"Або мені здається, або Путін зовсім злетів з котушок" - так колишній посол Сполучених Штатів в Росії Майкл Макфол охарактеризував анекдотичне рішення російської влади щодо призначення американського актора і режисера Стівена Сігала спецпредставником МЗС Росії з питань зміцнення російсько-американських зв'язків.
Зрозуміло, що це розпорядження може хіба що потішити американців. Саме тому навіть колишній дипломат і досвідчений дослідник Росії Макфол дивується: навіщо Путіну виставляти себе на посміховисько?
А досліджувати потрібно зовсім не Росію, досліджувати потрібно Радянський Союз. І тоді нікому не буде смішно. Буде сумно.
Радянські лідери теж любили західних діячів культури, які захоплювалися успіхами соціалізму і "загадковою російською душею". Список лауреатів Сталінської і Ленінської премії "За зміцнення миру між народами" прикрашають імена, поруч з якими Сігал - просто ніхто.
Але радянське керівництво не дуже цікавив авторитет, яким прорадянські інтелектуали користувалися у власних країнах. Їм важливо було продемонструвати власним громадянам, як весь світ підтримує "першу в світі державу робітників і селян".
Тому після всяких там партійних з'їздів делегації зарубіжних компартій роз'їжджалися по Радянському Союзу і виступали на мітингах. Чим більше делегацій - тим краще.
Відмінність радянського керівництва від російського в тому, що любов до західних інтелектуалів і комуністів культивувалася у роки закритого суспільства. Тоді більшу частину інформації громадяни отримували з газети "Правда", а правду - з передач Радіо Свобода і "Голосу Америки". І багатьох можна було дійсно переконати, що прості люди на Заході заздрять радянським кріпосним.
Зараз - все інакше. Сігал - це товар для внутрішнього споживання, але ось тільки навряд чи росіяни повірять в те, що одіозний режисер висловлює погляди більшості американців. Росіян сьогодні куди більше цікавлять проблеми, пов'язані із підвищенням пенсійного віку, ніж призначення чергового спецпредставника з питань дружби із "простими людьми Америки".
У 2014 році, в ситуації розчарування людей владою, Путін запропонував росіянам Крим. Але Криму на кожен день у російського президента немає, та й вкрадена територія вже не цікавить більшість жителів Росії. Більш того, деякі починають розуміти, що погіршення життя і крадіжка Криму - ланки одного ланцюга.
У цих умовах, звичайно, краще взагалі відмовитися від підвищення пенсійного віку. Але грошей на таке рішення у Путіна вже немає.
Доводиться обходитися Сігалом.