператор, і режисер, і другий режисер, які дивляться зовсім інакше, ніж ми. Це про матір, яка чекає сина з війни, і він довго не відгукується. Її чекання, робота, фабрика, потім їде, когось опізнає, повертається, і ми не знаємо, чи то був її син, чи ні… І фінал - ви побачите, не буду розказувати. Але саме це її чекання. Як вона живе, як між людей - це така тонка матерія, яку вони зуміли вловити… А сьогодні я була на примірках до дуже гарної ролі, яку буду грати. Ще не скажу…

Завершувати ми будемо українським романсом "Ой на гору козак воду носить". Це народний чи авторський романс?

Це - народний. І це з проекту "Пісні вітру".

Знаєте, що є такий співак Гунька, який збирає українські романси. Правда, він авторську пісню збирає і доводить, що українська авторська пісня, класична, за своєю кількістю і багатством у Європі поступається лише німецькій. Що українських авторських романсів більше, ніж французьких чи російських.

Гунька - великий подвижник, я його дуже люблю як співака і те, що він робить.

Український романс Вам подобається?

Так, але я беру те, чого він навіть не торкається, і буду розширювати: перехід від пісні традиційної до пісні міської  і авторської. І це дуже багатий період. Навіть не сам це й тонкий перехід від сільської, земної, пісні до пісні вже свідомості великого світу, хоча ти не відриваєшся від землі. Частково в "Піснях вітру" є ці шедеври.

 

новини партнерів

15 серпня, 2018 середа

14 серпня, 2018 вівторок

15 серпня, 2018 середа

14 серпня, 2018 вівторок

Відео

Введіть слово, щоб почати