Глава Української Автокефальної Православної Церкви митрополит Макарій в ефірі телеканалу Еспресо розповів про об’єднавчі процеси в Україні, брак спілкування з Патріархом Філаретом і можливі кремлівські провокації
Позиція Константинопольського Вселенського Патріарха у справі томосу значною мірою буде зумовлена єдністю українських церков. Як зараз виглядає ситуація?
Справа виглядає добре. Справа історична. У цій справі слід відкинути всі амбіції і молитися за Вселенського Патріарха, бо йому теж нелегко у теперішній час. Слід молитися за Священний Синод, за президента і всіх в Україні - депутатів Верховної Ради і всіх українців, які стараються для того, щоби томос отримати. Я молився понад 22 роки за єдину помісну православну церкву і не пропустив жодної служби.
Ваше Блаженство, але ми розуміємо, що є такий чинник, який називається Москва. І ми розуміємо, що вона вкрай незацікавлена у цьому. Адже у разі створення Української єдиної помісної церкви, ми станемо найбільшою православною державою світу. І російські мрії про "Москву-Третій Рим", по суті, згорнуться. Ми розуміємо, що Москва буде включати різні важелі впливу, зокрема, і на Константинополь, і на українських ієрархів.
Москва вже потерпіла поразку, коли відбувався Всеправославний собор на Криті, вони думали, що раз вони не поїдуть, то й половина церков не поїде, але так ся не стало. Москва - то Москва, ми знаємо, що це – монстр, але ж над нами є Господь. Казали, що Радянський Союз ніхто не розвалить, але і він розвалився. Ми тоді тому були свідками і зараз будемо свідками.
А в Україні як це виглядає?
А як виглядає? Зараз в Україні деякі собрати з Київського Патріархату вже розподіляють посади. Я би цього не хотів коментувати, адже, по-перше, слід дочекатися, щоби Священний Синод разом із Патріархом більшістю голосів ухвалили надання томосу. А коли буде таке рішення, - думаю, воно в незабаром буде, - тоді Священний Синод і Всесвятійший Патріарх дадуть пораду, що нам робити. І дай Боже, щоби тої поради всі послухалися.
Але є й ієрархи в Українській Православній Церкві в єдності з Московським патріархатом, котрі не хочуть єдності зі своїми братами во Христі.
Це є, але є й підтверджені речі, от проукраїнський митрополит Софроній, хоча й належить до Української Православної Церкви московської патріархії, підтвердив свій підпис. Але й є такі, що ще не знають, чи буде рішення щодо надання томосу, тож вони себе проявлять. Ми можемо розмірковувати, як це буде, але знає це лише один Бог.
Але ж Ви маєте внутрішню інтуїцію, адже зокрема і Вам творити Помісну Церкву в єдності як з українськими священиками так і з частиною московських священників.
Щодо УАПЦ я можу давати гарантію, ми декілька разів зверталися до Вселенського Патріарха протягом 3 років, що я очолюю церкву – ми згідні. Якщо буде рішення Вселенського Патріарха з патріаршим устроєм, це би було чудово. Але якщо не буде, то ми готові і на митрополію. От Патріарх Філарет хоче патріарший устрій.
Тобто Українська Православна Церква Київського Патріархату наполягає на патріаршому устрої?
Ми не маємо патріарха, нам не треба знімати нікому куколь, - задля того, щоби Україна ставала духовно самостійною, я згідний на все. І зараз мене не цікавить, хто буде її очолювати!
Але ми розуміємо, що частина єпископів чи архієпископів мають амбіції, і це може негативно вплинути на процес. Далеко не всі можуть щиро простягнути руку і сказати "обнімімося", адже часом у духовенства спрацьовують внутрішні амбіції чи кар’єрні інстинкти, які підпадають під окреслення, зрештою, гріха гордині.
Це треба відкинути. Я їм раджу і собі кажу - відкинути це. Пам’ятаймо, Всесильніший Бог, а ми всі смертні люди, неважливо сильніші, чи не сильніші. Справа сили - невелика, велика справа, щоб зробити все можливе і неможливе. Я думаю, що це станеться: томос буде отримано, але ж томос не може отримати президент. Тож всього коментувати я не буду, але міркую про інше: слід думати, щоби після отримання томосу не тішилася Москва, що, мовляв, "от, між українцями, українськими церквами війна". Тут потрібні злагідність, порозуміння і єдність. Єдність така, щоб кожен зціпив зуби, як його щось провертає, і сказав: ми все зробимо, аби північний сусід не тішився, що "от отримали томос, а тепер воюють". Найбільше я переживаю саме за це.
