Лариса Артюгіна, український режисер-документаліст, чиї роботи в студії "Babylon 13" стали портретом часу, поділилася в соцмережі подробицями своєї поїздки до Вільнюсу. А саме розповіддю про "дні російської культури", які пані Лариса вирішила відвідати, щоб знайти підтримку культурних діячів у шляхетній справі звільнення Олега Сенцова. "Це і є інтернаціональне Дно російської культури», - написала вона в підсумку. Жінці не те що не вдалося згуртувати навколо трагедії українського режисера людей, які претендують на певний культурний рух, але й подекуди ситуація була по-справжньому загрозливою.
Пані Ларису ображали, зізнавалися їй в ненависті. Мовляв, псує третині Вільнюсу "свято" своїм одиночним пікетом та надписом #SaveOlegSentsov. А найвиразнішою виявилася поведінка маленьких дітей, які копіюють уподобання батьків. Так, за словами пані Лариси, зовсім ще малюк час від часу відбігав від своєї родини, яка неподалеку від пікету на підтримку Сенцова приймала оковиту, та імітував стрілянину з іграшкового автомату по жінці, яка тримала плакат. "А другий малюк, проходячи повз, випустив в мене чергу мильних бульбашок. Це було кінематографічно – червоно-чорний плакат з наручниками та словом SOS в тумані мильних бульбашок, що розлетілися на всі боки", - пише режисерка. Здається, якби пікет відбувався не посеред литовської столиці, а десь в російській глибинці, одиноку жінку з плакатом ці "представники великої культури" могли і розірвати.
Скільки разів доводилося чути, що зміна поколінь розвіє радянський морок? Тези що економічне зростання, європейські стандарти життя, терпіння та час поступово змінять картину соціуму звучать від експертів чи не щодня. Є певна самозаспокійлива мантра ніби до російської ідеї пристають як правило люди похилого віку - ті, що ностальгують за радянською молодістю. Мовляв, варто їм спочити вже з богом, і картина зміниться.
Але насправді це не так. Реальність доводить, що ми брешемо самі собі. “Совок” має властивість відтворюватися прямо на наших очах в викривленій збоченій формі, заражаючи души тих, хто в ньому ніколи не жив. Все це зайвий раз доводить хибність та недалекоглядність тих віково-демографічних теорій росту національної свідомості, які ми з вами, шановні, нафантазували собі 20 років тому.
"Русскій мир" - це не тільки свідомий вибір його поціновувачів. Він, як молода, але вже поширена ідеологія, чомусь видається своїм деморалізованим адептам навіть більш привабливим, ніж патріотична позиція.
Соціологічна група "Рейтинг" нещодавно оприлюднила опитування українців, в рамках якого окрім рейтингів політиків та підтримки певних політичних проектів, досліджувалися ціннісні засади трьох вікових груп, які мають право голосувати на виборах. Подивіться, як на одні ті ж самі питання щодо розуміння проблем відповідали люди віком від 18 до 35 років і від 51:
Також виявилося, що на думку молодих українців за культурою, цінностями, морально-етичними уподобаннями Україна більше схожа на Росію, ніж на Захід. Причому, молодь вбачає тут більше подібності, ніж представники старших поколінь:
Справа в тому, що порівняння України з Росією, коли мова йде про економіку, чи правову систему — може бути логічним та виправданим. Ніде правди діти, як колишня колонізована територія, наша країна дійсно має економіку дуже подібну до країни-окупанта, через побудовану окупаційно-радянську систему, яка досі зберігається в Україні хоч і в дещо зміненому та “цивілізованому” вигляді. Коли мова іде про закони, права, взаємодію громадянина та держави, - Україна вже не Росія, але ще точно не західний світ.
Але коли мова іде про культуру, мораль, цінності, принципи, то відчуття приналежності до одного з центрів тяжіння - європейського чи радянсько-російського - скоріше свідчать про самоідентифікацію. Адже німець ніколи не буде думати про себе, як про нащадка азіатської імперії Чінгісхана. Він вважатиме себе європейцем, навіть якщо всі інші жителі Німеччини навколо нього будуть здаватися йому варварами.
Ми ж бачимо, що молоді українці, які хочуть в Європу, бажають країні вступу в НАТО та хотіли б жити в процвітаючій Україні, все ж таки пов’язують себе з “близькою культурою” колишньої метрополії. Це свідчить про те, що радянська ментальність самовідтворюється в свідомості молодих людей. “Русскій мір” інфікує душі українських дітей хибним уявленням про культурну спорідненість і спільне коріння. Таким чином він пускає метастази в наше українське майбутнє, нав’язуючи молоді переконання, що Україна не пов’язана з Європою ані культурно, ані ціннісно.