Чи розуміють Вас предстоятелі інших українських церков? Зокрема Патріарх Філарет?
Ми з ним не спілкуємося. Колись я був на Пушкінській (Ющенко цю зустріч організував), то мій попередник Мефодій відмовився йти, а я пішов. Ми багато розмовляли. Я відкрита людина. Деколи я ставив такі питання, котрі, можливо не подобалися Святійшому (Патріарху Філарету – ред.), зокрема я питав: "Ваша Святосте, от ми ся об’єднаємо, чи Ви визнаєте Перший Всеукраїнський Собор 90-го року, вибрання Патріарха?" тощо. Де в чому він мною погоджувався, а в чомусь – ні.
Ваше Блаженство, є складний процедурний момент. Ми розуміємо, що свого часу московська церква наклала на частину українського кліру анафему. І, відповідно, частина єпископів не буде визнана московською церквою. Чи будуть продумані якісь моменти, щоби вирішити це питання? Тому що, наскільки я розумію, це буде однією з карт, якою гратиме Кремль проти України.
Американську церкву прийняли, Канадську церкву прийняли. Там були свячення від Патріарха Мстислава, і з тим не було проблем, адже Патріарх Мстислав був висвячений як канонічний в Андріївській церкві.
Тобто це не означатиме остаточної крапки у переговорах з Московським Патріархатом?
З Московським Патріархатом в Україні, які можуть бути переговори? Їм лишається відійти від Москви і долучитися, як долучилися – ще умовно – десять єпископів. Другий момент – це щоб православна церква на чолі з Онуфрієм зробила заяву і відійшла від Москви. Але перш за все слід відійти від Москви. Я казав колись митрополиту Онуфрію: "Знайдіть в собі сили, знайдіть".
А що він відповів?
Мовляв, не так просто. Але ж і мені непросто було в 1989 році відійти. Священики, зокрема і я (я служив в Петропавлівській церкві) підписалися: "Я виходжу з російської церкви". Я дві парафії мав на той час. Парафіяни мені казали, Греко-католицька церква ще не реалізувалася, то може почекаємо? Я відповів що в греко-католики не піду. "Ну, якщо не підете, то ми підемо". Або ж інше: "Отче, а хто з Мостиська ще підписався про автокефальну церкву?" Кажу: "Я перший". "То почекаємо". Я казав Онуфрію, чому я зробив це. Бо коли я служив на Донбасі, то ніхто, певно, з українських священників на українській землі не потерпів того, що я потерпів від московського КГБ. Я перетерпів, але ви знаєте, мене то не розчарувало у вірі і твердості, а загартувало.
Ми розуміємо, що частина українських олігархів годується з руки Москви. Вони організовують своїх людей у формат так званого "русского міра" в Україні. Ми знаємо, до чого це все призвело колись, ми знаємо, що і зараз можливі провокації.
Я переживаю, щоби не було конфліктів між духовенством. Щоб ми не ділили місця, щоб ми не конфліктували один з іншим. Якщо все буде мирно, коли буде томос, і в Христі і єднанні з Вселенським Патріархом, то всі мирно потягнуться, і Москва тут буде безсила, я переконаний. Я одну провокацію вже пережив, 2015-го року, дехто казав, що мене за ніч перекупили і так дальше. Але ж я не продаюся! Казали я отримав мільйони від Новінського. Натомість була розбіжність з Київським Патріархатом, яка полягала у тому, що я просив Патріарха Філарета лишити у назві "автокефалія". Вони не хотіли, а потім мене й обвинуватили, що я, буцім би за ніч продався. Мені це боліло, але я мовчав. Я переживаю, щоби зараз щось подібне не повторилося, коли б духовна людина (вибачте, як я казав у Краматорську, коли зібрали Всеукраїнську раду Церков), неправду сказала. Але будемо молитись. Кулаки тримати і не піддаватися.