Як це ми з вами спромоглися виростити покоління юнаків, які в питаннях війни, ідентифікації з Росією, віри в свою країну нічим не відрізняється від пенсіонерів, молодість яких пройшла в Радянському Союзі, а подекуди ще більш перебуває в “совковому” ментальному просторі, ніж їх бабусі і дідусі? Можна, звісно винуватити телебачення, нереформовану систему освіти, поганий рівень життя. Але в країнах Балтії, де рівень життя в десятки разів кращий за Вологду чи Уфу, "русскій мир" теж росте і процвітає.
Чому молоді, народжені під час незалежності, так легко стають здобиччю російської пропаганди? В першу чергу через відсутність запобіжників у вигляді критичного мислення та самоідентифікації вільної людини з вільною країною, громадянами якої вони є.
Давайте згадаємо фразу, яку хоча би раз в житті повторював будь-який американець: "Тут вільна країна, я знаю свої права". У адептів "русского міру" в Україні громадянські свободи асоціюються з "правом" наближати захоплення своєї країни російськими танками.
Але "русскій мір" – це не тільки ті, хто просувають загарбницькі ідеї, але й ті, хто байдужий до таких загроз. "Найпросунутіші" співаки, експерти, діячі культури демонструють байдужість до національних інтересів, як певну рису, що зробила їх заможними та успішними. "Я вище політики". Скільки разів ми чули цю "формулу успіху" навіть від політиків, коли мова заходить про національну безпеку та російсько-українську війну?
Ті, хто сьогодні намагаються створити собі образ західників, модернових публічних осіб, по суті розповсюджують російський дискурс і русскомірську модифікацію "совка" з його "миром, дружбою та жвачкою".
Перша причина, чому радянський світогляд повертається в публічний дискурс, полягає в тому, що кумирами для української молоді через соціальні мережі та інтернет продовжують ставати представники країни-агресора - Дуді, Басти та Шнури. По-суті, ці персонажі просуваються російськими пропагандистами як лідери думки для молоді на всьому пострадянському просторі. Їх вдавана “позаполітичність” - такий же продукт кремлівської пропаганди як і “кримнаш”, тільки спрямований на іншу аудиторію. Не хочеш активно підтримувати путінізм? Добре, от тобі гарно відмодерований “позаполітикою” - головне, не втручайся і не заважай. Тупішай на вечірках, ганяйся за грошима і не плутайся під ногами у Кремля.
Толерантність до нео-імперської російської думки, яка дуже вдало мімікрує під псевдо ліберальну, є відсутність морального стрижню, що робить можливою вразливість української аудиторії до такого впливу.
А друга причина криється в дотичності українського псевдоліберального дискурсу до російським імперських цінностей. Не складно помітити, що ті самі ідеї про несучасність патріотизму, всі ці "вище політики" транслюють вже українські політики та громадські діячі, старанно наслідуючи своїх російських кумирів.
Чи можливо зустріти німецького публічного діяча, який би цілком серйозно говорив, що він у своїй боротьбі з корупцією вищий за смерті німецьких громадян від ворожих обстрілів? Чи є майбутнє у американського молодого конгресмена, якщо він почне запевняти, що не варто відволікатися на втрати американської армії, якщо хочеш насолоджуватися футбольним чемпіонатом? А в Україні молоді, успішні, креативні політики та громадські діячі геть не цураються таких заяв, які, будемо відвертими, повністю повторюють слова російських пропагандистів.
Ну і не треба відкидати можливість того, що така позиція суспільних діячів, швидше за все, непогано оплачується державою-окупантом.
Радянський Союз колись називали в'язницею народів. Цікаво, що саме так до Жовтневого перевороту називали Російську Імперію. Імперська ідея, яка ґрунтується на нищенні національної ідентичності поневолених "окраїн" знайшла своє відображення в концепції "русского міру", про який Володимир Путін якось сказав: "Кордони Росії ніде не закінчуються".
"Русскій мір" – це підміна понять, при якій все національне показується як архаїчне, варварське, печерне, а імперське та понаднаціональне – як модернове, сучасне, висококультурне. Молодим людям може здаватися, що вони пристають не на ідеї "русского міру" або радянського світу, - але в дійсності їх приваблює рекламна обгортка, в яку і загортають антиукраїнські "цінності".
Протистояти цьому може тільки одне – всебічне сприяння розвитку сучасного національному продукту: мові, культурі - всього того, що може скласти конкуренцію наднаціональній отруті. І просування цього сучасного національного продукту через сучасні канали комунікації.